− Галю, борщику нам приготуй! – скомандував Петро спрямувавши псевдосуворий захмелілий погляд десь угору.
− Процес приготування запущено. – задзвенів жіночий голосочок корабельного інтелекту.
Зашкарубле обличчя чоловіка розтопила усмішка:
– Назвав її, як дружину. І вона непогано готує!
− Так добре, Петре, як жінка твоя? – підняв брови співрозмовник.
− Ні, гірше. – усміхнувся господар корабля. – Так, все за рецептурою, але немає душі. Що, Коля, ще мо’ по одній, га?
Микола не відповів, задивившись на зображення сусідської дружини у куточку пульта управління.
«Гаряча, Галинка, наче біла зоря. Ні, голуба. І створює магнітне поле, уххх.»
Він прицмокнув.
− Давай ще трішки.
Вони душевно випивали корабельної самогоночки. Микола вперше завітав у гості до системи сусіда. Петро був фермером-тераформером. Усе у нього складалось добре: єдина киснево-азотна планета набирала вигляду земної, на станціях поки не освоєних планет виростали щирі урожаї пшенички та картопельки, на безатмосферних планетах натхненно працювали роботи, вирощуючи у тісних гідропонних теплицях різнобарвну вітамінну городину, а на супутниках навколо газового гіганта − цілі ферми. Кроликів, курей та свинок. Ну, як господарство українця без свинки?
− Ти до галгоспу чому не приєднуєшся? – спитав Микола.
− Та хай йому грець! – відреагував Петро. – я стільки тут надривався, оно цими от, – демонстрував він попелясті натруджені ручища. − цілину тут чужопланетну підняв, а галгосп у мене ось-ось-о все забере! – він випив чарчину горілки, занюхав чорним хлібцем.
− Але ж Союз Галактичних Рад дав нам безпеку та стабільність. – прохрипів Микола, кривлячись. – Ох, міцна вона в тебе.
− Так, цього разу вийшла термоядерна. – прицмокнув фермер, і продовжив. – Той, що? Я дарма робити не збираюсь. Я всього сам досяг. Навіщо мені лежнів годувати? А податки Галрадам я плачу, декларацію подаю, все прозоро, все чесно.
Микола стиснув губи.
«Це хто лежень? Я?»
− А мені в галгоспі добре…
− Та, що ти мені тут таке верзеш, − перерубав його на півслові Петро. − прийшов, щоб агітувати, чи що? Ото, як на тому плакаті, − він підніс руку до рота, імітуючи крик у далечінь. − «Товаришу, лети до нас в галгосп!» Хе! Вибач, сусіде. Та, яке добре… Ото, що красти можете, ото, руду з астероїдів? Ото, тільки й радості? І ніхто ні за що не відповідальний!
− Та я не агітую, просто є перед Галрадами певні обов’язки… та і разом ми − сила. – сухо відказав Микола.
− Ти, вибач, − господар поклав важку руку на плече співрозмовнику. – Я не хочу отут сваритися зараз, ти в мене в гостях… А давай пісню затягнемо. Нашу, українську, ще дідівську! – його очі налились блиском задоволення. – «Пісню про рукав», га?
− Та голосу в мене нема. – пробубонів гість.
Але фермер його не чув. Він відкинувся на спинку крісла та затягнув добротним низьким голосом.
Рідна Земле моя, полюси поміняла,
ти послала мене на чужії сонця,
повз Юпітер далеко ти мене в глибочінь відправляла,
у рукав галактичний сузір’я Стрільця.
Хай у ньому цвітуть зорі змінні та нові,
і планети тверді, і комети леткі,
і твої веселкові сигнатури киснево-білкові,
і ліси, й океани, і хмарки легкі.
Розгорну той рукав у голограмі чудовій,
в тихім шепоті надсвітлових двигунів,
най на тім рукавові змовкнуть всі голоснії наднові,
щоб я землі нові для людей всіх відкрив.
Останній куплет тягнувся все тихіше і тугіше, аж поки голова господаря не відкинулась на бік. Петро дико захропів. Вичекавши хвильку, Микола дістав з кишені куртки маленьку пілюлю. Та кинув до рота. Тепер алкоголь перестане його доймати.
«Гарні снодійні агенти, добре вимкнуло борщосьорба» − він відкотив крісло господаря в бік та схилився над центральним пультом управління.
«Вивести двомірну мапу системи.»
Пальці вправно забігали по панелі. Враз із глибоких комп’ютерних надр виринула інша мапа. Вона наклалась на попередню. Комп’ютер показав різницю червоною цяткою.
«Що ти там сховав, куркулику?»
Чоловік погрався з пультом іще, поки не вивів прудкий корабель сусіда на новий курс до карликової планети на окраїні системи, що співпадала з червоною цяткою на мапі. За дві години вони прибули туди. Петро все ще міцно сопів.
Микола зодягнувся у скафандр металічного кольору та за хвилину ступив на поверхню замерзлої планети. Ще за п’ять − наблизився до цілі.
Сірі приземкуваті відсіки станції-ферми наполовину погрузли прямокутниками у породі карлика, дбайливо притрушені реголітом. Чоловік підійшов ще ближче та зазирнув в ілюмінатор. У приглушеному світлі виднілись сотні рядів рослин з широкими хвилястими листками. Біля входу активізувалась табличка – «Бурякова ферма».
Микола захихикав.
«А там ще бурячки посаджу…, най тобі!»
Очі сусіда забігали, зупиняючись на іконках внутрішнього дисплею шолома.
«Активувати міжсистемний зв’язок/Повідомлення черговому Надзвичайного Комітету Галрад/Запис»
− Це Микола Похабчук, − голос його набув алмазної твердості. – Повідомляю, що в системі Петра Вільниги, скупчення R258, рукав Стрільця, зафіксована несанкціонована бурякова ферма. Координати планети пересилаю. Є також підозра на приховані джерела неоподаткованих доходів в інших частинах цієї системи. Пан Вільнига також неодноразово висловлювався проти політики Галрад. Прошу перевірити.
«Кінець повідомлення/Закрити вікно міжсистемного зв’язку»
Сусід видихнув та почимчикував до корабля. Його очі залило отруйною радістю.
«Тепер куркуляку точно візьмуть за дупу! У них там зараз політика сисрозверстки почалася. Так що йому ті бурячки четвертачком обернуться. В галгосп він не хоче, скнара задириста, бачиш-но…»− він облизав пересохлі губи.− «А Галюні за цей час сумувати я не дам. Втішу, як годиться, ой, втішу!»
Після виведення корабля на попередній курс, Микола подався у душ. Там він міркував про цей новенький зореліт. На цілих, трясця, два метри довший, ніж його!
Коли вийшов, у коридорі наштовхнувся на Петра. Почервонілі заспані очі господаря радісно засяяли.
− Ох, щось мене, ото, зморило…, давно я не вживав, певно, чи занадто міцна вигналась горілочка моя? Там теє, борщик Галинчин вже настоявся. З бурячків свіжих! Тобі сметанки вкинути?
О! Космічний борщ! Це просто супер! 🙂
“єдина киснево-азотна планета”, “на станціях поки не освоєних планет виростали щирі урожаї пшенички та картопельки”
Яким чином на газовій планеті може щось рости:) ?
“на безатмосферних планетах натхненно працювали роботи”
Якщо ж немає атмосфери, що яким чином це “киснево-азотна планета”?
А твір – не про сільськогосподарське освоєння планет, а про радянські часи зі всими вонючо-гнилими віддінками банальної людської заздрості, меркантильності, зрад та стукання на своїх друзів та сусідів 🙂 Словом, про те, яким чином розвалюються наддержави без супутніх нападів із зовні 🙂
Щось не хочеться читати в фантастичних творах про те, що давно відомо з не дуже віддаленої історії 🙂 і таке, за що реально зневажаєш ці події.
Ще один твір про огидні сторони людини.
Пробачте за критику.
Дякую, Читачу!
Ваш відгук дуже цінний для мене.
“єдина киснево-азотна планета”, “на станціях поки не освоєних планет виростали щирі урожаї пшенички та картопельки”
Яким чином на газовій планеті може щось рости:) ?
“на безатмосферних планетах натхненно працювали роботи”
Якщо ж немає атмосфери, що яким чином це “киснево-азотна планета”?
Можна все вирощувати у закритих середовищах! А газові гіганти мають супутники!
Уважно читайте, Читачу, перш ніж давати коментарі. Була одна киснево-азотна планета, а були і інші планети – беатмосферні, (на яких були станції-поселення.) . Та газовий гігант з супутниками. Я не міг розписувати усе, бо і так уже втрамбував усе до неможливості компактно.
А щодо нашого бридкого минулого, то я власне хотів показати не ту нелюдську систему, а українців, зі своїм тунельним баченням світу. Саме тому сьогодні у нас більшість людей живуть непродуктивно, саме тому ми неефективні, та нездатні об’єднуватися для того, що поставити на місце кровопивць, які керують нами.
Але ви – читач, то ж ви побачили так. І я на це теж зважаю.
п.с. Якогось разу я не відгавкувався на коментарі, бо вважав, що думка читачів зі сторони – святе. А потім побачив, що якщо не захищати себе, то наступні читачі будуть поливати тебе лайном ще більше. Бо багато хто читає спочатку коменти, а потім уже власне текст.
Ваші роз’яснення мені довподоби 🙂
З повагою
Знаєте, в школі я складав з товаришем історії, і одна з них називалась “Мої офігенні космічні пригоди”. Там герой, що живе при комунізмі, вирушав на планету, захоплену розумними тарганами, котрих виростив верховний жрець комунізму для розбурхання революції по всій галактиці.
Так ось, ваш твір мною сприйнятий так само – як розвага, як прикол.
В жодному разі він не поганий, він смішний. Якщо ви задумували його таким, то я плескаю в долоні, бо вам вдалося створити таку собі космічну гумореску з кивком у бік шанувальників “совка”. Якщо ж ви прагнули написати щось інше, продовжіть писати гумор, вам вдається.
Людоїдоїде, я щиро радію, що мій твір Вас розсмішив!
Не хочу надто багато пояснювати до появи основної хвилі коментаторів.
Бо, як я писав вище, багато людей, на жаль , читають спочатку коменти, а потім уже власне саме оповідання.
Історія про українців, яких історія нічому не навчила. Сумно читати, але як на мене, занадто пряма аналогія, ну і асоціація українця з “борщ, горілка, свинки” трохи дратує. Знову ж таки, претензія не до автора, він має право на таке бачення розвитку подій, а з іншого боку, це ще один цвях в сформоване за радянські часи уявлення про українця, тільки шароварів не вистачає.
Вітаю, авторе!
Ну що сказати? Тут не те, що алюзія – прямо в лоба 🙂 Сумно. Те що українці по граблям топталися, топчуться і топтатися будуть 🙁 І нічому їх історія не вчить.
Образи надто шаблонні – і Микола, і Петро. Петро – таке собі пропагандний совковий спрошено-узагальнено-оселючений образ. Микола – еталонний злодій, в якого нічого святого. Все таки цікавіше, коли антигерой має якісь позитивні якості, в ньому відбувається якась внутрішня боротьба. У вас же – мало того, що здам владі, ще й жінку уведу.
Успіхів та наснаги!
Сподобалась ваша “космічна” версія пісні.
Як на мене, чудова пародія. Експансія по-радянськи.
Хоча не можу серйозно віднестись до цього твору, але за успішне поєднання майбутнього з минулим великий плюс!
Пісня просто пречудова 🙂 А от сам твір досить сумний, якщо чесно, навіть на якесь насміхання схожий.
Успіхів на конкурсі!
Дуже очевидні паралелі з розкуркуленням радянським, але від того оповідання не стає гіршим. Шкода, що декого дратує українська культура, невід’ємною частиною якої є той самий борщ та поросятка. Але, що поробиш, більшість українців відійшли від своєї культури і вважають її стереотипною. І описані у творі події розкуркулення та демонізації села відіграли у цьому величезну роль.
Тому я вважаю, що про такі події варто нагадувати періодично, щоб ніхто не забував. Навіть якщо це буде космічна фантастика.
Ідея в тому, що комунізм загрожує навіть в космосі — і історія може повторитися?
Суто з технічного боку претензій до автора нема. Він виклав свою думку повноцінно.
Але потім автор пояснив в коментарях, що ідея була трішки в іншому. Хотілося б розуміти в ході читання твору, що саме в цій ситуації мав би зробити герой, а не зробив. Якась підводка до цього. Бо вийшло так, що недалекого простодушного дядька, хазяйновитого господарника, просто обікрала чергова падлюка. Нам, звісно, шкода дядька, бо це несправедливо, але що далі?
“власне хотів показати не ту нелюдську систему, а українців, зі своїм тунельним баченням світу. Саме тому сьогодні у нас більшість людей живуть непродуктивно, саме тому ми неефективні, та нездатні об’єднуватися для того, що поставити на місце кровопивць, які керують нами”.
Можливо, якийсь контраст поруч із “правильною” поведінкою? Можливо, цю подію висвітлює якийсь журналіст чи керівник опозиції, який збирає такі історії і закликає до змін? Можливо, до дядька на ферму потрапляє якийсь парубійко, який попереджає дядька, що галгоспи його так просто не залишать, і треба робити щось суттєве?
У підсумку, оповідання мене не зачепило, та поривання автора добрі. Можливо, він у задумається не над галгоспами, а над невикористаними можливостями сьогодення для сільських громад?
До Андрія, по-перше, останній коментар схожий на перехід на особистості, і якщо вже так, то по-друге, я вважаю невід’ємною частиною української культури , наприклад, мазепинське барокко або український модерн (представники якого, до речі, не менш за селян постраждали на початку минулого сторіччя), але про це меньше говорять, то й меньше асоціацій. А борщ я люблю, горілку – не дуже, до свинок спокійно ставлюся. Ви зробили хибні висновки, якщо натякали на мій коментар, і щодо мого ставлення до подій з української історії, які стали основою цього оповідання. Якщо хочеться нам продовжувати повторювати власні помилки, можно і далі обмежуватись “борщем, свинками і горілкою”, але на мою думку українець – це набагато більше)
Шановний, Аматоре, якби я хотів переходити на особистості, я б писав до когось особисто. Я ж написав про загальну тенденцію в Україні загалом, яка проглядається навіть на літературному конкурсі. Багато людей чомусь вважає описані в тексті елементи української культури “шароварщиною”. Я ж вважаю навпаки, що не варто соромитися та клеймити прояви української культури у літературі, тому що багато людей і нині так живуть і вважають це саме українським способом життя. Як на мене, безграмотність гірше, ніж опис у тексті українця, який п’є горілку та їсть борщ. А у цьому творі все добре, є сюжетна складова, є український колорит, є над чим замислитися та історичне підґрунтя, про яке варто пам’ятати. Тому я й виказав свою підтримку тексту та автору. Все інше – ваше особисте сприйняття.
До Андрія. Бо то і є шароварщина, нажаль, так сталося завдяки пропаганді совєтів, але так воно є. В нашому уявлені закріпляється уявлення українця, як жертви або падлюки, а, насправді, скільки ти х же українських господарів боролися за свої господарства, піднімалися і проти колективізації і проти більшовизму!
Ніхто здається не писав, що тема погана, навпаки багато хто відмітив, що тема болюча і достойна, критика стосувалася саме способу, яким вона була викладена.
Мені здається, в автора були добрі наміри, тому спробую пояснити, чому особисто мені не зайшло. Це по суті історія про двох українців, один з яких зрадив іншого. До такої зради його міжгалактична рада не примушувала (не катувала, не шантажувала життям близьких). Тобто він міг би схоже вчинити й за іншого режиму. Щодо пісні, перероблемо симпатично, але ж вона тепер зовсім не українська ((, тому я за оригінал))
Що ж, потрібно уже щось відписати, а то зовсім запустив стрічку.
Дуже вдячний усім за змістовні коментарі!
Я забув увести шаровари в твір! Ех, недопрацював.
А ще було б добре, якби на борту зорельоту Петро тримав корівку, ну, так щоб кайфувати від звуку процесу пережовування трави. І взагалі було б ідеально, якби поганий хлопчик історії, Микола, її пестливо погладив,
щоб показати, що він не зовсім уже такий антагоніст, та не все у нього від лукавого… (Дякую, Фантоме, за критику!)
Ой, щось я розійшовся.
Я вражений тим, що багатьох читачів ця історія таки чимось зачепила.
Бо все-таки проблема є. Проблема у нас самих, в українцях.
Шановний Кіт правильно примітив: “До такої зради його міжгалактична рада не примушувала (не катувала, не шантажувала життям близьких). Тобто він міг би схоже вчинити й за іншого режиму.”
Тобто це не критика совка. Від цього ми уже всі давно втомились.
Розвівши на цьому конкурсі ось таку “шароварщину”, я певною мірою хотів ще і відторгнути майбутніх авторів від такої задумки. (Так, Фантоме, так, Аматоре, недарма я агресивно створив ось такі шаблонні образи з типовими іменами). Якось вичерпати цю тему до краплі, та поставити крапку. Крапку на формі, але не на змісті. Скажемо так: це був лакмусовий папірець на те, чи така подача ідеї все-ще сприймається сучасними критиками.
Я навіть радий, що у цій гілці схрестили мечі Аматор та Андрій. Щиро вдячний, колеги по перу!
Ваша дискусія піднімає проблему (чи може це уже не проблема і я усе проспав?) хто ми є, українці? Яка наша суть? Які наші сигнатури у цьому турбулентному світі?
Але ідея про вічну зраду на жаль буде актуальною, поки ми самі не почнемо розширювати наші горизонти та почати реально виходити з-під тяжіння пострадянського способу мислення. Молоді читачі певно здивуються, чому це він торочить все про “радянське мислення”? Уже набридло! Так згоден.
Що ж, творіть нове українське знамено, та гордо несіть його у Всесвіт! Я лише підштовхну вас до цього та побажаю удачі. А сам буду творити щось свіженьке. Оце спекався тієї шароварщини, і все – на душі легше стало. 🙂
Так, Коте, у мене були добрі наміри. Я не хотів принижувати гідність українців, і не агент Кремля, який хоче освіжити картинку про малоросів для імперської пропаганди. Якщо в когось склалось таке враження – вибачте. Недопрацював (чи то пак, перепрацював, тобто переборщив!:-)). Я знаю, що більшість з вас узагалі не вживає алкоголю, і мабуть є і вегетаріанці, яким чужий смак свинини. 🙂
Дякую, Росаво, за критику. Я взявся за твір трішки поверхово, не хочу виправдовувати себе, та нити, що оповідання коротке, мало місця, бла-бла-бла. Візьму до уваги та задумаюсь.
Андрію та Аматоре, не сваріться. Це питання дійсно дискусійне, і різні думки виникають, скоріше від тонкощів сприймання отієї “шароварщини”. Потрібно шукати якусь золоту середину. (Бо відмовлятись від борщу я не збираюся! :-)) У німецькій культурі, наприклад, пиво займає серйозне визнане місце. І ніхто їх не вважає алкоголіками, і це не завадило їм збудувати міцну державу. Потрібно змінюватись та ставати гнучкими. І навіть не тому, що ми відходимо від совка, а тому, що світ загалом змінюється. І швидше, ніж ми уявляємо.
Дякую ще раз, Людиноїдоїде! Не буду приховувати, що твір несе і розважальну функцію. Це було задумано. Радий, що повеселив.
Про інші нюанси твору та про його справжню історію виникнення я напишу після голосування.
Так що, як то кажуть, залишайтесь на моєму каналі.
Дякую!
Зараз посиплються образи на конкретні твори 🙂
Порівнюючи це оповідання з “Перші на Марсі”, є чим вас утішити. Шароварщина там, а у вас її висміювання, як мені бачиться. Бо у вас видно, що за бурячками-борщиком криється проблема. А бурячки-борщик подаються не як суть українства, а як його примітні зовнішні ознаки.
Знову-таки, ваш твір для мене перед усім гумористичний і я висвітлюю цю його грань.
Добре, отже, коли вже твір в ауті, то можна спокійно розповісти про історію створення. Навряд чи хтось навіть це прочитає, але так пишу, щоб вилиту душу.
Отже, все почалося… з пісні. Саме так, спочатку я вирішив написати пародію на “Пісню про рушник”.
В підсумку, вона вийшла уже не зовсім українською, як зазначив пан Кіт. Принагідно мушу сказати, як зараз модно: вибач-ТЕ, що так усе спаплюжив, якщо комусь так видалось, це не було моєю метою.
Але процес уже було запущено.
У мене давно тліла ідейка написати веселу історію про українця в космосі за мотивами відомого анекдоту,
де він кидає шапку – “А там ще бурячки посаджу”, думаю, кожен знає.
А вийшов твір не зовсім за мотивами анекдоту, і не зовсім веселий. Бо висміювався не наш український потяг до приватного (аж до певної жадібності), а скоріше навпаки – оте, на жаль теж типово наше, ота звичка нічого робити, а тільки заздрити та звинувачувати когось у своїх проблемах. Зрозуміло, що усе косморадянське тло – це всього лише бутафорія.
Спонуканням до написання чогось такого дискусійного стало зауваження одного коментатора/коментаторки на минулому конкурсі ЗФ, мовляв, мало творів було про Україну. Ось і вирішив я зважитись на щось подібне. Але дуже радий, що багато читачів залишилось небайдужими. Це означає, що тема не зовсім розкрита, з прицілом на “а як бути нам далі?”. І, звичайно, не під псевдошароварним соусом. Бо я бачу, що ця ідея хвора: потрібно однозначно створювати щось свіженьке та модерненьке.
Вдячний усім ще раз за увагу, час та Ваші думки!
Ото, вийшло, ось-осьо щось таке. :-))) Присмачив борщиком, дав настоятись коментарям…
Тільки, власне, шаровари показати забув. 🙂
Щиро Ваш,
Автор
Авторе, у вас цілком хороша оповідь. Не для фіналу (не ображайтесь, бо тут все ж конкуренція дуже велика) але все ж дуже і дуже не погано. Тут деякі порівнювали ваш твір з Перші на Марсі. Так от. Ваш твір набагато, набагато краще за той. У вашому творі я побачив висвітлену проблему, навіть кілька. це мені сподобалось.
“…потрібно однозначно створювати щось свіженьке та модерненьке.” – якщо це “свіженьке і модерньке” як у творі Перші на Марсі, то так точно робити не потрібно 🙂 Наснаги вам та успіхів !
Приєднуюсь до попереднього коментатора і дякую вам за тему, яку ви представили на обговорення. Дійсно тішить, що вона не залишила нікого байдужим, а мене ваші коментарі змусили по іншому поглянути на оповідання. Щиро бажаю вам успіхів і натхнення)