– Навіщо ти знову повернувся на Землю?! – вона, здається, зовсім не здивувалася його раптовій, як і десять років тому зникнення, появі,- сиділа навколішки перед мольбертом біля каміна і малювала картину спеціальними рідкими нитками , що витікали з чогось на зразок кулькової ручки (прототипом можна назвати відомі років з двісті назад рідкі цвяхи) і змінювали колір залежно від настрою автора. Її майже завершена сонячно-біла картина враз отримала декілька мазків чорною фарбою. І вона, щоб не псувати багатомісячної праці, дбайливо вкрила полотно шовковою вишитою хустиною, і , присівши на білий , мов новий, диван, запропонувала і йому місце навпроти на такому ж.
Вони не бачились сто років. Вона вижила в тих умовах, в яких він її залишив. Їй з іншими жінками навіть вдалося побудувати нове суспільство, хоч як важко було після стількох воєн та катаклізмів.
Вони дійсно починали все хоч і не з нуля в сенсі розвитку науки та культури, та оговтувались від масштабної зради декілька десятиліть. Допоміг вижити інстинкт самозбереження. Та материнський.
Почалось із того, що, майже зруйнувавши планету війнами та забруднивши пластиком,втративши 9\10 населення планети, люди вирішили не інвестувати у виправлення помилок, завданих економіці та екології, а знайти нову придатну для життя планету. І знайшли у одному з паралельних Всесвітів. І навіть істоти, що заселяли цю планету, були схожі на людей, з дуже маленькими головами та двома парами рук. Виявилось, що ці особини жіночого роду, приязні та покірні, вони не мали звички сперечатися чи відстоювати власну думку. І аж надто позитивно конкурували із земними жінками, які до 2128 року були у рівних, а подекуди й у кращих умовах, ніж чоловіки: жінки-науковці, політики, економісти, вчителі… На Планетарній Раді чоловіки вирішили покинути планету без жінок, щоб на новій планеті будувати нове суспільство.
В той день він повернувся додому , зібрав речі свої та маленького сина. І не давши їй шансу попрощатися – пішов. Мільйони чоловіків просто зникли. Усі. Здорові і п*яниці. Однолюби та гультіпаки. Політики, науковці, інженери, залишивши все, окрім космічних кораблів. Здорових жінок на хворій планеті.
Вона пам`ятає, як вила від болю ночами. Як мовчали радіоприймачі та телебачення. Все завмерло. Так жінку на цій планеті ще не зраджували. ТАК нею ще ніколи не нехтували. Так її не принижували.
Звісно, у зникненні чоловіків були і позитивні моменти – вперше за останні сто років припинилися війни та конфлікти на всій планеті.
Першими оговталися феміністки та матері, у яких поруч залишилися донечки, бо життя тривало.
Вони організовувались дуже швидко – кожен займався своєю справою, а технічний прогрес вже давно дозволяв приступити до вирішення найважливіших проблем – планета стала чистою, їжі вистачало усім, тривалість життя виросла. Через пару десятиліть, коли злість на чоловіків зникла, а на її місце присіла щира вдячність за підлість, жінки почали народжувати синів та вже у новому світі виховувати нових чоловіків.
Життя було рівномірним та гармонійним. Нові правила співіснування робили його спокійним.
І лише молоді старожили пам`ятали історію до рятівного зникнення.
… Все це вона пригадала за недовгу мить. І, ніби виринувши зі сну, запитала:
– Що з нашим Генрі?
– Він загинув.
Життя на новій планеті виявилось не таким вже ідеальним. Нові жінки, хоч і були покірними та працьовитими, не вміли любити ні себе, ані інших, тому діти з геном земної жорстокості і за відсутності задатків любові виростали схильними до насильства. Вони довели нову планету війнами та чварами до стану Землі двохсотрічної давності…
– Навіщо ти повернувся на Землю?- повторила вона холодно.
– Розумієш, там ТАК не люблять. Ми подумали, якщо тут ще щось є, то нам варто повернутися. Я в групі розвідників, щось типу того.
Вона довго не думала.
Тої ночі в її каміні довго горів вогонь. Запах спаленого тіла, як жертвоприношення заради тої планети, яку вони створювали десятиліттями, – два десятки розвідників-запроданців, які ніколи не подадуть звіт на нову планету.
Твір просочений дикою ненавистю!
“Звісно, у зникненні чоловіків були і позитивні моменти – вперше за останні сто років припинилися війни та конфлікти на всій планеті.”
А чи відомо автору, що жінки-солдати є більш жорстокими та збоченими воїнами (схильними до катування навіть новонароджених дітей та старих противника заради задоволення), ніж чоловіки? А також найбільш жахливі злочини в історії скоюють також саме жінки. Тому це велике благо, що раніше не набирали жінок до армії. Інакше, припускаю, людство просто втонуло б у власній крові. Хоч я і сама жіночої статі, але фемінізм мені ненависний, оскільки під цим терміном деякі особи з ХХ-хромосомами прикривають свою злочинну натуру, що прагне на волю сіяти хаос та страждання у світі. І фраза автора “Запах спаленого тіла, як жертвоприношення заради тої планети, яку вони створювали десятиліттями” підтверджує це.
“На Планетарній Раді чоловіки вирішили покинути планету без жінок, щоб на новій планеті будувати нове суспільство.”
Та й не дивно, якщо жінки виїдають мозок чайною ложкою під благовидним прикриттям, а, по суті, просто не хочуть працювати. Легше ж підняти поросячий визг – тоді бідні мужички все в зубках принесуть, чи не так, авторе? Чоловіки запам’ятовуйте приховану схему фемінізму: горлаю, як різаний дракон – виставляю чоловіка падлюкою – отримую все, що хочу, бо я ж типу жертва в овечій шкурі, жалійте мене. І головне, чоловіки, НЕ ВЕДІТЬСЯ НА ЦЕ!
“Так жінку на цій планеті ще не зраджували. ТАК нею ще ніколи не нехтували.”
Які падлюки! Раби покинули тиранів! Ай-ай-ай! Погані раби! Погані! Авторе, запам’ятайте правило: святе місце пустим не буває. Якщо б ці жіночки з твору були адекватними, їх би ніхто не покинув.
Висновок. Твір про жінок, які ненавидять чоловіків, оскільки заздрісні, ліниві та ненависні. Так, до слова: феменістка не може бути гарною матір’ю, оскільки жорстоке серце тиранши буде шукати собі жертву, а глумитися над дитям – поширене рішення. Саме тому, доречі, підлітки лідирують по статистиці самогубств, бо дуже “гарні” мами у них, а батьки від нікуди діватися спиваються. ЗАДУМАЙТЕСЬ, АВТОРЕ!
Хоча на перший погляд мораль твору “тільки справжня жінка може виховати справжнього чоловіка” (привіт, Василь Сухомлинський), середина та фінал підводять до думки, що ці “справжні жінки” нічим не кращі за чоловіків, які їх покинули.
На початку, за моїми обрахунками, приблизно 400 млн чоловіків оперативно покинули рідний світ. Ідея непогана, але як це відбулося? Згадати б бодай якусь міжсвітову браму чи може якусь машинку, доступну кожному.
Цілковито всі чоловіки були однієї думки, а цілковито всі жінки іншої. Отже, моральність обумовлена біологічною статтю, а не суспільним середовищем. Інакше була б якась варіативність. Тоді який сенс виховувати “нових” чоловіків? Адже далі говориться, що вони стали іншими, “правильними”.
Величезна претензія до “Звісно, у зникненні чоловіків були і позитивні моменти – вперше за останні сто років припинилися війни та конфлікти на всій планеті”. – у припинення воєн ще можна повірити, все-таки суспільство сильно постраждало і скоротилося. Ресурсів уцілілим жінкам і їхнім дітям вірогідно вистачає. Конфлікти ж, авторе/авторко, не тільки не можуть, а й не повинні припинятися. Конфлікти – це базис для розвитку. Щось не відповідає очікуванням – люди це долають. Суспільство без конфліктів – це суспільство біороботів, які діють цілком злагоджено.
Жінки на Землі виростили “правильних чоловіків”? Чи покірних домашніх тваринок, антиподів тих жінок, до яких вирушили чоловіки? Такі “селекціонерки” нічим не кращі, дві сторони одної монети.
Усе це втім можна прийняти, якщо б не фінал. Він виставляє жінок неадекватно мстивими, самовпевненими та підлими.
Тож мораль виходить: що чоловіки зло, що жінки зло. І краще було б такому людству згинути.
Якщо людство буде продовжувати йти своєю дорогою, закінчить саме так. Проблема у всіх та кожному. “Добрі” одиниці у порівнянні зі “злими” масами нічого не вирішують, а те, що здебільшого називають “любов*ю” – є лише можливістю використати інших. Твір не жорстокий, а реальний. Для більшої кількості деталей потрібно було б розгортати оповідання до обсягу роману
Коментар для 2020:
““Добрі” одиниці у порівнянні зі “злими” масами нічого не вирішують”
Бідний 2020, оскільки вважає, що добро – ніщо, а зло щось вирішує. Спішу вам повідомити, що ви жахливо помиляєтеся.
“Твір не жорстокий, а реальний. ”
Яким абзацем цей твір реальний? Цікаво просто. Однобоке бачення світу – ось що реально в цьому творі.
Щоб написати якусь, відверто кажучи, туфту, талант не потрібен. Розносити сморід по світу дуже легко. Тому рекомендую прикладати хоч трохи зусиль, якщо бажаєте зробити роботу якісно та красиво.
Пробачте.
Читач, що це за коментування таке?
“Бідний 2020, оскільки вважає, що добро – ніщо, а зло щось вирішує. Спішу вам повідомити, що ви жахливо помиляєтеся.”
Ми тут для того, щоб обговорювати твори, а не один одного. Вже не один раз робили вам зауваження.
Передивлюся всі інші ваші коментарі ще раз, до кінця доби будемо приймати рішення щодо подальшої вашої участі у конкурсі.
“ЗАДУМАЙТЕСЬ, АВТОРЕ” – дуже насмішило))) “Нє єж, подумой!”
“Пробачте” – та пробачаємо, шо тут уже.
Теперд до авторки:
Але якщо серйозно, то сам задум мені подобається: показати паралельно наслідки патріархального та матріархального суспільства. Але втілення погане: забагато наративу, де ви просто переказуєте всю історію цього світу. Це треба показувати, а не розказувати – забагато пояснень. Зірочки замість апострофів – це погано. Світ переможного фемінізму, але чомусь не користуються фемінітивами – трохи дивно, але ладно.
А кінцівка мені дуже сподобалась – це красиво 🙂
Успіхів!
До starfort:
Прошу вибачення. Коли бачу аморальність в творах або відгуках, то важко змовчати. До кінця набору творів на конкурс не буду коментувати нікого. Сподіваюся на розуміння. За будь-яке рішення дякую.
До Стороннього:
Дякую за коментар. Зауваження слушні. І Ваша думка стосовно написаного для мене цікава і важлива)
Дивно, що коментуючі сприймають думку персонажів як власну думку автора. Не забувайте, що в оповіданні може бути вигаданий світ, в якому правила життя і моралі можуть відрізнятись від загальноприйнятих у реальному світі.
Мені сподобався сюжет. Неочікуваний для мене фінал, навіть можна сказати – шокуючий.
Твір нагадав мені один з романів Стівена Кінга за сюжетом.
Порадив би додати у другій частині оповідання більше описів, як у перших абзацах.
До Мандрівника:
Так, твір варто доопрацювати, та, на жаль, відповідно до умов конкурсу, це не є можливим.
Дякую , що знайшли час для написаного мною))
Ідея цікава і є де розвернутись, але вийшло якось плоско і шаблонно. Але дякую авторові, є над чим подумати)
До Аматора:
Плоско і шаблонно? Якщо б Ви змогли конкретизувати ці два пункти, Автор був би вдячний))Бо якщо є над чим подумати, то це вже,по-моєму, не плоско, і не шаблонно.☺☺
Шаблон 1 – чоловіки ВСІ пішли до більш покірних жінок, довели планету до ручки чоловіки – це 2, без них не буде воєн ну і т п, плоско – бо все чорне і біле, а в дійсності якби сталося, що жінки залишились самі на планеті, не думаю, що світ кардинально б змінився, тим більш що в ньому вже були жінки на керівних посадах. А світ став такий гуманий, що у ньому просто взяли і спалили групу людей! Змусила замислитись сама ситуація, жінки без чоловіків на планеті, що з ними буде, але не розвиток подій.
Ідея цікава, написано непогано. Але мушу погодитися з попередніми коментаторами, що конфлікти так просто не зникнуть. Винятково жіночі спільноти в незагрозливому середовищі набагато токсичніші, ніж змішані.
З іншого боку, так, я вірю, що жінки змогли швидко згуртуватися і налагодити життя в критичних умовах. Це в тому числі підкріплюється прикладами з історії. Чому я не вірю, то це вказаній здобутій “рівності”. Щось у згаданому фемінізмі пішло не так, якщо чоловіки так одностайно спокусилися покірними жінками. Цікаво було б детальніше дізнатися причини такого рішення.
А фінал дуже зрозумілий. Від нього віє холодом. Бо суть не в тому, яка стать якій щось завинила. А в тому, що це ще й була особиста образа на свого партнера (брата, батька, друга тощо). І за довгий час вона могла перерости в щось по-справжньому жорстоке.
Загалом, хотілося б менш чорно-білої подачі.
Успіхів!
А в мене таке запитання якщо УСІ чоловіки пішли, то як жінки почали знов народжувати синів? Генна інженерія? Банки сперми? Чи як?
До Fantaserka:
Так☺Дякую за уважність☺
До rosava:
Так, насправді, не має значення, хто б залишився на Землі:лише жінки, лише чоловіки чи 50/50, думаю, проблема у людстві загалом. Беручи щось нове і незаймано чисте – ми можемо це зруйнувати. При бажанні – згуртуємося і відновимо майже зруйновану планету. Пам’ять тримає нас за минулі болі та не дає насолоджуватися перемогами. А саркастичне завершення твору показує своєрідне жертвоприношення, але вже у новому витку спіралі історії, тільки без віри в містичне, а є банальною помстою. Думаю, людям того часу не вистачає Бога( Любові). Його вигнали звідусіль і забули. Тому все так☺
Хтось спалив свій другий акаунт)))
Немає ніякого другого акаунту. Адміністратори, коли автор коментує свій твір, виправляють нік на Автор. Нік збережений у формі автоматично. Ігоді, пишучи відповідь, виправляю його на Автор, щоб полегшити роботу Адміністраторам. Комент прив’язаний до електронної адреси. Думаю, лише ті автори, хто дуже б прагнув коментарів, придумуть нові адреси та ніки. Мене цікавлять думки читачів сьосовно мого оповідання. Свої власні я і так знаю)
“сиділа навколішки перед мольбертом біля каміна і малювала картину спеціальними рідкими нитками , що витікали з чогось на зразок кулькової ручки (прототипом можна назвати відомі років з двісті назад рідкі цвяхи)”
Називається триде-олівець. 17 баксів на Аліекспресі.)
“..і змінювали колір залежно від настрою автора” .
– а на хіба? Що ним таким можна передбачувано намалювати?..
Композиційно прийом “все це вона пригадала за мить” має дуже наївний вигляд.
Концепція дико сумна. Виходить, чоловіки ніколи не приймуть рівність статей, вони прагнуть лише мовчазного служіння.
Загалом здалося, що в короткий твір намагалися вкласти забагато всього, тому вийшов переказ.
Це не 3Д олівець – він не вишиває нитками))) Це все-таки про майбутню – включіть фантазію)) Хоча, можливо, у Вашому випадку – “Та на хіба?”))
І так, комусь – забагато, комусь – замало) Хто скільки вмістити здатен…
Цікаве оповідання, що змушує замислитись. Фінал надто агресивний, як на мене, але вражає
Людству невластиво лише одне – одностайність…
Мужчини ніколи не кинуть жінку ради покірної суперниці, мужчини обожнюють проблеми та стервозних жінок…
Ясна річ, що це просто такий світ , вигаданий автором, лише подібний до нашого, бо така ситуація у нас неможлива…навіть з точки зору феміністок…хоча хто його знає, до чого вони вже додумались )))
Локальна оцінка:
Мова:70% із 100%
Сюжет: 50% із 100%
Відповідність Темі:40% із 100%
Попередній бал –5
До Лора:
Дякую, що читали)) Думаю, це не про агресію. а про відчайдушну спробу захистити шанс на “інше” життя
Для George Longly:
Якщо брати до уваги те, як відповідально Ви оцінюєте оповідання, мій висновок: Ваше – у групі 1, тому з нетерпінням чекаю на завершення конкурсу, щоб ознайомитись з Вашим, у якому:
на 30% багатша мова у порівнянні зданим твором
на 50% – сюжет
відповідність темі – всі 100% зі 100%
і відповідно – на 10 балів)
Бажаю успіху))