Багнюка

– Вітаю, пане посол.

– Навзаєм, координаторко, радий вас бачити! Скільки часу вже пройшло – десять…

– Та навіть більше! Але підкажіть будь-ласка, що такого термінового трапилось, чому ми зібрались?

– Ох, – посол сумно похитав головою, – боюся, новини кепські, просто вкрай погані. Це через планету 113-3-1. Справа в тому, що… о, – він махнув вбік зони виступів, куди якраз виходила доповідачка, – а власне, зараз нам все розкажуть в деталях!

Після невеликої метушні освітлення в залі було приглушено, а перший слайд презентації – виведений на всю стіну. Там було подане класичне зображення лиховісної планети 113-3-1, підписане для тих, хто з якоїсь причини ніколи не переглядав пов’язаних з нею новин. Хоча по правді кажучи, сама планета зовсім не виглядала такою жахливою: багато океанів, зелені континенти, велика кількість хмар в атмосфері… Якщо не знати, що коїться на поверхні, то можна було б подумати, що там досить мило.

Молода доповідачка в парадній формі офіцера космофлоту помітно ніяковіла під поглядами майже чотирьох десятків поважних слухачів. Кілька разів нервово поправивши браслет, вона зібралась з духом, і почала:

– Доброго дня усім! Причиною цього термінового зібрання стала планета 113-3-1.

Координаторка, нахилившись до посла, пошепки промовила:

– Як і десятків нарад, що відбувались раніше. Але чому так терміново?

А доповідачка, наче почувши запитання, мовила:

– Як ви знаєте, ми завжди пильно та з максимальною осторогою спостерігали за мешканцями цієї планети.

– Ще б пак, – невесело рохнув посол, – четвертий, найвищій клас небезпеки! Лише кілька світів, населених такими небезпечними чудовиськами, було знайдено серед досліджених небесних тіл нашої галактики за всю історію наукових досліджень!

Офіцерка між тим провадила:

– Незважаючи на вкрай несприятливі для життя обставини, про які мабуть читали чи чули усі присутні – такі як руйнівна атмосфера, що окислює та роз’їдає органіку та значну частину неорганіки, водночас провокуючи пожежі – на планеті зародилося життя. Жахливе зовнішнє середовище, вкрай агресивна міжвидова та внутрішньовидова конкуренція мали б обмежити можливості для розвитку, але цього не сталося. Ба більше – життя розвивався… неприродньо, значно швидше норми, шляхом винайдення нових способів виявлення конкуренції, причому навіть внутрішньовидової! Оскільки кислотна атмосфера повільно роз’їдала зсередини кожну живу істоту, то навіть з найкращими механізмами адаптації їх організми починали поступово руйнуватись практично з моменту народження. Це призвело до вкрай швидкої, практично миттєвої з нашої точки зору зміни поколінь. І згодом внаслідок такої викривленої, агресивної еволюції з’явився вид, який відповідно до загальноприйнятої класифікації можна було віднести до розумних.

За цей час на екрані відобразилися кілька істот, що мешкали на 113-3-1. В кожної наступної зростала кількість та розміри пристосувань для вбивства: ікла, роги, пазурі. Виглядали ці створіння просто потворно. Відразливо.

Неначе вийшли з найтемніших нічних жахіть.

Координаторка переглядала деякі з цих зображень раніше і вже вкотре подумала, що на тій планеті не прожила б і дня. А офіцерка космофлоту між тим не зупиняла доповідь:

– Їх прогрес розвивався так само бурхливо та агресивно, як і вся екосистема планети. Відповідно, фокусуючись на внутрішньовидовій конкуренції, місцева наука часто ставила основним пріоритетом розробку засобів знищення собі подібних. Зрозуміло що невдовзі цей вид повністю винищив себе, попутно вбивши біля вісімдесяти відсотків інших видів живих істот на планеті.

На кадри наслідків цього ксеноциду, що з’явились на екрані, практично неможливо було дивитись. Безладний сплеск вигуків навколо показав, що не всі були готові побачити жахи, які відбувались на поверхні такої симпатичної планети. Хтось в залі навіть тихенько застогнав, затуляючи очі.

Зробивши невеличку паузу, доповідачка зробила ковток зі склянки, і продовжила:

– Але це був не кінець. Еволюційні механізми лишились незмінними, тож досить скоро новий розумний вид прийшов на зміну вимерлому.

Фотографії цих істот – координаторка також бачила їх не вперше – виглядали не так зловісно, як інші організми з 113-3-1. В цілому в космічній спільноті зустрічалися й дивніші розумні види. Але ж…

– Ці створіння виявились ще гіршими, підступнішими, агресивнішими. Вони навіть зробили вбивство собі подібних однією з чеснот суспільного життя!

Несхвальний гомін новою хвилею прокотився конференц-залою. Чуючи нажахані нотки в голосах деяких учасників наради, координаторка подумала, як легко відрізнити тих, хто зіткнувся з проблемою цієї планети вперше. Вона ж поки що не почула нічого нового.

– Довгий час здавалось, – офіцер чомусь знітилась, схоже сама думка була їй неприємна, – що мешканці 113-3-1 застрягнуть в стагнації, стигматизуючи будь-які прояви розуму, із задоволенням віддаючись насильству.

На цих словах вона знову переключила кілька слайдів. Всяка ілюзія адекватності другого розумного виду мала розвіятись безслідно від самого вигляду представлених там жахів.

Дочекавшись, поки гомін стихне, доповідачка продовжила:

– Але цього не сталось. На жаль чи на щастя – та мешканці планети розвивались. І розвивали науку, повторюючи той же руйнівний шлях, що й попередники. Пропускаючи, ігноруючи більшість областей знань – але в деяких вони рухались в десятки, навіть сотні разів швидше за середні показники. Наприклад в створенні зброї масового знищення.

Наступний анімований слайд був настільки моторошним, що навіть посол опустив очі долу.

– Як багато хто з вас знає, Галактична Рада пильно слідкує за подібними потенційно небезпечними планетами. Ця не стала виключенням. Та лиховісність її мешканців сукупно з їх агресією та ксенофобією згодом призвели до виявлення ними кораблів спостереження – ба більше, декілька з них було знищено зброєю аборигенів. Не один талановитий ксеноантрополог віддав там життя заради знань, деякі потрапили до рук місцевих жителів та були закатовані живцем.

Тепер вже голову опустила сама координаторка. Вчений, чиє фото в траурній рамці з’явилось зараз на екрані, був колись дуже давно одним з її вчителів та наставників. Думати про те, наскільки передчасно увірвалось його життя, було просто нестерпно.

– Звичайно, – зробивши невелику паузу та теж схиливши голову в знак пошани, провадила офіцерка, – після цього протоколи спостереження були переглянуті, довелось розробляти спеціальні нові засоби, мініатюрні безпілотні апарати, переносити базу науковців на віддалену планету зоряної системи 113, сховавши її найсучаснішими засобами камуфляжу… Але прийняті міри зупинили жертви серед науковців, тож зусилля не були марні!

Доповідачка радісно кивнула у відповідь схвальним відгукам із залу. Та швидко знову стала серйозною:

– Окремо було побудовано мережу відсікачів, щоб жоден тип сигналів від розумних мешканців галактики не потрапляв всередину зоряної системи 113. По плану це мало сповільнити їх, не давати поштовхів для розвитку. Але не допомогло. Вдосконалення технологій поточних мешканців 113-3-1 вже досягло рівня, на якому попередній розумний вид на планеті знищив себе. В деяких областях знань – навіть перевершив. І хоча ризик самознищення нового виду вчені оцінювали як майже стовідсотковий – поки що якимось дивом вони втримуються на краю прірви. Покоління за поколінням незворотно руйнують екосистеми власної планети, десятками винищують цілі види тварин та рослин, збіднюючи флору та фауну, змінюють клімат. Продовжуючи при цьому вдосконалювати зброю.

В координаторки майнула думка, що хоча зникнення будь-якого виду живих істот – це невимовна трагедія, але за цими конкретними створіннями в галактиці мабуть сумували б найменше. Та трикляті монстри якось продовжували існувати всупереч власній руйнівній природі.

– І тепер, після отримання останнього звіту від команди спостереження, – здавалось, що офіцерці космофлоту стало важко виштовхувати з себе слова, – ми зібрали цю термінову нараду, бо рівень загрози від розумних мешканців планети 113-3-1 для галактичної спільноти зріс, досягши білого рівня. Рівня, який до цього ми не зустрічали жодного разу в нашій довгій історії.

Цього разу вигуки в залі були стривоженими. А доповідачка, не чекаючи, поки вони припиняться, стиха промовила:

– Ці створіння близькі до винайдення надсвітового двигуна.

Тепер тиша огорнула усе навколо. Координаторка відчула, як липкий страх стискає зсередини все її нутро.

– Власне, – офіцерка неначе намагалась заповнити цю просякнуту жахом мовчанку, перервати її за будь-яку ціну, – вони вже мають відповідну теорію та потрібний математичний апарат, лишилось лише зібрати все докупи. І тоді… Тоді вони зможуть досягти інших зоряних систем. Досягти нас.

Учасники наради, почувши лиховісну новину, тримались по різному. Хтось тільки стиснув зуби чи нахилив голову, але інші лише якимось дивом утримувались від паніки. Координаторці навіть здалося, що її сусідка зліва ось-ось втратить свідомість від страху.

– Весь сектор нажаханий, зрозуміло, – доповідачка дозволила собі сумно посміхнутись. – Ні для кого не секрет, хто стане першими жертвами.

Пан посол на цих словах неначе став менше зростом. Координаторка знала, що його рідна планета знаходилась в найближчій до 113 зоряній системі. Тож саме вона потенційно була першим місцем, куди дістануться чудовиська.

Їх першою жертвою.

Ще раз ковтнувши зі склянки, офіцерка підбила підсумки свого виступу:

– Таким чином, як бачите, перший контакт з мешканцями 113-3-1 – це лише питання часу. Причому часу найближчого. Прогнози їх реакції на контакт давно підготовлені нашими вченими. І ці прогнози, засновані, зокрема, на агресивній ксенофобській «культурі» цих створінь, якщо її взагалі можна називати таким терміном – цілком однозначні. Короткий період вивчення нас, визначення, що жоден вид, представлений на даний момент в Галактичній Раді, давно не має армії чи озброєного флоту – а далі неминуче вторгнення. Тому ми зібрались тут сьогодні – щоб спільними зусиллями визначити, як можна запобігти поневоленню та винищенню усіх розумних видів галактики. Пропоную ділитись думками та ідеями в довільному порядку.

Гомін завирував у залі, неначе скажений вихор. Але в координаторки в голові було геть пусто. Повна відсутність ідей. Вона не в перший раз думала про такий розвиток ситуації – та й не тільки вона: сотні науковців та високопосадовців вже довгий час шукали шляхи вирішення цієї проблеми. Просто сьогодні з гіпотетичної вона раптово стала реальною.

Але жодної відповіді, жодного етично прийнятного варіанту так і не було знайдено. Ніяких виграшних сценаріїв.

Щоб не виглядати незацікавленою, координаторка вирішила сказати хоч щось, тож, зробивши глибокий вдих азотної суміші з дихального мішка, вона звернулась до пана посла:

– Підкажіть будь ласка, щось не можу згадати, як ми офіційно назвали цей другий розумний вид зі 113-3-1?

Посол середньою парою щупалець поправив дихальну установку, створену спеціально для головоногих рідинодихаючих видів:

– Вже досить давно було прийнято рішення використовувати їх власну самоназву. Люди. До речі, свою планету 113-3-1 вони називають, в приблизному перекладі, «багнюка». Хоча чого ще чекати від таких чудовиськ?