На головному екрані центру управління зорельотом був лише тоненький серпик планети. Частина зірки, що ще не встигла сховатися за диск Венустії надсилала свої проміння з горизонту, фарбуючи атмосферу у червоний колір. Масштаби катастрофи були як на долоні. Орбітальна станція вибухнула, розпалась, розлетілась на тисячі дрібних шматочків. Я не міг відірвати очей від екрану.
– Капітане, навігаційні дані завантажено в комп’ютер, двигуни готові до стрибка.
Я поглянув на екрани з даними:
– Вперед!
Двигуни створили навколо зорельота гравітаційне поле, що майже миттєво надало йому потрібної швидкості. Ніхто всередині не відчув прискорення. Це були справжні гравітаційні двигуни для міжзоряних подорожей.
В залі запанувала тиша. Ми мовчки дивились один на одного.
– Ну що ж… – почухав потилицю перший пілот. – Що б там не сталося на цій клятій Венустії – ми вже в безпеці.
– Господи, вчасно ж ми звідти зникли. – прошепотіли мої губи.
– Не може станція просто так вибухнути. – мовив Ярлен, мій заступник на зорельоті. – Повстанці! Уряд все ще контролює орбіту і всі входи і виходи з планети, але половина поверхні вже під контролем фанатиків. Цілі міста і провінції відпадають. А ця станція вже давно перероблена урядом на бойову – вишукує цілі з космосу і кидає вниз гарячі сюрпризи. От і не дивно, що вони дібралися до неї і підірвали.
– Можливо. – процідив я крізь зуби.
Ярлен подивився на одного з вчених, який летів з нами з Венустії:
– Ви звідти. Підривати орбітальні станції – це якась ваша місцева традиція в честь відльоту далеких гостей, чи як?
– Я знаю стільки ж як і ви. Ніяких подібних випадків ніколи не було.
– А що ви знаєте про повстанців?
– Я проживав в столиці, а все що стосується повстанців чув лише з новин. Кілька разів вони влаштовували теракти у нашому місті.
– Ну, принаймні, так пояснював уряд. – лице Ярлена застигло в іронічній посмішці.
– Рею! – Ярлен звернувся до мене. – Принаймні товар у нас, креслення та зразки теж у нас. Ще й вчених підібрали. Замовник буде задоволений. А?
Я не відповів. Мене все ж турбувало таке палке останнє “прощавай”.
– Дякую, капітане, за те , що підібрали нас і наші сім’ї. – вчений повернувся в мій бік. – Знаю, що представник уряду до останнього не давав дозволу. Але ми не могли більше залишатися на цій планеті.
– Дрібниці. – сухо відповів я.
– Для вас, безсмертних, можливо і дрібниці, та все ж, дуже вам дякую.
Я втомлено посміхнувся, вийшов з зали, і пішов до своєї кімнати. Ліг на ліжко. Я – безсмертний. Принаймні так кажуть ті, хто живуть на планетах. Планетарники. Все моє життя та таких же міжзоряних перевізників як я — польоти між колонізованими зоряними системами. Торгівля, перевезення людей, шпигунство за секретною інформацією. Чому безсмертний? Коли летиш майже зі швидкістю світла – час на кораблі сповільнюється. Це закон теорії відносності. Під час польоту від зірки до зірки минає, скажімо п’ять років, а на кораблі — лише кілька місяців. А я провів в таких польотах майже все своє життя. Хоч я колись і помру, але в очах планетарників я дійсно безсмертний.
На планету я прибув за кресленнями та зразками нових міжзоряних двигунів, які місцевий уряд розробляв вже багато десятиліть. Але прилетівши на Венустію ми зрозуміли, що тут вже триває справжня громадянська війна. На нас вийшли вчені, що розробляли двигуни. Вони хотіли покинути планету. Усвідомивши, що влада у скрутному положенні, я все ж в процесі переговорів натиснув щоб в обмін на цінні метали уряд не тільки надав нам двигуни і креслення, але і вчених. Вони погодились. Це була блискуча угода.
А війна? Хто правий в ній, а хто ні? Принаймні, те, що сталося на планеті — не мої справи. Це для мене як для біолога бактерії під мікроскопом. Між мною і планетарниками ціла безодня.
Я заплющив очі і заснув.
Раптом – виклик з комутатора.
– Капітане, тут один з вчених хоче поговорити. – пролунав голос Ярлена.
– Зараз буду.
В залі для переговорів я впізнав вченого, що був у центрі управління.
– Мене звати Лортен і я мушу вам зізнатися. Я не вчений. Ми всі не вчені.
– Що?
– Ми з підпілля повстанців. Розумієте, ніхто не знає що відбувається там, на Венустії. Влада контролює міжпланетні перельоти та зв’язки з іншими планетами. А наші радіосигнали надто слабкі щоб досягти хоча б сусідніх світів. Коли ми дізналися що ви прибули на нашу орбіту – перший зореліт за багато років – то вирішили втекти на вашому кораблі та розповісти іншим що там коїться. Так, ми контролюємо половину планети, але не маємо виходу в космос. Ми потребуємо допомоги. У нас є інформація та матеріали проти цієї влади, у нас є докази їх злочинів. Світ має дізнатися правду.
– Коли ми прибудемо на планету – на Венустії мине десять років, і якщо ми навіть відразу підемо назад з допомогою – ще десять. Отже, мине двадцять років. Запізно якось вам буде допомагати.
– Нехай так. Принаймні хоч якийсь шанс. У нас війна триває вже майже десять років з перемінним успіхом. Цілком можливо вона ще триватиме не одне десятиліття.
– Почекайте, а той чиновник, який дозволив вам перейти на наш корабель. Він же знав, що ви вчені.
Лортен посміхнувся:
– Це наша людина. Ми багато років проробляли наш план втечі з планети, впровадили нашого агента в митно-міграційну службу. Він і надав спеціальний дозвіл щоб ми піднялись на орбіту на ваш корабель. Це був цінний агент. Звичайно, тепер його викриють, але все це було не марно.
– А вибух. Це діло ваших рук?
– Так. Цей же агент встановив вибухівку на станцію. Таким чином відразу дві операції. Ефективно. Сподіваюсь, він встиг у аварійну капсулу.
Я, стомлений, після кількох напружених днів переговорів важко переробляв такі надзвичайні новини. Подумати тільки. Отже це не був мій талант до переговорів. Чиновник все знав з самого початку, але грав виставу, розхвалюючи вчених і їх важливість для Венустії. Щоб у мене не виникло підозр.
Я зітхнув і подивився на “вченого”, наче оцінюючи його:
– На зорельоті мине шість місяців доки ми дістанемося до планети прибуття. І щоб ви не підірвали ще і мій корабель – будете під охороною весь цей час.
Iconic One Theme | Powered by Wordpress
Доволі цікаве оповідання, як на мене.
Прохання до всіх авторів. Не пишіть прологи та синопсиси до романів. Якщо оцінювати конкретно це оповідання, то воно не завершене. І сприймається саме як незавершене оповідання, а не оповідання із відкритою кінцівкою. Це дві суттєві різниці. А відтак вбачаю тут саме недопрацьовку автора. Тому, авторе, прохання на майбутнє, підготуйте собі щонайменше десять варіантів закінчення. Тут можна було викинути всіх у відкритий космос. Чи вбити “безсмертного” героя. Коротше, оповідання – це суттєво інша філософія. А романи – то від лукавого. Перші глави хороших романів – це самі по собі цікаві досить часто цікаві історії. А тут я зовсім не впевнений, що став би читати роман із подібним початком далі першого абзацу.
Звісно у всіх смаки різні і певні позитивні моменти в оповіданні є. Тому бажаю авторові наснаги у подальшій творчості.
Дякую за відгуки!
Дійсно, це моє перше оповідання і я так захопився, що початкова версія була в два рази більшою. Довелося нещадно різати. АЛЕ навіть у початковій версії оповідання закінчується тим же що і тут. Просто там більше дається пояснення хто такі “безсмертні” і їх життя. Не обов’язково це оповідання повинно мати продовження, адже герой розповіді не повстанець, а безсмертний. Як коротко написано в оповіданні – головному герою байдуже що там відбувається на планеті. Він переживає за свій корабель, головне – позбавитись від незвичайних пасажирів на планеті прибуття і далі вести спокійно свій бізнес. Зорельот – це його рідний дім. Це мініатюра, сценка, замальовка про зіткнення двох різних світів – світу “безсмертного” та світу “планетарника”.
Відверто так собі. Мова не завжди вдала і від переліку синонімів до вибуху станції я налаштувався на гумористичну фантастику, а виявилося, що автор цілком серйозний. Плюс, поведінка повстанців. “Зоряний Шлях Вояджер” сварять за те, що там такі саме горе-втікачі швидко здружилися з екіпажом і невдовзі нічим не відрізнялися від штатних службовців. Але порівняно з Вашим твором “Вояджер” буквально насичений конфліктом. Хіба не розумніше та цікавіше було б зробити, щоб герой сам здогадався, що їхні пасажири не вчені? І до чого взагалі “безсмертя”, якщо йому приділено уваги від сили абзац? Та й з чого повстанцю ставати таким відвертим? Тому, на жаль, високу оцінку поставити не можу.
Це скоріше схематична зав’язка великого оповідання. Головний герой нудний, бо він тут напряму пояснює нам, хто він такий і правила світу. Мало того, ще й не карає отих повстанців, які, до речі, невідомо для чого йому зізналися.
Коротше, як перше оповідання непогано, але треба краще прораховувати свої можливості і не намагатися у 6 тисяч запихнути цілу космооперу. Але, боюся, навіть якщо би тут було 100 тисяч, все одно сетінг та мотиви вже жовані-пережовані. Раджу авторові просто порадіти конкурсному досвіду, та й писати далі 🙂
Дуже легко і без здивувань сприйняв головний герой новину, що на його кораблі повстанці. Адже його бесмертя насправді в довгому житті, а не в неможливості померти. Тому його мало б занепокоїти, а раптом на кораблі вже також встановлено вибухівку, або ж повстанці вб’ють екіпаж і захоплять корабель у своє користування. Адже до цього йому, як виявилось, всі брехали.
Нелогічно ще й те, чому раптом повстанець так пройнявся довірою до головного героя, що вирішив відразу все викласти.
А з фіналом все ок, ніякої незавершенності я не помітив.
Читаючи фантастичні оповідання, я завжди відчував внутрішній дискомфорт коли там описувалися подорожі в “гіперпросторі”, через кротові нори, та миттєву телепортацію. По-суті будь-які подорожі швидше за швидкість світла – це неможливо, шлях через кротову нору в чорній дірі – вас скоріш за все розірве ще на підлоті. Я реаліст і дуже сумніваюсь, що коли-небудь ми зможемо подолати швидкість світла, цей один з найфундаментальніших законів природи. Є звичайно твори, в яких змальовані великі кораблі в яких покоління змінюються поколіннями поки вони не досягнуть найближчої зірки. Але все ж рухатися зі швидкістю, близькою до швидкості світла можна. І тоді згідно теорії відносності виникає ефект сповільнення часу, коли ми не потребуємо зміни багатьох поколінь на кораблі, коли минає невеликий проміжок часу – і ми на іншій зірці. Хоча в Всесвіті минає багато років. Думаю, таке майбутнє цілком реалістичне для людства і хотів його змалювати, змалювати невеликий епізод з цього майбутнього. Якщо чесно, я не багато читав фантастики, але жодного разу не зустрічав таку концепцію і хотів поділитися з нею. Так, напевно 6000 знаків це замало, замало щоб пояснити ідею та повністю змалювати проблеми, що породжуються такими перельотами. Можливо, це початок чогось більшого, подальшого розвитку моєї ідеї.
По-суті тема конкурсу – експансія далекого космосу і проблеми, що виникають у зв’язку з цим. От я і вирішив написати свою ідею. Але описати її сухо на 6000 знаків – це не художній твір. Додав сюжет, відібравши деталі концепції – виявилось що і концепція повністю не розкрилась і сюжет не гострий ))). Дякую за відгуки. В будь-якому разі мені дуже приємно, що хоч хтось читає твій твір, навіть з критикою. Ох же ж ці критики-планетарники 🙂
Вітаю!
Не образитеся, якщо скажу, що ідея підходить якраз до космоопери?
Просто в скільки разів сповільниться час на кораблі, то в стільки разів збільшиться й маса корабля.
Тобто, щоб пролетіти сотню світлових за рік корабельного часу, потрібно буде потратити енергії не як для розгону одного корабля, а як для ста таких кораблів. Ніяких запасів енергії так не напасешся.
Хіба що у вас на кораблях якісь вічні двигуни, що ще виробляють енергію, а не тільки споживають 🙂
Творчих злетів!
Вітаю Вас, Саша!
всі пояснення в мініатюрі не вмістяться))) насправді, на початку доповідають, що корабель готовий до стрибка. Тобто прискорення відбувається за дуже короткий проміжок часу, утворенням гравітаційних хвиль. Ну а рівномірне гравітаційне поле не викликає відчуття перевантаження. Тобто, наприклад, коли ви падаєте ви ж не відчуваєте перевантаження від дії гравітації Землі. А тут просто штучне гравітаційне поле набагато сильніше. Таким чином це пояснює те, що вже не можна так просто повернутися назад на планету, бо стрибок вже здійснився, і тому “вчений” так легко зізнався головному герою. Енергії, що залишилась на кораблі вистачить лише на гальмування. Ну а щодо колосальної енергії як на сто кораблів, так подивіться на наші звичайні ракети. Там 95-98 відсотків маси – це паливо, що згоряє. Не бачу проблеми щоб за такої схеми літали зорельоти у моєму оповіданні. Заправка на планеті – вперед до іншої планети. Але цієї “заправки ” вистачить лише на 1 подорож. Далі – “дозаправка” на планеті прибуття і знову в подорож.
Красно дякую за відповідь!
Про гравітаційні хвилі цікаво, але не зустрічалася поки що можливість ними прискорюватися. Виглядає схоже на славнозвісний “гіперпростір” 🙂
Не підкажете, де можна про таке почитати?
Знав що буде подібний коммент 🙂 Розумієте, справа в тому, що закон збереження енергії та неможливість рухатися зі швидкістю, більшою за швидкість світла – це ФУНДАМЕНТАЛЬНІ закони. Тобто гіперпростір – це можливість за короткий час переміститися з однієї частини галактики в іншу швидше за світло. Так наш Всесвіт не працює. І я сумніваюся що ми знайдемо вихід з цієї ситуації. Що стосується гравітаційних двигунів, то покажіть мені фундаментальний закон фізики, якому вони СУПЕРЕЧАТЬ? Отож і воно. Можливо, гравідвигуни ніколи не будуть побудовані, але принаймні є ТЕОРЕТИЧНО шанс що таке можливо, це не суперечить законам природи. На відміну від гіперпростору. Чи може ви хочете, щоб я вам ще надав креслення цих гравідвигунів, чи може ще збудував їх, а? 🙂
Знову ж таки. Справа не в гравідвигунах. Справа в тому, що хоча б теоретично, рухатися з білясвітловими швидкостями можна. Байдуже – гравідвигуни, іонодвигуни, плазмоїди чи інші штуки з дивними назвами. І я хотів показати моменти і проблеми, що виникають у зв’язку з цим. А от гіперпростір… вибачте, це занадто суперечливо з точки зору фізики…
“закон збереження енергії та неможливість рухатися зі швидкістю, більшою за швидкість світла – це ФУНДАМЕНТАЛЬНІ закони.”
Типова помилка тих, хто мало читає про Спецальну Теорію Відносності та новітні математичні моделі опису простору. Справа в тому, що СТВ каже, що неможливий лише абсолютний рух зі швидкістю світла. При цьому відносна швидкість не обмежена, бо чим більша власна швидкість, тим більше деформується відносний простір попереду та позаду. Тому відносно Землі зорельоти можуть робити будь-які стрибки, що будуть схожі на потрапляння у кротовину. Залежить від того, на скільки зорельоту вдасться наблизитися до граничної швидкості.
Так! Хотiв би 🙂 Але це було б, гм, фантастикою? Насправдi, я дуже втiшений науково-фантастичним диспутом. Не ображайтеся на нього. Он, Снегов (вiн же Козерюк) збирав цiлий симпозiум вчених, щоб лише обговорити можливiсть створення двигуна “Танева”. Думав, що тут теж щось схоже закрутимо з гравiдвигунами 🙂 Бо звiсно гравiдвигуни кращi за гiперпростiр.
Вiтаю, Лiсовику! Звiсно, все так, як ви кажете 🙂 Проблема знову в двигунi. З нинiшними вдасться тiльки до 0,8с розiгнаться. А гравi ще нема 🙂
Лісовику:
“. Справа в тому, що СТВ каже, що неможливий лише абсолютний рух зі швидкістю світла. При цьому відносна швидкість не обмежена, бо чим більша власна швидкість, тим більше деформується відносний простір попереду та позаду. Тому відносно Землі зорельоти можуть робити будь-які стрибки, що будуть схожі на потрапляння у кротовину. ”
Гм… Так деформується простір тільки ВІДНОСНО зорельота. І тому він швидко досягає цілі прибуття. Відносно Землі ж ніякої деформації навколишнього простору не має. І на землі минає багато років, доки зореліт досягне цілі. Тому на кораблі минає 1 місяць, а на Землі – 1 рік. Саме цей ефект я і хотів показати в оповіді. СТВ не каже, що неможливий абсолютний рух зі швидкістю світла. Томущо зігідно СТВ абсолютного руху ВЗАГАЛІ НЕ ІСНУЄ. Це лише в класичній ньютонівській механіці. В СТВ БУДЬ-ЯКИЙ рух ВІДНОСНИЙ і цей відносний РУХ не може бути швидший за швидкість світла. Шановний Лісовик, ви самі ж у своєму коменті написали, що відбувається зменшення довжини простору, таке зменшення відбувається ВІДНОСНО корабля, і тому за дуже короткий час він цю відстань долає, не порушуючи обмеження в швидкості світла. Але для Землі ніякого зменшення простору не має, корабель летить собі з досвітловлю швидкістю і досягне цілі за багато років. Просто весь фокус в тому, що на кораблі і на Земля час іде по-різному. Спеціальна теорія відносності на те і є теорією ВІДНОСНОСТІ, що все відносно, і окремо потрібно рахувати відносно Земля і окремо відносно корабля. На обмеженні швидкості світла стоїть вся сучасна теорія і фізика, що підтверджується на практиці. На обмеженні швидкості стоїть вся СТВ, тому, шановний Лісовик, не варто вводити такі необережні твердження що СТВ не обмежує швидкість і я мало читаю про СТВ. Це розкриває у вас дійсно аматора, що не зовсім розібрався в теорії Ейнштейна. З повагою.
Вже пізно, і навіть я нормально не відмінюю слова в коментаріях. Сподіваюсь, сенс все одно я до Вас довів. На добраніч.
PS Перечитайте якусь науково-популярну літературу з цього питання, чи що. Там іноді навіть на пальцях показують гіпотетичні експерименти і чому так все відбувається.
Авторе, я радо підтримаю дискусію. Вибачаюся за припущення, що ви мало читаєте. Але давайте не опускатися до слів “аматор”. Все ж в мережі багато різних думок і всі вони різноманітні. В тому числі досить детальні розбори польотів з граничними швидкостями. Але скажімо об’єктивну інформацію в російському сегменті мережі можна знайти тільки на Луркморі. Бо переважна частина статей грунтуються на трохи скажімо, м’яко кажучи на спрощеному сприйнятті теорії.
https://phys.org/news/2012-10-physicists-special-relativity.html
З повагою.
Дякую за дискусію. Щодо “аматора”. Не ображайтесь, ну так я теж аматор. По-суті ні я, і, напевно, ви з цієї теми кандидатську чи хоча б дипломну не писали, і все що ми знаємо про це – з відкритих джерел та науково-популярних видань. Колись давно я деяку літературу з цієї теми прочитав, тому так ревно відношусь коли альтернативщину “примазують” до СТВ.
Авторе, мені подобається ваш задум з “безсмертям”, і якщо це перше ваше оповідання, то я дуже аплодую. В топ воно не увійде, бо тут є майстерніші твори, але для початку це дуже ок. Зауваження:
– Багато пояснень, мало дій.
– Сюжет, насправді, придуманий тільки для того, щоб показати цю вашу концепцію. Це неправильно, текст має нас захоплювати не менше, ніж ідея.
– Вище вже помітили, що якось слабко віриться в реакцію головного героя. Я не вважаю, що фантастика зобов’язана бути реалістичною, але ж якщо вже претендуєте на реалістичність, робіть її всюди.
Але, повторюсь, для початку це дуже норм, тому успіхів!)
Сторонній, дякую з відгук.
Щодо пояснень в оповіданні. Дійсно, напевно, для художньої цікавості це все має бути описано в діалогах. А от якраз мене в дитинстві часто дивувало і “коробило” від того, коли герої намагаються один одному щось пояснити що і так вони між собою знають. Виглядало дуже наївно. Як на мене, просто легше це пояснити звичайним текстом. Але думаю, в шанувальників худ. літератури протилежні думки ))) Іноді такі діалоги просто виглядають абсурдними. Що варті іноді цілі монологи вбивці перед своєю жертвою – повний абсурд 🙂 . Вставка таких діалогів щоб вони не виглядали абсурдними – ціле мистецтво. Не знаю чи я це колись опаную, але дякую що звернули на це увагу.
Чесно скажу, не дуже захоплююсь худ. літературою. Мені до вподоби більше просторові види мистецтва – живопис, архітектура… Але в дитинстві обожнював читати Азімова і подібне. Тому такий результат – схильність до космоопер і не дуже висока обізнаність в мистецтві літератури 🙂