Смерть поставила косу біля дверей та відкинула капюшон. Дістала лептоп і звірила відомості. Так, все точно: клієнт – самотній дід, будинок біля лісу, некошене поле поруч…
– Ну що, старий, збирайся! – вийшло трохи пафосно.
Дід розплющив очі, поворушився на ліжку і повільно сів. Здалося, що поява Смерті на порозі його не здивувала. Зовсім люди знахабніли – нічого не бояться.
– Ти за мною? – старий взув пошарпані капці й почалапав до дверей.
– Стоп, постривай! У нас тут новий маркетинговий хід – усе для улюблених клієнтів.
Смерті ці нововведення не подобалися. Але не їй вирішувати.
«І кому це спало на думку поставити на чолі відділу реклами старого чорта? До того ж хіба від наших послуг можна відмовитися?» – тихо пробубоніла собі.
«Так… Що я маю зробити? Згадала!»
– У тебе є одне бажання, старий.
Може, в цьому щось є? А чого б і не розважитися? Поспішати нема куди. Старий ледве ноги пересуває. Які в нього можуть бути забаганки? Хіба що на годинку в молодість повернутися. То без проблем. А далі, як завжди, звичною дорогою – туди, де розберуться, наскільки років пекла нагрішив дід. Про інші рішення Смерть давно не чула. Байки про райський відпочинок – це також складник рекламної кампанії.
– Лише одне? – дід примружив око.
– Так. Одне-однісеньке.
Старий замислився. Смерть вже приготувалася здійснювати бажання, утім, дід її вразив зустрічним питанням.
– А що це в тебе? Здається, коса стоїть біля дверей. Нагострена?
– Авжеж. З вечора нагострила. На роботі заборонено з’являтися з несправним обладнанням, – Смерть майже дослівно процитувала інструкцію.
– Ось і добре. Там у мене за хатою некошене поле. Ти його, певно, вже бачила.
– Звісно. Величеньке… Це і в супровідних документах зазначено.
Старий раптом посміхнувся.
– А ще в мене господарство – кінь, дві корови, кози, кури…
– Давай без подробиць! У мене все вказано: ще є гуси, кішка, собака і… гадюка. Невже правда? Змію тримаєш? – Смерть здивувалася.
– То застаріла інформація, – дід продемонстрував пару гнилих зубів у широкій посмішці. – Бабця моя минулого року пішла… А інших гадюк тут ніколи не водилося.
Старий театрально пустив сльозу. Але чогось в його сум за бабкою Смерть не повірила.
Діда її думка і не цікавила, і він продовжив:
– Ось мене і бентежить, що помру і лишу без їжі коней, корів і кіз. Їх же в твоєму списку немає? То з голоду вони померти не повинні.
– Немає, – підтвердила Смерть, ще не збагнувши, чого ж хоче цей дивний старий.
– І поле некошене стоїть. Їм би того сіна до весни вистачило…
– Слухай, діду, не мороч мені голову зі своїми коровами і козами, формулюй своє бажання і рушаймо.
– Так це ж і є моє останнє бажання – скоси всю траву на моєму полі. А потім завантаж її до сараю. Я вже хворий і немічний, то й не можу цього зробити.
– Нічого собі…
Проте все за правилами: бажання висловлено, воно одне й останнє, нема куди подітися. І Смерть взяла косу.
Спочатку все наче було добре. Навіть те, що відрубала собі два пальці на нозі, їй не дуже заважало. В офісі підлікують – за мить нові виростять. Але на другій смузі поля Смерть стягнула плаща, просякнутого потом. Їй навіть почулося, що дід сміється за спиною. Галюцинації? На третій смузі затупилася коса. На четвертій здалося, що поле збільшилося в розмірах. Смерть захекалася і страшенно втомилася. І не скосивши половини, повернулася до дідової хати.
Хто помітить невелике порушення інструкції? А до рознарядки можна і виправлення внести: нехай старий ще трохи потопче землю. Недовго, але щоб своє поле встиг скосити… Смерть навіть знає одну відьму, яка працює в керівному офісі й може допомогти…
– Ну тебе з твоїм полем! Так і за мною незабаром прийдуть мої ж колеги з косами. Живи далі, старий! І не хворій.
– Ще часу мені даєш, кажеш? – надтріснутий голос діда раптом вирівнявся, наче той справді видужав і помолодшав.
– А що тебе не влаштовує?
Старий мовчки дочалапав до сараю і поманив Смерть до себе.
– А твої попередники довше витримували… – розчаровано протягнув дід, почухавши в потилиці маленькі ріжки.
І додав офіційним тоном:
– Випробування на посаду стажера відділу реклами ти завалила. Лишаєшся далі на оперативній роботі.
І, зробивши ще один маленький крок, очільник пекельного відділу реклами відімкнув сарай, догори наповнений сіном.
Iconic One Theme | Powered by Wordpress
А оце сподобалося! Наразі єдиний на конкурсі направду веселий і дотепний твір без політики. І навіть те, що “догори” тут краще замінити на ” вщерть” чи “до самого верху”, не іспртить нам обєдні! 🙂
Удачі на конкурсі!
Закiс класний! Закiнчення очiкував бiльш неочiкуване, але то вже був би вищий пiлотаж.
Ох, нічого собі! Дуже круто! Дійсно з гумором. Фінал – бомба! Автор молодець)
Дуже класно, прямо супер. Але справді, погоджуюся з Сашком щодо кінцівки, хочеться чогось більш не очікуваного.
Дякую за відгуки. Зіркоходе, погоджуюся із заміною, навіть думка майнула щодо “вщерть”. Виправлюсь) Приємно, що сподобалося. З фіналом – як уже вийшло))))
Тут яка історія: автор у кількох місцях перегнув із поясненнями. Наприклад, у назві. З одного боку, дозволити приреченому останнє бажання й забрати – так, це чортове завдання для Смерті. Але ж, коли вона починає косити, уже ясно, що ось воно, це чортове завдання – і про твіст здогадуєшся майже одразу, хоч назву можна сприймати ще й як лайку.
Потім – на тому, що поле велике й не кошене, наголошено кілька разів, то ясно, що Смерть, у якої коса, буде мати з ним справу – і не впорається, бо інакше до чого б веселий тон.
Ну, а третій, дрібний момент перепояснення, який засмутив мене, – про гадюку:
“…ще є гуси, кішка, собака і… гадюка. Невже правда? Змію тримаєш? – Смерть здивувалася.
“– То застаріла інформація, – дід продемонстрував пару гнилих зубів у широкій посмішці. – Бабця моя минулого року пішла… А інших гадюк тут ніколи не водилося”.
От серйозно, якби не було оцього “А інших гадюк тут…”, було би значно краще, бо так читач сам додумує й ірже, а так все знову розжували.
Але загалом я приєднуюся до думки, що оповідання смішне, легке й досить колоритне)
Дрібні недоліки псують добре написаний твір,
та одначе це було досить-таки непогано…
удачі.
Нууу..
Непогано. В дусі Т. Праччета. Задорне таке гумористичне фентезі чи містика. От тільки не фантастика.
Погоджуся зі Спостерігачем: це фентезі, але не фантастика. Однак мені сподобався гумор, дещо нагадує байку. І написано гарно
Щасти на конкурсі!
Ооо… Фентезі є частиною фантастики. Те, що ви маєте на увазі, називається наукова фантастика. На ЗФ обмежень у піджанрі немає.
“це фентезі, але не фантастика”
Виходить, і Стівен Кінг не фантастика?
Все, що має фант. допущення, є фантастикою. Решта – піджанри. Тобто і фентезі, і містика, і НФ, і казки, і стимпанк, і кіберпанк, і горор – усе фантастика. 😉
Якщо мені не вірите – спитайте Володимира Арєнєва, Олесю Стужук. Почитайте Цветана Тодорова “Введення в фантастичну літературу”.
Власне про оповідання.
Якби автор написав лише про старого, якому сама Смерть покосила поле – і на цьому зупинився, авжеж, це скидалося б на архетипічний казковий сценарій. Проте в такому разі образ старигана, що подолав Смерть, виглядає міцніше, виграє. Якщо ж це звичайне “службове” випробування… ну не знаю, сприймається більш анекдотично. Але зроблено це гарно, позитивно.
Удачі на конкурсі!
Дякую за відгуки! Звісно, це не наукова фантастика, а радше гумористичне фентезі. Хіба можна лише НФ? Дякую всім за підтримку. Звісно, можна було написати інакше і краще, на майбутнє врахую помилки. Але добре, що твір налаштовує на позитивні емоції)))
Ходжу й думаю, це у вас випадково не сценарій наступної серії о Dji. Death? Дуже непогано, наче Dji. Death Fails (https://www.youtube.com/watch?v=L1bbN08o6Y4&list=PLkxyG95wwswJZqTR3Cjjp-6oeFtoMBqMX&index=2) і Dji. Death Sails (https://www.youtube.com/watch?v=sBmlLKzMA_s&list=PLkxyG95wwswJZqTR3Cjjp-6oeFtoMBqMX)
Я так розумію, з темою конкурсу оповідання мала пов’язати згадка про маленький крок в останньому реченні. Текст читається легко, але погоджуюсь, що варто прибрати зайві пояснювалки, щоб не втрачався темп.
От цікаво, а смерть за інструкцією має усе-усе робити, що клієнт їй скаже? Як хтось еротичний масаж, скажімо, захотів, чи ще чогось такого.. 🙂
Вітаю, Сашо! Точно не сценарій)
Крейдо, дякую, але маленький крок наприкінці – дрорядне. Головне – крок між життям і смертю, перед яким можна побажати щось неймовірне. Звісно, і масаж)