Коментарі

А от не знаю, мені якраз цілком вистачило сюжету. Гостросоціально, і цікаве рішення з покараннями. Змушує задуматись. А от персонажі пройшли повз. Та й смерть героя відчувається як стовідсоткова симуляція. Втім, імовірно, авторьким задумом так і мало бути.
Зичу подальших успіхів!

Лісовику, я не автор. ))) Просто спостерігаю за коментарями. Побачила цікавинку та забажала втрутитися до розмови. Ось ви кажете, шкода, що характери не змінюються. А я не згодна. Характер і не здатний змінитися. Це найбільш усталені риси людини. Саме від характеру героя залежить його поведінка. А що ж змінюється, спитаєте ви? Вважаю, що змінюється доля.

Дотепно, якраз в стилі “Битви”. Дякую, що не в “Дещо задарма” і “Необхідної речі”, з цим на конкурсі трохи переборщили. А так хто його зна, що було б, якби в нас була можливість у 2012 році…

Текст про те, що навчання – це самогубство і диплом нікому не потрібен. Авторе я з Вами згодний і співчуваю за марно втрачені шість років. Але декорації статичні. І це мінус оповідання. Світ не змінюються. Не змінюються характери героїв. Тільки не кажіть про обмеження для мініатюри. Тема не розкрита. Ми живемо у час змін! Змінюється все! І про це треба писати!

Неоднозначні враження. Прочиталося легко, швидко, не без інтересу. Але в сухому підсумку складно щось реально схвальне сказати. Летючі острови – штамп, але це спеціально так, – плюс. Герой, який, живучи у фантастичному світі, починає усвідомлювати його фантастичність, – плюс також. Детальки з опису життя на островах – симпатично. Фінальний виверт про те, що ця наша логічна, але огидна реальність, – складний левел гри, – не те щоб свіжак, але радше теж плюс. Але рацію має попередній читач: нічого ж не відбувається. Нас ставлять перед фактами й готовими умовиводами героя, це переказ дії, а не дія, розповідь про умови гри, а не їхня демонстрація на практиці. Від цього текст втрачає. І, якби його поміняти відповідно до вимоги “показувати, а не розповідати”, він навряд чи вліз би в межі потрібної кількості знаків.
Тому якось дивно: ні “так”, ні “ні”.

Атланти.

НФ то, звісно ж, добре…
Але от мене дуже вже якось здивувало, що розвинутіші (за всіма ознаками) прибульці спочатку прилізли геноцидити розумний вид, а потім, як виявилось, ще й канібалили тайкома, причому без термообробки (навіть коли від неї почало залежати їх виживання…)

І як вони не помітили запуску ракет на підконтрольній планеті і всі-всі поперезаражались, перш ніж виявили, що смертельно хворі…?
Це якось дивно… І капець як ненауково…

А також цікаво, як той білок потрапляв всередину лемурійців. Чи після розпилення він пішов по всьому харч.ланцюжку, а вони їли не лише своїх сирими, а й чужих? 🙂

Опис битовухи мене не напружив, нормально прочиталося. Це ж функція Слави – забезпечувати побут, що ж йому ще робити? Хоч так, ШІ, який користується віником, – це трохи сюрреалістично) Від тексту справді відгонить своєрідним ретрофутуризмом, але це радше мило. Ну, і тема роботів, які можуть замінити людини в усьому, звичайно, не дуже свіжа. (Утім, нічого нового і я не сказала теж, ці особливості зауважили й попередні читачі.)
Фінал був передбачуваний з огляду на те, яким здібним до навчання виявився Слава. Щасти йому з його дівулею)
Не можу сказати, що надзвичайно сподобалося, але і якогось шаленого бажання критикувати теж не виникло. Певної гостроти забракло, можливо, саме того конфліктного гачка, про який вище говорили. Але загалом нормально читається, смішно і, повторюся, мило. Складно дібрати інше визначення.

(“базових обличч” – однозначно “облич”, зубні та шиплячі подовжуються перед і, я, ю, але не самі собою наприкінці слова. )

Дякую 🙂

Авторе, слова у словнику є, але їх вживання не таке, як в українській мові:
– перебуваючи в чужому тілі;
– розцінки на оренду знижуються;
– якщо докумекаєш;
– механічної ляльки;
– зорі текли його обличчям;
– робітничі райони;
– ноги стали, мов свинцем налиті.
Якось так. Може мене ще хтось виправить або доповнить.

Дякую, друзі, за коментарі! Написати цю історію мене надихнуло оповідання Р. Шеклі “Де не ступала людська нога”. Взагалі моїх шалених розвідників чекала кришка. Капронова. Але ці відчайдухи виявилися такі милі, що довелося всіх рятувати! Тому можливо у вас і є зауваження до кінцівки. А якщо серйозно – просто хотілося позитиву, гумору, легкої іронії, гарного настрою. Всім удачі, визнання і високих звершень у житті!

Не дуже зрозуміло нащо то тому дідуганові переміщувати когось кудись? В чому ідея? Тим паче, що в решті-решт виявилось, що це не справжня реальність. Але то дрібниці. Сюжет досить не поганий, викладення доладне, мова гарна. Дякую та успіхів на конкурсі!

еммм… Я все перевірив у Академічному тлумачному словнику. Всі слова зі списку нормальні, зразки наводять у купі класичних книжок. І означають вони за словником саме те, що я й мав на увазі. Тому мені незрозуміло, що тут є русизмом. Єдине слово, яке мені самому не подобається, то “знаходячись”, але чогось заклинило, коли писав, ніяк не міг згадати синонім. А так навіть не знаю. Я новомодних конструкцій не знаю, це правда.

Птиця Сірін, звичайно, я не відмовлюсь! Дякую! ))

Та справа не в інституті, це взагалі фігня. ))) Просто пишіть, і все вийде. Хоча, якщо бажаєте, я після конкурсу вам накидаю посилань на різні цікаві джерела з літературознавства. 😉

Авторе, ось:
– знаходячись в чужому тілі;
– розцінки на оренду падають;
– якщо додумаєшся;
– заводної ляльки;
– зорі текли по його обличчю;
– робочі райони;
– ноги налилися свинцем.
Вони не такі очевидні, як у деяких інших творах на цьому конкурсі, але їх можна замінити.

Птиця Сірін, дякую за коментар! Маєте рацію. Я, як початківець, можу допускати помилки, або відхилення у формуванні історії. Надіюсь, що з досвідом, це минеться. Не всі ж конкурсанти літературні інститути закінчували, правда?))

Після прочитання коментарів та творів інших учасників автору лишається лише:
1. Подякувати за критику і вибачитись за невдалий витвір. Очевидно, що доведеться відправити його у корзину. Місце на самому дні там, як і і в конкурсі, явно гарантоване.
2. Про “готтентотський фартух” – теж довелося гуглити. Це цілковито на совісті коментаторів. У автора надто вбога уява, порівняно з ними.
3. У Шеклі є оповідання “Полювання”, де високорозвинена раса підтримує традиції на кшталт бойскаутів, і один з них отримує завдання дістати шкіру міраша (людини). Але де там автору до Шеклі…Жарт і був у підсовуванні людям застарілого (варіації Пандори з несучасними формами та троянського коня). Ще раз вибачення й прохання не коментувати, чого саме автору бракує – і так зрозуміло, що у порівнянні з авторами інших творів дуже багато чого…
Удачі, успіхів та натхнення всім!

Складно пояснити, але от не припало до душі. Занадто очевидно, що і як висміює автор, а коли очевидно, воно якось і не цікаво вже. Твір доладно написаний, кілька ком загуляли, але то таке. Легко читати, тут автор молодец. Але не моє геть. Суто суб’єктивний фактор: у мене розмови про “поганих можновладців”, зокрема й художні варіації на тему, викликають роздратування, бо нічого не міняють. Розмови розмовами і є. Проте ні, усі навколо, від бабусь до старшокласників, не пропускають нагоди проїхатися на цю тему – і чомусь починати з себе не хочуть. Як справедливо помітив попередній читач, тих, хто хоче “по совісті”, струмочок, а тих, хто хоче домовлятися, – нормальна така річка. Усім треба “порішати”, у всіх якісь виняткові обставини. А потім ті самі домовлянти (я не про автора, а про згаданих обивателів) розмірковують про погану владу. Не вигодовуйте такий непотріб – то його й не буде. Мабуть, я ідеалістка, але от не можу я сприйняти такий однобічний погляд на проблему. Перепрошую.

А мені сподобалося. Читається добре, є легка інтрига, плавність сюжету. От не вистачило тільки антуража як то опис кімнати, комп’ютера яким користувався Слава, віник і швабра не з тієї епохи. )) Але цілком досить і досить не погано. Дякую автору і удачі на конкурсі!

Доповнення.
Таки була ідея написати про пігулки від жадібності, але мені це здалося дуже схожим на загальновідомий анекдот: дайте мені, будь ласка, пігулок від жадібності, та побільше!
Тому й вирішив написати про ту, як її там… 🙂