Коментарі

Ну, певно експериментально, але геть складно сприймається. До речі, назва теж складна, і налаштувала, на складність тексту. А він таким і виявився!

Це було щось на зразок детективу “Вбивства Лорда Бенкрофта старим садівником за допомогою канделябра”.
Удачі, як то кажуть, на конкурсі.

Щось таке, незрозуміле – типу “а хай буде”

У мене теж не виникло певності щодо того, про що твір. Можна, я перекажу? Якщо я правильно зрозуміла, то в майбутньому обмежена кількість людей отримала безсмертя за рахунок жертв молодих і сильних “пошукачів”, чи “пошуканців”, які віддають свої життя певній… м, сутності. Порталу, виміру? Ну, словом, чомусь, що позначено як святилище і має “філії” по всій землі. Конвертуються в енергію безсмертя. Я так розумію, роблять вони це добровільно, бо усвідомлюють свою високу місію. А рідні їх проводжають, бо теж усвідомлюють і пишаються. Очевидно, перепадає енергії на безсмертя і рідним, бо чого б тоді ніхто не бунтував?.. І якось це пов’язано з конспіративною ідеєю цілеспрямованого винищення людства до “золотого мільярда”, яка спадає на думку Лялі в останні миті.
Це все цікаво. Якщо я правильно зрозуміла. Але конспективний виклад в останньому абзаці різко контрастує з усім попереднім текстом. Спочатку були подробиці й деталі, зворушливі й рельєфні. Мені вони геть не здалися обтяжливими, навпаки, я із задоволенням занурилася в атмосферу тексту. Але в героїні відчувається приреченість, а не добровільність. І тоді якось непереконливо: навіщо вони погодилися? Молоді, комусь дорогі, хтось он одружений навіть. До того ж внутрішній голос Лялі нам це говорить прямим текстом: “Подумала, скільки святилищ по всьому світу. Чому серед безсмертних лишаються старі, а їм треба йти сюди”. Тобто все вона розуміє. Навіщо робить?
Атмосфера класна, а обгрунтування того, що відбувається, як на мене, підкачало.

))) посміхнуло, це смішно, колеги)) але в жодному разі разі не можна показувати людям, які пройшли психоаналіз ( саме так говорил Керрол про свою Алісу), бо вони там знайдуть і механіхми захисту, і комплекси і динамічні особливості особистості)))

Трошки смішно. А от все інше – сумно и малочитабельно.

Ні про що. Набір слів.

Птице, дякую за відгук. Спробую відповісти на ваші запитання.
1. “Влада гетьмана не бiльше, нiж у кошового?”
Це написано навмисне, щоб характеризувати персонажа. Події відбуваються на землях Запорозької Січі. Тому для сотника отаман головніше за гетьмана.
2. “брови – напевно, кошлаті, а не кущисті…”
Як нам каже великий і жахливий СУМ-11, “кошлатий – це з розкуйовдженими волосинками”. Ну, може бути, проте мені ввижалися саме кущисті, так би мовити – неслухняні брови, які теж певним чином характеризують власника.
3. “Так од чого тепер працює млин? Від перпетуум мобіле?”
Ех… Це питання треба ставити не мені, а тому французькому чаклунові. Він навить автору не розповів, що всередині тієї скрині.
4. “Хотілося б дізнатися про подальшу долю героїв”
Сподіваюся, що в них усе добре. Чекаємо в майбутньому.
5. “Персонажів, як на мою думку, в цьому оповіданні забагато”
Зачекайте, пані Птице, на це питання я відповім обом заразом – і вам, і пану Вусатому, як Сом.
6. “От сотник, який мало не перестрибнув браму – отже він вдарився, а може, й покалічився?”
Тут перероблено. Спочатку було “і сотник кулею вилетів за двері”. Той, хто читав, каже – двері замкнені, кулею не можна. Ну, автор змусив сотника пострибати. І знову щось не те. )))
7. “Це Гаррісон чи навіть славнозвісні “Ми – Гогбени” пана Катнера”
“Ми – Українці”, що те ж саме. )))
“Удачі на конкурсі” Навзаєм!

сподобалося, але Вода на початку збиває, факт. Гарні імена героїв, і так, посміхнуло

Скажімо так: з назви, “Хейвену”, ім’я “світлоносного” Люціуса, та яблуні одразу ясно, про що йтиметься. Науково-фантастичне обігравання теми біблійного сотворення світу – не нова ідея, варіації на цю тему мені вже траплялися, і ця симпатична. Поєднати цей мотив з ідеєю світу-симуляції, де люди не усвідомлюють свою несправжність, – досить вдалий хід.
Технічні подробиці мені сподобалися, хоч я геть не технар. Зовсім не напружило. Навпаки, це додає історії переконливості й об’ємності. Як і в декого з попередніх коментаторів, певні сумніви викликає рішення героїв приєднатися до боса в симуляції, проте воно якраз гарно співвідноситься з намірами Люцифера дорівнятися до Творця. Отакий він рішучий хлопець, стрибає туди, де хтось уже адмін. Рішення занадто імпульсивне з психологічного погляду, але в генеральну концепцію вписується майже елегантно. Загалом приємно було прочитати. Перший твір, який я тут відкрила, хороший початок.)

я, канешно, вибачаюсь, але до чого тут соціометрія? в науці це дещо інше, все таки. Якщо це новий метод, дайте йому НОВУ назву , можна приплести прізвище якогось чувака – генія автора. А давати методу назву усталену, загально відому (причому не лише в психологічних колах) – це не зовсім правильно, так думаю.

Фіналу просто нема. Таке враження – бігли, бігли та з розмаху об стіну. Гарний сюжет, але недолуго викладений.

історія вийшла непогана, така собі гоголівшекліанська) Оце шребнуло таке – я з підпростору кореляції бажань. Підпростір – щось під простором (чи то приховане, сховане, але по суті теж простір, однак простір (чи підпростір чого? виходить це підпростір взамозв’язку, чи співвідношення бажань. Чи є це підпростором? ну, коротче, для мене ця фраза звучить як щось таке, за чим щось є. І загалом трохи дивно – химерна проза, і раптом якійсь кореляції. Персонаж – його логіка яка? він це говорить з надією що його зрозуміють? хто наратор у даному випадку – персонаж чи автор? автор же міг через спримання героя обіграти цю фразу? Набалакав я, одним словом, купу слів, значиться – успіхів!

Гарно закручено, але фінал вийшов невиразний.

Бджілко, красно дякую за мед! Прилітайте ще )))

Дякую читачам, що описують свої враження.

Кілька слів на захист Води. 🙂 (для Зіркохода)
Сама вона якась небагатослівна – тому я. 😉

В оповіданні Вода зникла, відігравши свою роль – зі 100% об’єктивних причин! Просто її вже не було на дорозі, бо відводили високо – десь там, де вона щойно потрапила в “колію” і сама ніяк не могла вибратись…
Звісно ж, далі були якісь інші Води (пити, БогРаЧ варити…), але їх становище не таке розпачливе (мабуть), тому чого про них говорити… 😉

Що ж стосується розумності Води – питання це складне…
І нам, як істотам що на 70% (90% у мозку!?) є Водою, варто підходити до нього обачно 🙂
Можливо, багато хто чув про “живу” воду, “мертву” воду, пам’ять “води”… Насторожує це якось… 😉

Звісно ж, користуватись Водою все-одно треба…, але, мабуть, бажано (коли забруднюєте, марнуєте її…) – якось присипляти увагу… Напр., спочатку мити обличчя, руки, потім нею же – підлогу, і лише після всього того додавати всю наявну хімію і зливати в унітаз… Японці хитрі – вже автоматизують десь такий (але здається коротший) шлях…

(питання Птиці й Бджілки, що так необачно розташувались поряд – не зрозумів…, на жаль :()

Трошки якось сумбурно й уривчасто. Не таке, що хотілося б перечитати знову. Все одно – удачі на конкурсі!

власне про твір. Тут такі думки, власне що ми маємо. Оповідання з декількох частин, хронотопи яких різняться. І на мою думки дещо розірвано, тобто три ситуації із знайомством. Львів, Хрещатик і ще щось не ідентифіковане. Я перепрошую за мою нездогадливість, але мова йде про портали, чи про переміщення в просторі, про що? слово, що було спочатку, морозиво на вибір, різні ситуації – все це не сприймається цілісно. Тому для мене питання, власне не лише в тому, де фантастика,а в тому, що частини твори схематично поєднані. Лакуни завеликі, фантастика загубилась між шматками. До чого слово, що було спочатку? тобто у мене, як читача є лише питання. Втім, відчувається якійсь магічний реалізм у творі, ледь вловимий, цього замало. Звісно, це лише мої враження, як читача. А значить – можуть бути помилковими.

Поділяю критику Птиці Сірін та Зіркоходу. Місця вистачало, можна було розкрити мотиви. А так вийшло авторське “я так бачу”.
Щасти Вам на конкурсі 🙂

а стереотипів – яких? в описі героїв? сюжетних лініях? в соціальній сфері чи сфері стосунків?