Конкретизація

У дівчини зібране в хвіст волосся каштанового відтінку. А її трохи видовжені до висків сірі очі з бурштиновими іскорками навколо зіниць кидають виклик сірому сіромі – дощу за вікном. Невисока мініатюрна фігурка з вигинами в потрібних місцях заперечує перше враження про належність до школоти. Стандартний бежевий комбез із медичною емблемою на фоні зорельота. Задертий ніс. Руки в наручниках.
Дівиця якимось чином пробралася в рубку управління молодого біокванткорабля. Його основа – могутнє розумне дерево єм-аї з потужним інтелектом. Тисячу років воно дозрівало на одній з планет далекої галактики і дало згоду бути притягнутим на космічному буксирі на Землю та тридцять років вдосконалювалося зростанням із сучасними технологіями. За цей час його вражаючий інтелект поповнився терабайтами інформації від старших, так би мовити, колег, які виросли в тому ж лісі і вже чимало часу курсують космічними трасами. А ще дерево виявилося дуже емоційним, тому його корабель і одержав ім’я – «Лірика». І от довгоочікуваний перший політ зірвано безмозкою фанаткою. Пасажири обурюються, компанія понесла величезні втрати, виплачуючи компенсації.
Черговий поліцейський скрушно хитає головою і переводить погляд на молодого практиканта: русявий, веснянкуватий хлопчисько з відстовбурченими вухами – на перший погляд такий собі недалекий простачок. Ага-ага. Але при тому в нього чіпкий погляд, пронирливий характер і швидка реакція.
– Хто проводитиме конкретизацію? – нетерпеливиться юнаку.
Старший одним порухом вказівного пальця очистив монітор:
– Ти привів порушницю, ти з нею й прогулюйся. А я подивлюся збоку. Кнопку зв’язку цього разу не забудь.
Молодший зиркнув на дівчину і густо почервонів. Прикро було, що вона почула як він минулого разу облажався. Хоча технічний прогрес зробив допит, (сучасна лояльна назва процедури – конкретизація події) максимально результативним, бо свідомість підозрюваного просто не може брехати і викручуватись, все ж інколи доводиться мати справу з ментальними блоками та стиранням пам’яті. У такому разі зовнішній спостерігач має миттєво висмикнути колегу з чужої голови і передати справу фахівцю з розв’язання таких психічних ситуацій. Тому й потрібна кнопка.
Він тоді просто перехвилювався і забув про зв’язок.
Хлопець сідає в крісло поруч із порушницею закону. Урочисто прикріплює до вуха кліпсу з кнопкою. Одягає один ментально-гіпнотичний шолом на дівчину, другий – на себе. За мить обоє провалюються в конкретизацію.
***
Пасажирська каюта космічного корабля. Він сидить біля ілюмінатора, навпроти звинувачувана, а між ними столик. Біомімікрія в кращих традиціях: як же комфортно тілу в обіймах розумного крісла! Ото пощастило! Коли б іще він, хлопець з простої сім’ї зі скромними статками, побував на живому – сплав біоніки, квантової механіки і дерева єм-аї – кораблі.
Але час до справи. В реалі на цьому місці сидів інший пасажир каюти. Очевидно, випадковий попутник, якщо свідомість дівчини так легко замінила його на представника закону.
Спочатку, як і належить за формою допиту, хлопець називається:
– Поліція планети Земля, Байконурський відділок, молодший слідчий – сержант Юстин Адаменко. Ваше прізвище, ім’я, рід діяльності?
– Таміла Саутдинова, випускниця Вищої медичної академії, призначена на практику до Гільдії ремонту кораблів.
– Звідки кошти на космічний політ?
– Подарунок усій групі на честь випуску. Зі мною навчався син власника біокораблів.
– Зрозуміло. Значить з вами летіли друзі?
– Ні. Вся група полетіла на «Космеї», а я затрималася, бо в залі очікування стало погано вагітній жінці. Саме оголосили посадку на корабель. Утворився хаотичний натовп. Я викликала допомогу, але всі медичні бригади були задіяні в майстернях космопорту, де група механіків потрапила під вантажну платформу. Доки приїхала швидка з неонатального центру, «Космея» полетіла. Добре, що знайшовся чоловік, який поспішав і йому конче треба було сісти на Космею, а місць не було. Йому буквально в останню хвилину віддали мій квиток. А мені виписали новий – на «Лірику».
– Справді, пощастило. Показуйте що було далі.
Замовкнувши, хлопець вловив ледь чутний спів корабля. «Лірика» в захопленні від польоту, вона ніби дівчинка, яка кружляє під музику вітру. Довкола неї літає пух кульбаб, – та ні, то зорі розсипалися на чорному шовку безкраїх левад Космосу. «Лірика» бринить всіма фібрами душі і бринить повітря навколо її пасажирів. Корпус корабля враз оточує потужне енергетичне поле, яке захищає від холодного безповітряного простору прекрасні біло-рожеві квіти дерева єм-аї, які розквітають і зовні, за ілюмінаторами, і зсередини – над головами пасажирів. Музика ллється вже на повну силу. Симфонія щастя, світла, торжества життя і розуму. Окремі нотки дощу і веселки, осіннього туману, весняної трави, літніх ягід, дзюркотіння води в струмках, легких білих хмар, ранкової зорі, шум прибою, джуміння бджіл, голоси птахів… Квіти перетікають з кольору в колір…
Хлопець простягає руку і трепетно, кінчиками пальців торкається свіжих, пружних пелюсток, які розкрилися над столиком. Його б’є ніби електричним струмом – енергетичним розрядом, який миттєво розтікається спершу по руці, потім по всьому тілу. Йому здається що тепер він сяє як світильник. І це ж тільки спогади Таміли!
От саме зараз корабель на піку сили. Він не може пережити найменшого порушення гармонії, найменшого фальшу у звучанні. Тому прибирає з людських організмів усе, що функціонує не так. Він запускає процеси зцілення, які лікують усе – від маленького прищика до злоякісних пухлин. Літні люди зійдуть з «Лірики» помолоділими і сповненими життєвих сил, юнь і діти – з величезним життєвим потенціалом, хворі – абсолютно здоровими. Саме тому квитки на молоді кораблі неймовірно дорогі.
Музика звучить торжеством життя. Кожен чує її по-своєму, в залежності від досвіду, мрій і устремлінь. Потужні сплески і затухання. Квіти стають більшими, яскравішими, перші пелюстки вже кружляють у повітрі, а в прозорих коробочках дозрівають різнобарвні – як посипка на паску – насінини. Вони весело постукують – як маракаси. Ритм стає швидким, запальним, танцювальним. І раптом все перекреслюється болісним зойком корабля. Лірика ментально відгороджується від своїх пасажирів. Настає важка, давка, болісна тиша. За ілюмінаторами зникає енергетичний кокон і враз пожухлі пелюстки супроводжують корабель чорною хмарою, утримуваною силою його тяжіння.
***
З динаміків звучить механічний голос: «Лірика» тимчасово нездужає, командир екіпажу, пілот та біомеханік втратили свідомість. Йдемо на автопілоті. Якщо на борту є лікарі, інженери, механіки й біологи, просимо натиснути червону кнопку на інформаційній панелі і пройти в супроводі стюарда до командного відсіку. Дівчина підхоплюється, хлопець – за нею. Далі все як уві сні: стюард – чемний кіборг, заводить їх у якусь вертикальну нішу, щось натискає і вони виходять у святая святих корабля. Тут уже зібрався консиліум інженерів, механіків та біологів, який щось тестує і попутно обговорює методи відновлення кремнієвих мікросхем, у яких поєднано механічні деталі з живими нейронами, сперечаються про транзистори, конденсатори, додаткові натрієві канали у мозку корабля… Юстин нічого з того не розуміє. А Таміла несподівано вимагає книгу щеплень «Лірики». Корабельний лікар з недовірою дивиться на юну колегу. Але вони тут єдині медики і мусять взаємодіяти, хапаючись за найменшу соломинку.
Командира, пілота і біомеханіка, яким дісталася перша хвиля болю хворої «Лірики», помістили у лікувальні капсули. Корабель лихоманить, у відсіку то спекотно, то холодно, аж морозно. У анамнезі ще й нудота: пластикові труби відходів життєдіяльності корабля забиті слизом. Система виробітку кисню працює на межі своїх можливостей. Якщо нічого не зробити, вони не долетять.
Дівчина починає тихенько розмовляти з корабельним ультракомом. Хлопець щоб детальніше розібратися в ситуації, переходить на інший монітор і починає читати характеристики корабля та інструкцію по його експлуатації. Останній пункт заблоковано. Значить, там щось важливе, тому секретне.
– За всіма ознаками, у «Лірики» зараження бубонною чумою. І вона
від цієї напасті не щеплена. Ми не зможемо нічого з цим зробити, – ділиться тривогою з юним поліцейським Таміла. Він підводить її до іншого монітора:
– Це може бути важливо. А раптом там порятунок. Зламати ми не
зможемо. Треба великий палець командира екіпажу.
– Нам ніхто не дозволить дістати хворого з капсули.
Хлопець розуміє, що він у свідомості порушниці закону. І там відбувається те, що вже відбулося. Хоча інколи вмішується темпоральна служба і коригує події. Тому йому не гоже бездіяти. Юстин підходить до багатоголосого консиліуму, проштовхується до розкладеної на столі незрозумілої схеми.
– Юначе, ви інженер? – запитує у нього сивий бородатий чоловік. Один з динозаврів, які принципово не користуються програмами омолодження.
– Я медик, – відмахується хлопець.
Чоловік у відповідь дивиться важким, проникливим поглядом.
Хлопець відходить вбік і раптом здригається: його побачили! Він якимось чином вислизнув із свідомості дівчини і тепер реально на «Ліриці» у своєму фізичному тілі. Коли це сталося – не зрозуміло. Але це точно свідчить про одне – він на правильному шляху і має вчинити щось важливе.
Повертається до дівчини:
– А ти випадково не в курсі хто такий отой сивий чоловік?
– То мій сусід по каюті, – відказує вона і раптом запитує:
– А ти хто такий?
«Ось тобі й на! Вона мене не пам’ятає…»
– Я поліцейський на завданні! – вирішив не приховувати від неї правду і показав жетон. – Де зараз твій колега?
– Вимиває солоною водою слиз із труб. Ми не можемо нічого зробити крім лікування симптомів. Також залили жаро понижуючий анальгетик. Хоч пропасницю зменшили. А ще в пасажирських каютах на місці квітів з’явилися пухирі – чумні бубони. Ще трохи і ситуація вийде з-під контролю.
***
…З динаміка звучить слабкий голос «Лірики»:
– Заради економії ресурсів та полегшення свого стану відкидаю хвостову частину,
багаж, відсік з теплицями і склад торгівельних товарів… Починаю відлік: тридцять!
Погано! Корабель не розуміє що таким чином розвалиться.
Щось давить у внутрішній кишені. Хлопець дістає шматок глинопластику. Ніколи думати про те, звідки він узявся.
– Слухай, є ідея! – хапає дівчину за рукав. – Ти можеш відчинити
лікувальну капсулу? Знімемо відпечаток командирового пальця. Раптом спрацює!
– Двадцять вісім!
Вони кидаються в медичний відсік. На щастя, він майже поруч. Є!
– Сімнадцять!
Повертаються, прикладають до монітора. Останній пункт інструкції: «У разі критичної ситуації командир екіпажу може прийняти рішення натиснути кнопку повернення у момент відльоту. Кнопка знаходиться біля керма управління справа під зеленою закривкою…»
– Дванадцять!
Закривка не відсовується. Трясця!
– Сім!
– Дай я! Вона відкручується! Та важко як…
– Два!
– Од…
Дівчина втоплює кнопку.
…Рубку управління залито сонячним світлом. Пілот збирається натиснути кнопку старту. Дівчина хапає його за руку:
– Не можна, відмініть політ!
– Де ви тут взялися? – обертається командир екіпажу і вмикає зв’язок:
– Тривога! У рубці управління посторонні!
Чується важкий тупіт. Зараз їх арештують, а корабель злетить. Треба діяти швидко. Одним важким точним ударом хлопець вирубив командира, потім пілота.
А потім, здається, хтось вирубив і його.
***
…Болить голова і накочує нудота. Він у кріслі, в кімнаті свого поліцейського відділку. Дівчина з медичною емблемою шпигає в його передпліччя укол і простягає склянку з водою, у якій крутиться і булькає таблетка.
– Аспірин! Випий, полегшає…
За столом напарник розглядає його, підперши рукою голову. Потім звертається до дівчини:
– Громадянко Таміло Саутдинова. Іменем закону повідомляю, що з вас
знято всі обвинувачення. Справу закрито. Дякую за співпрацю!
Біль потихеньку відпускає.
– А що з «Лірикою»? – цікавиться Юстин.
– Прищеплена від чуми і на карантині. До речі, передає вам обом подяку та
запрошує безкоштовно покататися у наступному рейсі.
– Нічого собі! Але у мене є запитання.
– Молодший лейтенанте Юстине Адаменко!
– Я сержант…
– Молодший лейтенанте Юстине Адаменко! Від імені командування
оголошую вам подяку за швидке розслідування і результативні дії на борту космічного біокорабля «Лірика» із врученням почесної відзнаки «За заслуги перед Космосом», та лейтенантських погонів. У день зарплати ще одержите тисячу універсалів премії.
– Служу громадянам планети Земля!
– А тепер, молоді люди, які у вас запитання.
– Як я вислизнув з її свідомості і став присутнім на кораблі фізично?
– Легко. Якби ти мав час переглянути корабельні камери відеозапису, то цілих
п’ять хвилин бачив би подвійного себе: одного біля монітора з інструкцією, а другого – біля столу з інженерами. Відправити тебе було легше, ніж вводити в курс справ та переправляти рятувальну команду. Вони у повній готовності чекали корабель у часі його відльоту, щоб не дати йому злетіти. Та ти їх і там випередив, відключивши командира екіпажу й пілота. До речі, командир з пілотом настрочили на тебе кляузу з формулюванням «Недбале прочитання інструкції», тому премія така мала – з неї відщипнули, щоб заткнути роти тим правдолюбцям.
– Тоді хто дав мені по голові? І яким чином відбуваються такі переправлення? Та
ще й у минуле!
– Є секретні технології. Темпоральний відділ прогнав ситуацію по колу, з’ясував
яким чином ви двоє можете вивести корабель з кризи, а далі ми тільки виконували скинуті нам інструкції. Вірогідність була 81 відсоток. Відключився ж ти сам. Головний біль після ментально-гіпнотичного шолома у поєднанні з телепортацією в минулий час – нормальне явище. Ти, звісно, не пам’ятаєш окремих моментів, оскільки повернення наклалося на відліт. Темпоральники просто відсікли все, що дублюється. Тамілі теж дещо доведеться списати на «дівочу пам’ять».
– А з інструкцією що не так?
– Останній пункт – це опус на чотири сторінки дрібним шрифтом і тільки в його
кінці зазначено що при поверненні в часі в космопорт, треба сказати пілоту корабля код: 317 С. Це сувора заборона на зліт до вияснення обставин. Але хотів би я бачити як би вони самі читали весь той опус при зворотному відліку із залишком в десять секунд. Та, як не крути – формально вони праві.
…А зараз, мої юні друзі, вам треба пройти до сусідньої кімнати, де вам зроблять щеплення від чуми. Є й добра новина: наступний місяць ви проведете в санаторії для космонавтів, де зібрано імітації найкращих курортів ближнього і середнього Космосу. Це подяка власника «Лірики». У вас буде повний допуск до будь-якої курортної розваги. Але є рекомендація начальства придивитися до Зальтійських водоспадів: вони мають навівати загадані сни, але, схоже, в глибині печери хтось невловимий просто наливає віскі…