Звуки лютні наповнювали Радозора життєдайною силою. “Сокира Перуна” неслася на всіх гупердвигунах назустріч “Саблезубу”. Ось-ось космічна лодія порівняється з фрегатом і тоді настане його зоряний час. Між пальцями хлопця проскочив вогонь. Спокійно! Не дарма ж ти наймолодший чаклун Зоряного Братства.
— Бий! — крикнув Вогневир, коли між драконами на носах космічних кораблів було не більше ніж три сажені.
— Яро! Суне! Каро! — крикнув Радозір і розпалив між руками величезну вогнекулю. Вона полетіла вперед назустріч фрегату. І… І величезний “Саблезуб” вибухнув, розлетівшись тьмою тьмущою друзок на всі боки. Вої на “Сокирі” радісно закричали, коли лодія пролетіла крізь хмару куряви, що лишилася від грізного зоряного фрегата.
— А твій небіж дав перцю! — усміхнувся сивий Весесвіт до Вогневира.
Дядько розкуйовдив біляву кучму хлопця.
— Так! Будуть з малого люде! — гордо кивнув він.
— Радозоре! Не підведи нас. Знищити поганців однією вогнекулею — то не кожному під силу! Ти маєш ще багато вчитися!
Радозір кивнув, потер носа. На долоні була кров. Чари не минули просто так.
Барди заграли спокійну пісню, керманич розвернув лодію. Вої зібрали здобич, що лишилась від ворогів. Останній чаклун повернувся із золотим медальйоном лика Ярила. Він передав його Весесвіту. А той одягнув на шию Радозору.
— Хлопче, він твій. Носи з честю.
“Сокира Перуна” лишила решту у дар духам. Барди заграли пісню повернення і космічна лодія вирушила до Ірію.
Рідна планета радісно зустріла зоряних мандрівників. Всі дивилися у небо та махали руками. Барди зіграли як по нотам і корабель приземлився точнісінько у центрі кола, де сходилися візерунки трьох ніг. Сопла гіпердвигунів згасли і вої зістрибнули через борт щоб привітати побратимів. Вогневир гордо представив небожа князю.
— Розтрощив поганців одним ударом!
Князь лише всміхнувся у вуса.
— Брешеш, Вогневире!
— Та хай сам скаже!
У Радозора ніби кістка стала у горлі.
— Хлопче, як тебе звати?
— Радозір.
— То, що? Дійсно розтрощив грізного “Саблезуба” одним ударом?
Хлопець ковтнув слину.
— Ну… Я кинув вогнекулю, а вони і вибухли…
Князь із дядьком зареготали.
— Будуть з нього людські люде! Ходімо вип’ємо меду за його здоров’я!
Вони пішли до покоїв. Радозір потер носа. На пальці знову була кров. Дядько з князем довго сперечалися і попросили хлопця зачекати у передпокої. Він стояв перед дверима, аж тут темрява накрила його очі…
— Вгадай хто!
— Ластівко! Не смішно! Я перелякався!
Дівчинка засміялася і зняла долоньки. Її дзвінкий голос заспокоював Радозора, а ясні блакитні очі сяяли як сонечко.
— А що? Ти надовго на твердій землі?
— Маю надію, що дадуть відпочити. І я буду з тобою хоч до сивого місяця…
Але тут гримнули двері та вийшов дядько. Обличчя рудоволосого Вогневира було похмуре мо чорна хмара.
— Малий! Тобі година щоб вмитися. Бойових магів не вистачає. Завтра ти будеш на дальньому рубежі.
Ластівка зітхнула та пішла. Радозір дивився їй услід, а тоді рушив за дядьком.
“Сокира Перуна” неслася назустріч тисячам зірок. Вірна лодія не давала Радозору занепасти духом. Сам. Без дядька. Без Весесвіта. І команда скоса зиркала, не до кінця розуміючи, чому має коритися наказам юнака. Стара червона зірка, яку бувалі вої звали Оксанкою, сяяла все яскравіше, так само, як батько Ярило. І корабель став єдиним супутником її порожнього простору. Музики стомлено склали інструменти. Без їхньої пісні “Сокира” зосталася у вільному плаванні.
Радозір сів відпочити біля барда.
— Що, малий? Роздаш прочуханок як буде весело? — усміхнувся музика.
Хлопець тільки кивнув. І поглянув на його лютню.
— Не хотів ніколи бути бардом? — усіхнувся той.
— Хотів, — тут же відповів Радозір.
— А чого ж не став?
— Дядько наполіг.
— Ясно, — музика пильно глянув на хлопця. — А якісь пісні знаєш?
— Тільки дві.
Бард передав йому лютню.
— Заграй.
Радозір дбайливо взяв інструмент. Провів по струнам. Ту. Ту. Туду. Так. І заграв “Дим над водою”, що мав знати кожен музика.
Відразу порожнеча навколо наповнилася туманом. Не видно жодної із зір. І сховалася зоря Оксанка. Але вої на лодії навіть не захихотіти. Вони почули голос, що сповнив холодом їхні серця.
— Де вони! Ренегат казав, що вони мають бути на цьому місці!
— Пані Маро! Може ще не прилетіли!
— Веслуйте до зорі! Я маю добряче поїсти, коли прилетить той шмаркач!
Туман розвіявся. Але стара червона зірка раптом почала зменшуватися у розмірах і тьмяніти. Великий протуберанець виринув з неї та закрутився навколо порожнечі.
— Там чорна лодія! Тікаймо!
— Грайте “Політ Джмеля”! — крикнув Радозір.
Але музики лише сумно на них поглянули.
— Я тобі що? Микола Поганіні? — спитав лютнист.
— Грайте! — крикнув Радозір.
Барди заграли. Не у такт. Не у долю. Але гіпердвигуни заревли наче навіжені. І все ж вогонь не виривався із сопел. “Сокира” застигла на місці…
— Вона їсть наш вогонь!
— Грайте швидше!
Пальці барда застрибали по струнам. Музика так бриніла, ніби сам Велес грав. І “Сокира” попливла. Із чорної лодії почали вискакувати вогнекулі, що вибухали наче наднові зорі. Керманич ледве відхилявся від них.
— Швидше! — крикнув Радозір.
Але музики зітхнули.
— У нас по три шкури з пальців зійшло!
Чорна лодія взяла “Сокиру” на абордаж. Висока чорнява жінка зійшла на їхню палубу.
— Хлопчику мій! Ходімо до мене! Їстимеш зірочки разом зі мною!
Радозір поглянув на свій золотий медальйон.
— Зорі світять не для тебе!
— А для кого? Вони лише даремно палають у порожнечі! А ми можемо наділити їх сенсом!
Хлопець кинув погляд на лик Ярила. “Бий!” — всміхнувся сонцеликий. Радозір поглянув на потьмянілу червону стару зірку. Десь там і досі палали вогневі палаци та квітли протуберанцями вогневі квіти. Вогневий меч спалахнув у долоні Радозора. Вражена ним Мара спалахнула синьою зіркою, що сяяла сліпучим світлом. Музики заграли “Політ Джмеля” рятуючи лодію від жару молодої зорі.
— Назвемо її “Перемога”, — всміхнувся лютнист.
І “Сокира” вирушила до Ірію.
Ластівка та Радозір сиділи на березі озера і дивилися у нічне небо.
— Їхнє світло йде до нас міріади років, що як вони вже всі згасли? — прошепотів хлопець.
— Ти можеш розпалити їх знову, — всміхнулася дівчинка.
Сетинг оповідання дуже крутий. Автор не перший, хто описує космічних слов’ян (це вже було добре зроблено в EVE та Endless Space 2), але в літературі це неоране поле. Це варто розвинути в більший твір. Також уклін за грамотну легку мову.
“It is magic” 🙂 🙂 🙂
Бідний Радозірчик не користується технологіями, де існують гіпердвигуни, тому так тужився над вогнекулею, що аж кров носом пішла 🙂
“Великий протуберанець виринув з неї та закрутився навколо порожнечі.” – та це ж звичайний джет, а не протуберанець!
Наскільки я зрозуміла, брутальна діваха з чорної діри – майстер пікапу, однак її талант Радозір чомусь не зацінив 🙂 А як же, у неї палаци, вогнекулі як спалахи наднових, а тут Радозір зі своїм мечем… Зрозуміла паняночка, що в чаклунчика з носа підтікає не лише кров, але й мізки, якщо він з такою зброєю до неї прийшов, тому прикинулася , що програла з використанням блакитних спецефектів. Іншого пояснення в мене немає 🙂
Персонажі поводилися, як обрані Всесвітом кретиноїди, тому постійно мене розсмішували. Тобто, я розумію, що автор цього не хотів, але обман очікування та незручні ситуації абзац за абзацом перетворюють фантастику в гумор.
Пробачте
“Бідний Радозірчик не користується технологіями, де існують гіпердвигуни, тому так тужився над вогнекулею, що аж кров носом пішла ”
Цілком слушно що сетінгу можливо б підійшли скажімо “вогневі вітрила”, а не “гіпердвигуни”, але чим конкретно муляють магічні механізми, що підживлюються музикою? І так, якби я написав про всесильного чаклуна, що користується чарами і йому за це нічого не коштує, самі б вже кричали, що у творі нічого вартісного.
” та це ж звичайний джет, а не протуберанець!”
Корональні джети – це невеликі спалахи, що практично не роблять ніякого впливу на «погоду» в космосі….
Джерело: Daleki-Zori.com.ua
Не зрозумів сенс прискіпування. В тексті зорю мало не висмоктали як у сьомому епізоді Зоряних Війн, а вам вбачився маленький спалах.
“Іншого пояснення в мене немає”
Вибачаюся, що текст не досить прозорий. Його довелося істотно скорочувати. Палаци на зорях існують постійно, вони ніби планети на яких вирує вогневе життя. Герой їх побачив як заперечення словам богині темряви Мари, що зорі палають даремно. Далі Радозору допоміг мадальйон, через який бог сонця дав йому зброю. При цьому пані наїлася стільки зорей, що вибухнула досить яскраво. Що не так з феєрвеком? Що заважає тексту сприйматися без перекручень заради перекручень?
“Персонажі поводилися, як обрані Всесвітом кретиноїди, тому постійно мене розсмішували. ”
Ви часто бачите у екстремальних ситуаціях, щоб люди діяли холоднокровно і розважливо? І все ж прошу, проведіть майстер-клас, як писати так щоб текст сприймався серйозно. Бо в мене чомусь передчуття, що там де все логічно та послідовно, це дуже нудні та нечитабельні опвіданнячка.
“обман очікування”
Що очікувалося? Якщо не секрет? Наперед дякую. І так, дякую за відгук і витрачений на оповідання час.
Авторе, відверто кажучи, коли читати цікаво, то навіть на великі “проляпсуси” не звертаєш уваги, воно пролітає десь в тексті як робочий шум.
Однак, коли під час читання:
1. зустрічаєшся з поганим описом сюжету й починаєш розмірковувати “а що ж то було?”;
2. маєш справу з нерозумною поведінкою героїв, які намагаються поводитися, як особи з важким психічним діагнозом;
3. сюжет не має гарного повчально сенсу
То й задоволення – нуль. Я прочилала через силу, оскільки, нудно, не логічно, словом, цей авторський текст мене просто втомив, тому від абсурдності нападав дурносміх.
Комусь ваш твір сподобався, смаки різні.
Вибачте за критику.
Авторе, оповідання добре! Через те й не треба так реагувати на будь-яку критику. Навіть, якщо дуже велика потреба…
Так, мені теж не вдалося повною мірою сформувати образ сюжету прочитанного. Але ж і оповідання мініатюрні. Мабуть, якщо б ми усі були геніями, то вже друкувалися за кордоном.
Для мене тема незвична, тому – оригінальна. Загалом сподобалося. Бажаю успіхів і творчого натхнення!
Сподобалося 50/50.
Плюси:
– Цікавий світ (епічне космічне фентезі, кораблі працюють на музиці)
– Легка мова
Мінусом для мене була простуватість сюжету. Пригодами пригодами, та що в підсумку? Напевне, в більшому форматі було б краще, бо мініатюра, як на мене, слабко підходить для чистої епіки чи пригод.
Забавно. Сумбурно але Забавно.
Сподобалося. Поєднання слов’янської автентики і космосу – оригінально
“…неслася на всіх гупердвигунах..”
Ох, ну і клас XD. При слові “гупердвигуни” уявив жигуль, який в космосі пересувається за допомогою надкрутих басів у аудіоколонках)))) Гуп-гуп, туц-туц…
Вже бачу екіпаж: Патлатий рокер, пацик з району і школяр, який про чужих матінок погано говорить.
Коли продовжив читати, то зрозумів, що припущення не таке вже і абсурдне.
А, як серйозно, то світ дуже нагадує Лігу із Аллодів онлайн. Там навіть на кораблях в астралі були битви, схожі на цю, але + астральні монстри. (Єдина різниця – кораблі літали не на музиці)
І чому хлопцю дали керувати кораблем? Найсильніший маг не тотожно компетентному лідеру корабля.
Текст дуже урізаний, а тому сумбурний. Краще б написали про одну пригоду хлопця, а не дві та трохи про те, що між ними було. Твір не поганий, але йому дуже не вистачає якоїсь єдиної основи. Він наче зібраний із клаптиків, які не хотілося викидати.
Інколи історії повторюються. Як і коментарі
Приєднуюся до попередніх коментаторів: цікаве рішення – поєднати сеттінги н.ф. та слов’янського фентезі, але є кілька моментів, які, як мені здається, потребують допрацювання.
По-перше, герої аж надто типові. Що старі воїни з їхніми жартами та грубуватими манерами, що талановитий, але скромний юнак, якому благоволить божество, що антагоніст, яка закликає свого супротивника приєднатися до неї.
По-друге, дійсно, помітно, що текст скорочували, і йому це не пішло на користь. Місцями не вистачає подробиць, як наприклад, із Ластівкою, коли вона просто пішла, почувши, що її коханий знову кудись летить. Можливо, лінію із дівчиною варто було б взагалі прибрати, бо особливої ролі вона не грає.
Окремий момент – фінал. На мою думку, Мара і цей весь епік із зірками тут зайвий, бо немає пояснень про антагоніста, її сили і мотивацію. Можливо, більш “приземлений” супротивник зайшов би тут краще і дозволив би простіше і зрозуміліше прописати і екшн, і почуття персонажів.
Загалом, ідея цікава і хотілося б глянути на оповідання в повному його обсязі. Успіхів!
Бідолашки…..
Ні хвильки спокою…
Навіть на березі озера…
Печалька. 🙁
То от чого вони вимерли…?
Мені нічого нового додати до попередніх коментаторів. Слов’янський сетинг для слов’ян, як на мене, небезпечний тим, що можна перезахопитися й створити берестяний комікс, а якщо воно ще й у космосі, рівень кічу множиться на 100 одразу. Музика, яка керує кораблями, вогняні кулі – ну ок, можна було б якось вигребти це все, навіть прикольно, але ж у такому обсязі немає ні повноцінних персонажів, ні конфлікту. І все на такому серйозному обличчі, аж щелепи судомить. Знову ж таки, цей “Дим по воді” як драсьті – такі конкретні вказівки на нашу популярну культуру, чисто моя думка, додають непорозумінь. Коли це відбувається? Як ми дійшли до життя такого?..
Екшн, звісно, це добре, але все інше вийшло дуже вже пунктирно.
“А, як серйозно, то світ дуже нагадує Лігу із Аллодів онлайн.”
Не згадуйте лолоди всуї. Їхні котобляхи мають мало спільного з моїми лодіями. :\
Дякую всім за коментарі.
Характерно, що твір написаний наче Левом Силенком для “Мага Віри” має смішні русизми…
“Сокира Перуна” неслася – нести яйця ?..
Шаблезуб замість руської саблі…
Локальна оцінка:
Мова:80% із 100%
Сюжет: 80% із 100%
Відповідність Темі:50% із 100%
Попередній бал – 7