Дика качечка

Ніхто не хоче бути «ніким». Всі наші дії
частково і розраховані, аби заповнити або
камуфлювати ту пустоту, яку ми відчуваємо
в самій своїй серцевині.
Джон Фаулз

Спочатку вона була квіткою, потім травою, тепер пере-Трав-илася в Качечку.

Її називали Живка…

Надто вправно перекосила вітри, тумани, негаразди.

Вона доволі часто потрапляла в примхи При-Роди, виходила з-під пера Орла, вистрибувала з-під лап рисі. Але одного разу…

Коли туман закрив гори, коли стадо – надто самотньо, надто небезпечно… Бо тільки тоді стає самотньо, коли зневіришся в Собі, коли втрачаєш сили. На порозі між Ним і Нею проросли мохи. Він вибрав не її… Все стало навколо одного: немає сенсу…

Риска – ризик, коли маєш вибір, або стати жертвою і нагородити когось Життям, ну , хоча б продовженням дихання, або, просто зникнути, зів’яти, засохнути, перетворитися на мумію, що можливо, стане комусь на радість, але вже – на радість споглядання. Бо серце зупиниться, кров згуститься, жили зсохнуться…

Бути потрібною комусь, коли ти сам собі вже не потрібний… перенести втрату сотого Я, аби перенестися в інший Організм, визріти Життям. Качечка незрушно сиділа під кущем, німко спотикаючись об думки: не мій, не Я…

На верхах розпочався снігохід, виповнювалися рівчаки, річечки, та так, що могли забрати за собою і щось більше , ніж Вона, сизокрила Пташечка. Притулилася до берега, пісок став на поміч: поволі пропадав під водою, збираючись у потік золотоносця…

На дорозі між Ним, і Нею – Вода… чиста, як сльоза, прозора, як лід.. бо Лід-Ер – то лід, що стоїть Ерою Життя…. Вона була Лідером… Не вміла відступати назад, аби стати, просто, виконавцем чиєїсь ролі….

Вона була Богинею часу…бо Дика.

На солоному бережку кожному до смаку щось неймовірне. Але датися будь-кому – то не з неї… Вода зробила своє: притулила Качечку до Хлопчика, що понад усе любив природу. При-рода. – те що має право статися, бути при-Роді Людському. Вода вже відступила. занесла Качечку і залишила, примовляючи «Ану беріть, аби біль не повернувся. Я втікаю долі.»

Втекла, як примха, що накотелила, нашуміла і щезла…

То перед Живкою пот-ОМ-ста закрилися Двері в Життя. Тепер водити по тілу кисень поживку, пере-Трав-лювати, пере-Живати не стало змоги. Бо вона, Вода, зникла.. Пропала, вивелася, коли на Очах вже нема тої провідниці, що парує Життям…

На білий камінь німко ступила Качечка, приклала голову до іншого…. І стала чекати, коли рвучкий Вітер зробить свою справу: голова підірвалася, вилетіла від тіла, бризнула свіжа кров. Але – вона душа , тупцювала собі в тілі, випаровувалася, віддаючи тепло рукам Люлі днини.. Реінкарнація?    Перехід і випар в инший Організм?…

Не знаю, але то була при-Рода, при-родова Генезія, коли нарожувалося щось инакше, нове, досі не знане. На краю вчорашнього – тіни, пісок, трохи Трави – остання про-Вода по теплому тілі, останній зойк, вже не через горло, бо перерізане, а через нутрощі, що ще споживали, пили кров з серця… Червона Вода стікала, вела свою Душу в п’ятки, стопи туди, де має лишитися Слід, де має відбитися все життя Качечки…

Мили качки лапки десь біля канавки.

Всім байдуже – вона вже не Качечка, а просто Людина, чи люди, котрі спо-жили від неї її частини тіла… Споживайте Тіло, пийте Кров – то чистота Душі, то Життя…

Крізь Живку струменем – електро-промінь, вибивався назовні, аби засвітитися, укоренити вже у іншому серці, де буде така ж жага до Життя, таке ж бажання до Лету, такий потяг до продовження Роду…

При-Рода – то все наше, при нашому Роді, при Житті. Струменить порох від вчорашнього, тисне на гальма сьогодні, але то, лиш мить, бо на неї налипає инша, ще инша, і вже та мить стає вічністю – читаю…

Чистота Думки, прозора випара Слів, довгота приймання і пере-Трав-лення – Життя…

… Дика, вільна, свободо любима, вічна – такою перейшла у образ Лю Днини, такою залишиться в При-Роді.

Але то не Життя, коли не стаєш продовженням чогось, когось, коли не промикаєшся в серцебиття, рух.

А рух набував сенсу, бо справа не в часі, а у вимірі цього часу… Все вже сталося… На крилах носитимуться Слова, крилами полоскатимуться Звуки, над крилами лунатиме: Жива…

То Сонечко, по-Віт-ря, Духи при-Роди, Вода послали Дикій Качечці нового сенсу, нової Ери. Дика Качечка знову – Лід-ер, бо перемогла зневіру, стала собою – Жива. Живка…