Жителі планети Тубер «дочекалися» завершення часів. Стародавні письмена з пророцтвами це передрікали, і ось ‒ вершиться кінець. Цивілізація практично зникла, лишились тільки невеличкі горстки племен. Боги зійшли з небес на гігантських залізних колісницях, які вивергають стовпи полум’я. Боги прибули, аби очистити світ і забрати душі туберійців.
Однак самі жителі планети Тубер називають себе Еоа, а свою планету ‒ Еи. Туберійцями їх назвали боги, і сказали, що це істинна, правдива назва туберійців, і що всі вони грішні, і повинні очиститись вогнем. Боги спалювали вогнем усі міста, усіх жителів.
Еоа могли б протистояти цим напастям, адже володіли могутнім магічним Талантом, однак, хто вони такі, щоб протистояти самим богам.
Коли один із вождів використав Талант проти богів, то останні затопили увесь острів, на якому той вождь жив, а разом з ним і всі прилеглі племена.
Вісники богів прибували до Еоа і запропонували їм зійти на залізні колісниці, аби бути рабами у світі богів. В противному випадку ‒ усіх поглине вогонь.
І чимало Еоа поклонились божим вісникам ‒ Альберту, Валентину, Вікторії, Вероніці та іншим.
Еоа відправились у добровільне рабство, і узріли світ богів, який їм не сподобався і здався їм примітивним та злим. І дізнались тоді Еоа-раби, що прибульці ніякі не боги, а злі люди, які захопили їхню планету заради корисних копалин.
І дізнався про це один із Вождів, який, як і більшість, зламався і пішов у рабство. Але цей Вождь володів Талантом і за допомогою нього зумів передати послання на планету Еи, про те, що боги ‒ самозванці.
Люди (фальшиві боги), вважали себе добувачами, хоча насправді являлись піратами, розбійниками і розорителями. Усе, чим вони керувались, це здобиччю і грошима. Вони не корились жодним людським міжпланетним альянсам, а тому часто з ними воювали. Космічні пірати, які мов сарана, спустошували планети, набирали міць і могли протистояти будь-кому, хто стане їм на заваді.
Однак в якийсь момент пірати помітили, що увесь вогонь на планеті Тубер миттєво згас, а нікчемні туберійці зникли. Більше ніхто не тікав і не йшов до них у вічне рабство.
Коли пірати знову спробували огорнути планету Тубер у полум’я, то в них нічого не вийшло. Усі їхні системи почали виходити з ладу. А поки пірати намагались віднайти причину несправностей, не помітили, як прямо перед їхніми носами, усі туберійці-раби, втекли на рятувальних човнах. І після того майже всі космічні кораблі почали ламатись самі по собі, мов крихкі хлібини.
Ті кораблі, які знаходились далі від планети Тубер, і не виходили з ладу, розвернулись і попрямували геть. Але вже за межами планетної системи їх очікували армади альянсів, які нищівним ударом розгромили їхні рештки…
Вожді планети Еи об’єднали свої Таланти і відігнали геть загарбників. Розламали їхні залізні колісниці і загасили на своїй планеті вогонь. Потому почали відновлювати свій дім, а всі стародавні письмена про кінець часів знищили і написали нові, у яких розповіли про богів-самозванців і що їх потрібно відганяти від планети, як шкідників від дому, і не вірити тим, хто назве себе богами, бо Еоа самі врятувались, без допомоги вищих сил.
Еоа стали жити, як і раніше, у абсолютному мирі і злагоді. А свій магічний Талант продовжили оберігати і передавати його нащадкам, аби ті самі обирали собі долю
Під час прочитання цього твору ви відчуєте себе санітаром психіатричної бригади, який тяне на спині алкоголіка/наркомана до відділення екстренної допомоги, а хворий тим часом щось бредить про планету Тубер Кульоз 🙂
Твір не має художньої цінності.
Пробачте
Знову літопис замість оповідання. Але цього разу історія банальна з палати мір і ваг. В одній тільки “Зоряній брамі” сюжет про тубільців, які поклоняються богами-прибульцям, а потім проганяють їх завдяки таємничій силі повторювався разів 150. Щоб зробити його цікавим, начерків сюжету замало.
Є твори, в яких немає центральних персонажів, Герберт Велз полюбляв так писати. Та в них є відступи з описами довкілля, з барвистим життям епізодичних персонажів, як вони їдять, сплять, кохають в насталих умовах. Але аж ніяк не сам тільки виклад фактів: народився, жив, переміг.
Оповідання схоже на стислий зміст якогось фантазійного фільму, коли тобі кажуть: “дуже класний фільм”, і намагаються коротко його переказати, а ти ніби і підозрюєш, що там багато чого цікавого може було, але в переказі того геть не видно. Але захоплення цим світом автора відчувається.
Сюжет цікавий, але реалізація простувата. Якби додати діалоги, оповідання стало б менш схожим на переказ або статтю.
Дуже сміявсь із коментаря Читача 😀
Не зміг би прокоментувати краще! Персонажів треба, персонажів… Переказ міфології – це технічний документ для самого автора.