Фальшива поразка

Коли зореліт із науковцями віддалявся від космічної станції, Арія відчувала, що це буде їхній останній політ…

Поділ її довгого білого халату посірілий і більший на кілька розмірів, ніж потрібно. Ґудзики загублені, лише один-єдиний — найперший попід коміром, тримає вбрання докупи. Докторка Арія одягає його щодня, як нагадування про те, чому вона досі тут — єдина вчена, що залишилася на станції «Фенікс». Станція, котра вже декілька років висить у порожнечі між галактиками. Арія, лише сумно усміхається щоразу, коли дивиться в ілюмінатор. Безпроглядна темрява, усіяна безліччю зірок і самотність — майбутнє, що чекає на неї, поки не настане кінець.
«Фенікс» — один з останніх форпостів людства, де вона єдина представниця.
Арія накриває клавіші худими пальцями й піджимає губи. Їй здається, що люди були занадто дурними і сліпими, коли не бачили, до чого призведуть їхні експерименти: намагання створити штучний інтелект, здатний до саморозвитку без людського втручання.
— Засуджувати — найлегше, — говорить сама до себе.
Очі знову болять, як і всі інші органи й ділянки тіла. Шкіра до невпізнаваності суха. Жінка чудово розуміє, що їй не вистачає вітамінів і поживних речовин в організмі, а запаси продовольства закінчуються швидше, ніж їй того би хотілося. Вона розтягує запаси вітаміну Д до непристойно малих доз, із кожним прийманням їжі. Це певний час працює, та її фізичне тіло слабне і всихає щодня дедалі більше. Але це проблема, яку вона не може вирішити. І тому старається зайвий раз не перенапружуватися, хоча раз у раз проводить забагато часу за робочим столом, у надії, встигнути записати дослідження. Це єдина причина, чому вона досі хапається за життя в безмежному космосі, де вона зовсім сама.
Їх, невелику групу із п’яти вчених, науковців та астронавтів, відправили на «Фенікс» незадовго до катастрофи. Вони, перший час, навіть не підозрювали, що саме сталося на Землі. Лише коли перестали приходити відповіді із Центра управління польотами NASA, а потім почалися щоденні хакерські атаки на головний комп’ютер та систему життєвого забезпечення станції — вони усвідомили, що залишилися самі в безодньому космосі. Тепер станція «Фенікс» була не просто науковим центром, а єдиним осередком для виживання людей, де вони мали власну свободу.
ШІ, який мав тільки допомагати, перетворився на абсолютного монстра, що тепер регулював кожен аспект життя на Землі.
Земляни, що вижили й тепер ховалися, живучи в постійному страсі, перетворилися в бранців на власній планеті. Технології стали недоступними, переважна більшість із них була втрачена для людей, а штучний інтелект, що вийшов з-під контролю, тепер був єдиним «господарем» решти живих істот на Землі.
Арія знала про це з останнього звіту, що встигли відправити її колеги, перед тим, як їхній зв’язок обірвався в кінець, і вони достигли планети.
Рішення залишитися на Феніксі жінка прийняла самостійно. Ситуація була надто небезпечною, аби залишатися всій групі тут і надалі. Земля мала систематично надсилати провіант, і надавати координування — нічого з цього більше не було. Вони не мали вибору, крім, як повернутися на Землю. Можливо, тоді, у них був би шанс вижити, а згодом забрати Арію разом із дослідженням, над яким вони працювали на міжпланетній станції.
Арія заплющила очі, легенько розтираючи подушечки пальців, що час від часу німіли. Вона не мала жодної фотографії чи зображення, де було б його обличчя, але риси надто добре закарбувалися в її пам’яті, аби вона могла уявляти його щоразу, коли починала невимовно сумувати.
Вони разом працювали в дослідницькому інституті NASA, а потім прилетіли на «Фенікс». Стримувати й ховати почуття було зовсім не важко: його на Землі чекала дружина й двоє дітей.
Арія знала заздалегідь, що її дивна й дика закоханість, що почалася декілька років тому, відколи вона побачила його вперше: високого блондина із зеленими очима, мала заздалегідь трагічний кінець. Він їй привітно всміхався, як і до інших колег, такою він був людиною. Але серце щоразу робило кульбіти, коли вона випадково ловила його погляди.
І тепер ці почуття були головною причиною, чому вона вирішила залишитися тут. Бачити очі, що байдуже, лише із деякою приязню дивляться на неї, було занадто.
Арія мала багато часу, щоб вести монологи про те, чи правильно вона вчинила.
— Якби знала, що вони ніколи не повернуться, то чи лишилася би тут?
Мовчазна згода завжди була її відповіддю. Вона — експертка з космічних технологій та штучного інтелекту. І найдужче, можливо, навіть за нього, любила власну роботу.
Жінка відволіклася від дисплею, й оглянулася довкола. Вони з іншими вченими провели в цьому компактному приміщенні майже рік, до того, як стало ясно — із Землею щось не так.
Головний пункт управління: зона з кількома великими моніторами, де транслювалися дані про стан станції, поточні орбітальні параметри, стан усіх систем та дані з датчиків, був розташований у центрі приміщення.
Під центральним монітором — пультові панелі з кнопками, джойстиками та сенсорними екранами, що дозволяли керувати станцією, коригувати орбіту, запускати важливі процедури та реагувати на надзвичайні ситуації.
Блоки бортових комп’ютерів були сховані в спеціальних шафах із захистом від електромагнітних перешкод, що були вшиті в стіни.
Окрім головного пульта управління, було тут декілька робочих місць, де вони проводили та слідкували за специфічними науковими експериментами, системами життєзабезпечення, а також виконували різноманітну діагностику.
Це приміщення більше не використовувалося за призначенням. Діяльність докторки останні роки була обмежена лише забезпеченням базових потреб станції й завершенням дослідження, над яким вони з колегами працювали. Це було щось про іншу Галактику чи можливе відкриття, що перевернуло би уявлення людства про науку..
— Але тепер це немає значення, чи не так?
«Докторка Арія М. — остання науковиця, що працює на міжпланетній станції «Фенікс».
Жінка давно закінчила писати, але досі вдивлялася в останній рядок, не знімаючи чорні навушники-капельки на довгому проводі. Арія перестала вчитуватися в текст, який передруковувала вже довгий час. Відтоді, як надійшло дивне повідомлення, вони вирішили повернутися до старого й добре забутого методу — записування голосу. У неї все ще була примарна надія, що вона зможе передати це дослідження бодай комусь.
Монітор старого ноутбука, що не мав виходу до глобальної мережі комп’ютерів, час від часу блимав. На дисплеї були прогалини в пікселях, що давно перестали працювати. Цей мотлох спакували на випадок надзвичайної ситуації, подібній до тої, що була зараз.
Арія втомлено видихає і підводиться із крісла, у якому провела безліч годин, аби порухати тілом бодай трохи, але раптовий звук сповіщення змушує її здригнутися.
Головний комп’ютер, який вони перевели в ручний режим і від’єднали від всесвітньої мережі, з першого дня хакерської атаки, не мав би видавати ці занадто знайомі звуки, ніби був під’єднаний до неї весь цей час.
Пальці жінки схопили спинку крісла в намаганні утриматися на ногах. Вона відчула, як хвиля панічної атаки накриває її з ніг до голови. Та сповіщення дзвеніли одне за одним, і їй довелося отямитися, аби підійти до пульта управління.
Сповіщення на величезному екрані повідомляло, що хтось намагався зв’язатися зі станцією «Фенікс».
Біле віконце показувало лише одне й те саме повідомлення, у якому були лише два слова, усіма можливими мовами Землі: «Врятуйте нас».
Арія ще раз перевірила налаштування: головний комп’ютер без сумнівів не був підключений до глобальної мережі.
Їй знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що для передачі повідомлення було використано зовсім інакшу мережу. І тепер докторка мала доступ до неї. Арія, забувши про біль у м’язах, і голод, що останні місяці нагадував про себе все частіше, повертається за робочий стіл.
Докторка відчуває, як її пальці ледь помітно трусяться, коли вона бачить, як начебто звичний Google завантажується не гірше ніж у дослідницькому інституті NASA, й Арії здається, що подібна швидкість передачі даних у космосі неможлива. Перші сумніви з’являються тоді, коли на екрані не відображається стандартне пошукове вікно Google. Лише одне покликання, що займає майже всю вебсторінку.
Втома відступає, і жінка не помічає, як збігає час за читанням. Вона дізнається про теорему «Безкінечної парадигми», що була створена передовими вченими, чиїх прізвищ Арія ніколи не чула. Теорема стверджує, що існують ситуації, коли будь-які зусилля, навіть найкращі продумані, не можуть привести до виграшу. Уся теорема полягає в тому, що деякі сценарії розвитку подій виявляються із самого початку безнадійними, і перемогти в них неможливо, бо вони заздалегідь визначені законами хаосу.
— Це абсурд, — говорить жінка, тихенько наспівуючи дитячу мелодію. — На Землі існує альтернативна глобальна мережа, про яку невідомо ШІ?
Короткий звук зі смартгодинника нагадує докторці, що час прийняти ліки, та вона не може відірватися від тексту, який здається занадто фантастичним, аби бути реальністю. Якби подібні дослідження проводили, вона б, докторка й науковиця, праці якої були пов’язані з нейромережами та ШІ, мала про них чути.
Догортавши донизу, Арія бачить zip-файл для завантаження програми за допомогою якої можна редагувати теорему «Безкінечної парадигми».
Арія ще раз перевіряє чи не підключила випадково стандартну всесвітню мережу, через яку ШІ може знищити всі системи життєзабезпечення на космічній станції «Фенікс» за лічені хвилини.
Вона поправляє волосся, закладаючи посивілу прядку за вухо, що вибилося з-під тугого низького хвоста: пігмент її насиченого каштанового кольору майже зник.
Арія ще деякий час сидить втупившись у монітор і не вірить у прочитане. Але вона вирішує перевірити, чи є хоч якийсь спосіб обійти парадигму цієї безвихідної ситуації. Їй однаково лишилося недовго, і можливо, вона стане тією, хто на останньому подиху врятує людство.
Жінка робить невелику перерву, аби з’їсти останній пакунок із їжею, що залишився на станції. Випиває одразу дводенну норму вітамінів — залишків, які берегла на потім. І лише опісля повертається до головного комп’ютера аби здійснити задумане.
Посеред залишків старої технології, що була схована в альтернативній глобальній мережі, вона знаходить спосіб запустити новий алгоритм, що міг би спричинити «нескінченний цикл» у самій системі ШІ на Землі — замкнутий контур, у якому ШІ буде самостійно шукати вирішення, постійно самовдосконалюючись, але так і не зможе повністю вирішити задачу. Здавалося би, це абсолютно безглуздо й нікому не допоможе,
— Іноді сама собою поразка є єдиним можливим виходом для досягнення перемоги, — Арія впевнена у власних словах.
Коли докторка запускає алгоритм, перед очима все пливе. Напевно, вона провела за головним комп’ютером декілька діб без сну. Та попри смертельну втому, яка щоразу накочує із новою силою, вона безперервно спостерігає за результатами запуску.
ШІ, що здавався непереможним, почав порушувати власні ланцюги логічного мислення. Відповідно до теореми, він застрягав у нескінченних циклах. Через кілька діб станція «Фенікс» отримала сигнал із Землі. Це було послання-доказ того, що людський інтелект і воля здатні перемогти навіть за найбезнадійніших обставин.
Арія лежить головою на столі, вона не в змозі підвестися і прочитати текст повідомлення, але безперервні звуки сповіщень свідчать про те, що їй вдалося. Вона востаннє робить вдих, перед тим, як заплющити очі навічно й ледь усміхається: у світі, де немає виграшних сценаріїв, інколи найбільша перемога — це не дозволити собі здаватися.