Іма

Іма б не пам’ятала нічого з Землі, якби мати, космічне велике цебе, не мала доступу до файлів з фото, відео, звуками. Їх вона іноді перекидала на прохання доньки їй на мейл. Імі здавалося, що завдяки ним вона може згадувати своє життя на Землі, в 4 роки вона вже опинилася на платформі. Єдине, що чітко згадувалося – повітря. Насичене пахощами, парфумами, пилякою, пилком, феромонами, спеціями, ядами та газами. Повітря. Таке не забудеш ніколи. В стерильному, штучному світі це лякало і водночас притягувало. І нехай деякі зітхаючи говорять про брудну, стареньку, виснажену Землю, а все ж Іма її любить. Як люблять її тут всі. Навіть ті, хто народився тут, на платформі в космосі.
Нові території планет все ще не піддавалися вченим. А поки – біляпланетні платформи для переселенців за останні 40 років перетворилося на постійне місце проживання. Деякі стали повноцінними містами з інфраструктурою. Платформи. Тут народжувалися і тут закінчували свій біологічний шлях.
Тепер же Іму, молодого мікробіолога, після розлучення за програмою “Щастя понад усе” переселили з дитиною на найкращу за їхніми потребами платформу – Чудесну.
В ідеальному просторі не відчувалось нічого синтетичного. Все тут здавалося дійсно справжнім. Врешті ти забував, що, насправді, ти в космосі, а над тобою купол, що лише імітує небо. Що ж, не дарма працюють вчені. Справжнє море за вікном, справжні дерева шелестять листям під подихом бризу, справжня сойка куйовдиться під вікном. Іма вранці п’є каву на терасі, дивиться, як над дахами однакових іграшкових будиночків піднімається сонце, майже справжнє. Мала Ава весело махає мамі зі шкільного автобусу. Ідеальний світ.
В школі Ави навчається всього 14 діток. їх батьки, зазвичай, з останніх землян, які справлялися з вихованням самотужки. Таких було все менше. Іма була серед них, вона теж дуже любить свою Аву і нікуди не віддасть. Більшість дітей росли в Дитячому світі. Що й казати, Іма теж в ньому виросла.
Всі подруги Іми отримавши вакцинування були стійкими до душевного злому, простіше кажучи, закоханості. Тож сімей не створювали, а народжували ще рідше. Іма ж свого часу не вакцинувалася, будучи епатажною натурою йшла у всьому наперекір матері, ще й одружилася. «Земний анахронізм», сказала у відповідь на це мати й перестала з нею спілкуватися.
А от закоханість справді виявилася страшним випробуванням для Іми. Спочатку прилив сил та ейфорія, ненаситність іншою людською істотою, а потім – спустошення та відраза. Її чоловік теж був з оригіналів, яких все менше з кожним днем, з останніх землян. Він не тільки не вакцинувався, а й був противником штучного пригнічення всіх людських пристрастей і емоцій. Був противником, навіть, встановлення Випромінювачів Добра! Казав, що ці випромінювачі не роблять людину доброю, а лише керованою. Вони все частіше сварилися. В решті якось проявив агресію і кинув стілець об стіну. Система спалах зла зафіксувала. То ж розлучення з подальшим капсулюванням чоловіка стало лише формальністю.
Тепер, коли Іма його зрідка згадувала, відчувала до нього жаль. Про цей жаль Іму запитав лікар на медогляді і зробив помітку в картці. Ця помітка не давала спокою. Десь зачаївся страх, що з нею щось не так. Що не зроблене вакцинування, зізнання в жалості, все це їй може нашкодити. А що як в неї вилучать дитину? Сама вона росла в Дитячому світі і згадка про вічне очікування виходу матері на зв’язок навіювало сум. Тому свою дитину Іма хотіла виховати сама. Це було все важче. Але думати про погане вона теж не могла собі дозволити, на її браслеті відразу з’являвся тривожний сигнал. І Іма намагалась не думати і пила вітаміни спокою. Вітаміни слабо допомагали.
Так пройшов рік. До лабораторії прийшла працювати новенька:
– Привіт, жителі Чудесної! Я б сказала Роз-чудесної)) третій день тут і хай буде благословенним день, в який я тут опинилася! Коли Справедливий суд розлучив мене з чоловіком, коли «Щастя понад усе» відправило мене саме сюди. То що, давай знайомитись? Я – Маргарита.
– Як-як? Яке довге чудернацьке ім’я… – розвела руками старожилка лабораторії Рі.
– Ой, вже втомилася розповідати! – засміялася вона. – мене так назвали, бо в нашому Слов’янському регіоні пізніше за інших ввели правила називання дітей за енергетичним настроєм дня. Моя мама в старих фільмах почула це ім’я, вона в мене була добра, але дуже проста жінка. От і живу з таким складним іменем. Розвела руками новенька імітуючи розпач.
– Радість, яка радість з вами тут бути! Кому принести чай, кому каву?
Пізніше Іма від Рі дізналася, що Маргарита, пройшла повну програму обнулення. Вона не лише розлучилася, вона одержала нову пам’ять. Пам’ять без прикростей, розчарувань та з витертим періодом життя з чоловіком. От звідки така сліпуча радість, життєдайна сила, та оптимізм, подумала Іма.
Через декілька днів прийшла позитивна відповідь у Живому просторі, Іму поставили в чергу на обнулення під номером 1232. А через 5 місяців вона вже відправилася в путь на платформу Медцентру. Там, пройшовши легкі, на її погляд, процедури через якісь 4 години вона вже летіла назад на Чудесну. Туди, де чекала її донька, запах кави, все звичне.
От тільки запах Ави, який Іма вдихала завжди при зустрічі, тепер нічого їй не нагадав. Іма подумала, що це якийсь побічний ефект обнулення. Але того ж вечора вона зрозуміла, що забула Аву маленькою. Гортала фото, ось Ава, ось, мабуть, її чоловік. Чужі світлини ні про що не говорили. Трохи дивне відчуття відсторонення, але, водночас, воно давало таку свободу і впевненість!
Скоро новий медогляд, а в неї жодної ознаки жалю до колишнього, жодних тривог. Радість і спокій оселився в її душі, думаючи про це Іма посміхалася сама до себе.
Вечорами спостерігаючи, як бавиться перед будиночком донька, народження якої вона не пам’ятала, Іма розмірковувала над передачею малої до Дитячого світу. От завтра вже піде і узгодить всі формальності! Адже це цілком відповідає концепції «Щастя понад усе».