Крихта історії

– Маячня, – Лім закрив товсту книгу і недбало жбурнув її на сенсорну панель управління. Він відкинувся на спинку капітанського крісла і втупив погляд у наповнену зірками порожнечу космосу, – скільки ще лишилося?

– Дві години, – відповів йому м’який голос. Поряд за пультом керування сидів високий чоловік зі стрункою спиною, яку він тримав прямо, наче жердину, – і забери книжку з панелі. Скільки разів тобі нагадувати, вона чутлива і реагує на все, не лише на органіку. Ти можеш збити координати.

– Уведеш нові. Хіба це не твоя робота?

– Моя робота – шукати артефакти, а не слідкувати за дорослим інфантом, який раз по разу забуває про елементарні правила. Забери книгу з панелі управління і віднеси її в сховище.

Лім зітхнув, почухав багатоденну щетину і нехотя підвівся з крісла.

– Ви, синтетичні люди, аж надто прискіпливі і скрупульозні. В цьому ваша проблема.

– Вже багато разів, Ліме, я просив не називати мене синтетичною людиною.

– Пробач, Кассі, постійно забуваю.

– Те, що ти не можеш запам’ятати таку доволі просту річ говорить не на користь вас, органіків. Тож не кажи після цього, що я маю якісь проблеми.

Лім посміхнувся і зник за дверима. Він повернувся за декілька хвилин, тримаючи в руках контейнер з холодним напоєм.

– Алкоголь? – Кассі принюхався.

– Ага, – Лім всівся на прим’яте крісло і виклав ноги на панель управління. Він зробив добрячий ковток і прицмокнув, – треба очуняти від тієї маячні, що я оце щойно прочитав.

– Ти осилив чотири сторінки. Що для тебе, мушу зізнатися, досить багато, – Кассі глибоко зітхнув, від чого з його горлянки вирвався звук, схожий на шипіння жаби, – і як тільки Академія взяла тебе. Не можу допетрати.

– Елементарно – я вмію домовлятися з людьми. І якби ти був людиною, то я і з тобою домовився б.

Кассі засміявся. Його круглі очі, що випромінювали приємне сизе світло, вдивлялися в простір за вікном корабля.

– Так що там за об’єкт? – Лім голосно відсьорбнув, змусивши Кассі відразливо поморщитися.

– Він з’явився на радарі вчора ввечері. Сигнал слабкий, та я швидко визначив координати. І, що цікаво, він рухається.

– Впевнений, що нам те треба? Просто ми своє діло зробили, всі планети зі списку відвідані. Гайда додому.

– Наша робота, Ліме, полягає у пошуках крихт історії людства. Кожна планета, яку заселив наш вид, йшла індивідуальним шляхом розвитку. Проте розвиток кожної окремої планети є частиною однієї великої історії.

– Ми, крикійці, не дуже цікавимося історією людства. Це в нас така національна особливість, щоб ти знав.

– Не прикривайся національною приналежністю, аби виправдати власну недолугість. Є речі, що мають бути невід’ємною частиною багажу знань кожної живої істоти. У дорманців з планети Дорм–18 існує смертна кара за незнання історії свого виду.

– Значить, мені пощастило, що я не дорманець.

– Дорманцям теж пощастило, повір.

– Тисячі років минули з початку становлення людства, купа всього сталося. Тобі добре, ти завантажив інформацію на свій чіп і можеш собі чухатися. Єдине, що від тебе вимагається – цю інформацію проаналізувати. Мені ж іще треба запам’ятовувати її. Чхав я. Саме тому ти тут, Кассі. Ти – мій інформаційний накопичувач.

– Тож я флешка, Ліме? Я не вмію ображатися, до того ж ти настільки далекий від істини, наскільки адепт Майос далекий від спроби зробити ковток п’ятдесятилітнього флігійського вина.

– Хіба Майос не мертвий?

– Мертвий. Пробач. Невдала спроба жарту. В мене абсолютно відсутнє почуття гумору.

– Та ти все одно намагаєшся. Це так мило.

Кассі стиха хмикнув.

– То що за історія з цим об’єктом? Ти так і не відповів, нащо ми туди премося.

– Звична цікавість. Вона притаманна космічним археологам, якщо ти не знав.

– Начхати, – Лім голосно позіхнув, – магістру сам пояснюватимеш, чому сталася затримка і чому так багато ресурсів корабля було використано.

– Ми синтезуємо темну енергію. Ніяких збитків.

– Окрім моральних. На мене вдома, бач, чекає пандорійська краля, і я не можу дочекатися, коли нарешті побесідую з нею на близькі нам обом теми.

– Пандорійка? – Кассі зиркнув на Ліма, тонкі губи скривила сардонічна посмішка, – твій вибір партнерш, зізнаюся, не припиняє дивувати мене.

– Так, – Лім усміхнувся, – мене теж, – він зручніше вмостився на своєму кріслі, – з твого дозволу я подрімаю. Розбудиш, коли на нас нападуть контрабандисти чи работорговці, – Лім заплющив очі і майже одразу засопів.

Кассі хмикнув і направив погляд сизих очей кудись вдалеч. За мить він почав мугикати щось собі під ніс. Завжди робив так, коли залишався наодинці із собою.

За декілька годин на горизонті з’явився невеликий об’єкт. Він витав там, серед зірок, наче пушинка, лиснівся у світлі найближчої червоної зірки. Здавався уламком великого космічного судна. Кассі придивився.

– Ліме. Прокинься.

Чоловік прудко підвівся на кріслі, збентежено визираючи в космос.

– Контрабандисти?

– Ні. Наш об’єкт. Ти знаєш, що пускаєш слину, коли спиш?

Лім мовчки витер рукавом мокру бороду.

– Зараз я спробую зловити цю хрінь, – Лім нахилився над панеллю управління.

– Чекай, я просканую його, – мовив Кассі. За мить результати сканування висвітилися на екрані. Кассі мовчки втупився в літери на панелі. Його й так зазвичай непорушна постать тепер здавалася застиглою.

– Гей, Кассі, ти що, завис? Приятелю, я не знаю, як тебе перезавантажити. Давай–но очунюй швидше, нам ще додому летіти. До пандорійки. Кассі?

Робот повернувся до Ліма, на його гладкому обличчі грала чудернацька блукаюча усмішка.

– Це Вояджер, Ліме, – мовив він, – хм…

– Що це?

– Ще одна крихта історії, – Кассі знову втупився в екран, – тягни його.

Лім захопив апарат за допомогою гравітаційного тягача, і Вояджер зник у дні дослідницького корабля.

 

Кассі обережно зняв золотий футляр з апарата. Лім стояв поряд, збентежено оглядаючи об’єкт. На ньому рівними літерами була виведена назва Вояджер-1. Англійська. Дивно, ця мова асимілювалася з іншими діалектами вже на четвертій планеті, заселеній людьми. Як давно це було.

– Нащо нам здалася ця залізяка?

– Ліме… – Кассі провів по футляру довгими тонкими пальцями.

– Га?

– Я пропоную послухати музику. Що скажеш?..