Ми з Жуком прилетіли на МКС «Олімпійський», щоб полагодити один зі стикувальних шлюзів. Мій відданий прямоходячий пес не був представником чистих чи генетично-деформованих порід, він був моїм другом. Астронавти, які використовують псів, ставляться до них, наче до роботів, а не живих істот, які відчувають біль і радість. Пси за триста років вивчення космічних глибин довели свою цінність і незамінність. Їхній нюх вловлює найнезначніші зміни в кисні, а розвинена інтуїція допомагає вирішувати найскладніші завдання. Вони на відміну від роботів непідвладні дії електромагнітних хвиль, також їх не можуть зламати хакери. Найбільша їхня чеснота – відданість. Хто свідомо буде ризикувати життям заради хазяїна, не потребуючи нічого навзаєм?
Так ось, я помер. Замість того, щоб купити новий кардіостимулятор, я замінив фільтри на кораблі, за що й поплатився. Смерть фізичної оболонки в наш час ще не означає повного зникнення, але процес неприємний. Коли Жук знайшов моє тіло, то його каштанові вушка похилилися і він завив жалібну пісню, яку співали всі його предки тисячі років тому на Землі. Я, спостерігаючи за своїм другом через корабель, теж плакав.
Звістка про смерть розлетілася миттю до відповідних служб і родини. Моя дружина і двоє синів запакували моє тіло в пластикову капсулу й відразу пішли ділити мої пожитки. Лише Жук сидів біля мене, будучи одягненим у свій скафандр. Коли мої рідні все узгодили між собою, я представив заповіт, що пролунав голосом корабля. Моїм останнім бажанням було згоріти у променях Сонця, що зігріває Матінку Землю. Дружина відразу відмовилася від пропозиції летіти до іншої галактики. Сини щось мудрували і хотіли спалити мою оболонку під двигуном, але Жук виголосив протест моїм ледачим синам. Вони хотіли всього й одразу, не прикладаючи зусиль. Розлючені впертістю мого друга, вони покинули тіло батька і навіть не попрощались.
Розчарувавшись у своїх рідних, я вже поставив хрест на своїй мрії побачити Сонце, але корабель зрушив з місця. Жук сидів у кріслі другого пілота, запускаючи основний двигун для міжгалактичних переходів. Це був божевільний вчинок, оскільки лише людям дозволено керувати кораблем при переході між зоряними системами. Покаранням за порушення цього закону була смерть, або видалення порушника.
– Я виконаю вашу волю, навіть ціною власного життя, – сказав Жук, дивлячись на монітор, і почав вводити відповідні координати. – Ви побачите Сонце.
Мої оцифровані нейрони вибухнули від щастя і гордості за мого друга. В його очах палав вогник авантюризму. Перейнявшись його запалом, я увімкнув пісню[1], що нагадувала мені про прекрасні дні наших космічних мандрівок і слугувала гімном для всіх астронавтів старого гарту. Колонки корабля розривалися від гітарних акордів, і Жук з посмішкою опустив важіль, чим увімкнув двигун на повну. Він відчував мою присутність, і я це знав. Оцифрована свідомість не може спілкуватися з нижчими істотами через різні закони й етичні норми, тому я мовчки спостерігав за своєю останньою пригодою.
Перетнувши кордони Сонячної Системи, ми мчали назустріч маленькій жовтій зірці, що з кожним парсеком ставала все більшою. Пролітаючи повз Матір Землю, що тепер була безлюдним чорним звалищем, я гірко зітхнув, проклинаючи древніх людей, які заради наживи зруйнували власний дім, вигнавши своїх дітей на космічні станції і прирікши на століття страждань у невагомості.
Біля Венери радар вловив присутність двох кораблів, і я перелякався, не в змозі визначити їх типи. Лише в прикордонників і чортів[2] були системи, що дозволяли маскувати кораблі. Ховаючись за гравітаційним полем Венери, Жук наблизився до космічного побоїща. Це були чорти, які понівечили другий корабель до невпізнаваності. Сканери показували, що там було одне живе створіння, до якого проривалися чорти. Жук, не чекаючи результату побоїща, одягнув шолом і вийшов у відкритий космос. Ховаючись за уламками, він дістався чортівського корабля і почав щось майструвати біля двигуна. Завершивши свої справи, він відстрибнув до другого корабля. Чортівський корабель помітив незнайомця й спробував вистрелити, але натомість вистрелив його двигун. Корабель, закрутившись, як дзиґа, полетів у бік Землі.
Місія Жука була не даремною, хоч і небезпечною. Він врятував дванадцятирічну дівчинку, що зачинилась у рятувальній капсулі. Її родина загинула, і Жук, щоб підтримати сирітку, розповів свою історію.
– Космос забирає всіх, кого ми любимо, – промовляв Жук, витираючи сльози з обличчя дівчинки. – Але він не може забрати пам’ять про них, що зберігається у наших серцях. Поки ми живемо, пам’ять про наших рідних, друзів, – його погляд ковзнув на пластикову капсулу, – живе разом з нами.
Сенсори корабля повідомили, що ми наблизились максимально до Сонця. Неперевершений жовтогарячий гігант пульсував, викидаючи гарячу плазму в крижану пітьму навколо. Корабель сіпнувся, і всі індикатори загорілися червоним кольором. Прикордонники піймали нас, і почали сходити на корабель. Я перелякався за життя вірного друга, усвідомлюючи свій егоїзм при складанні заповіту. Жук мовчав, змирившись зі своєю долею, але не дівчинка почувши, що загрожує її рятівникові. Вона сказала, що полетіла рятувати своїх рідних, але спізнилася, надавши координати сутички. Наостанок вона присоромила прикордонників за їхню бездіяльність щодо боротьби з чортами, чим викликала мою повагу.
І тепер коли всі пригоди позаду, я дивлюся на своє старече обличчя, вкрите борознами, на сиві вуса з оселедцем, що тепер не розвіюватимуться на вітрах з кондиціонеру. Жук, опустивши вуха, натиснув на кнопку і капсула вмить розчинилася за межами корабля. Заповіт було виконано, і Жук успадкував усе моє майно, яке наступної миті передав дівчинці. Для нього матеріальні блага не були метою життя, він цінував любов і доброту, яку міг дарувати і яка не зникала навіть після смерті. Загибель фізичної оболонки не означає кінець вашої історії, це лише перехід до нового захоплюючого розділу.
[1] Deep Purple – Space Truckin’ (1972)
[2] Різновид космічних піратів.
Цікаво, читабельно. Єдина вада — відсутність драми. Так. Головний персонаж хороший і все таке, але все ж сюжет надто передбачуваний.
Наснаги.
Історія досить легка і камерна, що добре для міні-оповідання. Меланхолійна, і кожна сцена гарно змальовується в уяві. Не варто було писати примітки, без них і так зрозуміло про що мова.
Але, авторе, запам’ятайте – парсек – це більше діаметра Сонячної системи. Тож летячи в ній, герої могли казати про міні-парсек, але ніяк про цілий.
Цікавий міні твір, хороша робота, з легкістю прочитав, дякую, так тримати
Ще один твір про те, як тварин люблять більше, ніж власний дітей 🙂 А ще про собаку-вбивцю 🙂 Треш!
“Їхній нюх вловлює найнезначніші зміни в кисні”
Людський нюх теж 🙂 Коли кисню мало, людина відчуває “кисловатий” запах і головний біль.
“Вони на відміну від роботів непідвладні дії електромагнітних хвиль”
Oh really? Сідайте. По біології – “2”!
Жук сидів у кріслі другого пілота, запускаючи основний двигун для міжгалактичних переходів.
Ага, носиком – тиць, і все готово 🙂
“Мої оцифровані нейрони вибухнули від щастя і гордості за мого друга. ”
Ця чотиринога тварюка зараз спалить корабель з дітьми та дружиною головного героя на борту (“пішли ділити мої пожитки”, “дружина відразу відмовилася від пропозиції летіти до іншої галактики”), а він радіє 🙂 Наш герой – класичний психопат 🙂
“Жук з посмішкою опустив важіль”
І тут я уявила собаку з людськими вустами та виродкуватою посмішкою 🙂 Твір стає все більш курйозним 🙂
“я гірко зітхнув, проклинаючи древніх людей, які заради наживи зруйнували власний дім, вигнавши своїх дітей на космічні станції”
Тих вигнанців хоч жити лишили. А те, що з дітей та дружини зараз по сюжету буде шашлик – то це все ок 🙂
“Жук, не чекаючи результату побоїща, одягнув шолом і вийшов у відкритий космос.” “і почав щось майструвати біля двигуна”
Спроби уявити собаку зі скафандром на голові та шуруповертом в лапах супроводжуються нестримним сміхом 🙂
“Він врятував дванадцятирічну дівчинку, що зачинилась у рятувальній капсулі”, “сенсори корабля повідомили, що ми наблизились максимально до Сонця.”
Ага, тепер ця шерстяна тварюка ще й дівчинку піддасть термічній обробці!
“Заповіт було виконано, і Жук успадкував усе моє майно, яке наступної миті передав дівчинці. ”
А наступної миті захоплений гравітацією Сонця напіврозплавлений корабель став майданчиком для барбекю з різними видами м’яса. Зате дівчинка рівно 10 секунд пораділа вигаданому спадку, бо не знала, що його кілька абзаців вище уже розділили родичі 🙂 А якщо серйозно, то максимальне наближення до Сонця замість безпечного говорить про величезну діру в сюжеті! І ні слова про успішний відліт від гарячої зірки 🙂
Висновок. Твір про шашлики з дітей та собак.
Авторе, продумуйсте сюжет та перечитуйте його хоч 1 раз, щоб сформувалася повна сюжетна лінія. Інакше, бачите, виходить твір про психічно неврівноважених героїв з ознаками треллеру 🙂
Пробачте за критику.
Іноді буває так, що коментарь більш цікавий від самого твору. Я й сам люблю собак, дуже, але коментр таки краще.
Я не пес-вбивця! Гав!
Це не доведено в космічному суд!
І так розпочнемо)
Щодо нюху то людина може в кращому випадку сприйняти два знайомих запахи, але часто не може визначити, з чого складається те чи інше поєднання. Собаки можуть надовго запам’ятовувати запахи і зв’язувати їх з певними ситуаціями, визначати відстань об’єкта та багато інших корисних речей.
Щодо електромагнітних хвиль то подумайте навіщо мені скафандр, я його не для краси з іншими псами ношу, а хазяїн був… хай Сонце буде йому пухом… хазяїн був астронавтом старої закалки, що не долюблював роботів. Це його суб’єктивна думка)
“Ця чотиринога тварюка зараз спалить корабель з дітьми та дружиною головного героя на борту (“пішли ділити мої пожитки”, “дружина відразу відмовилася від пропозиції летіти до іншої галактики”), а він радіє Наш герой – класичний психопат”
Це все вирвано з контексту ситуації і як кажуть, що сталося на кораблі залишиться на кораблі. Мій хазяїн хоч і дивний, але його медичну картку я волію нікому не показувати)
“І тут я уявила собаку з людськими вустами та виродкуватою посмішкою. Твір стає все більш курйозним”
Моя посмішка дуже мила, не треба тут приставати до моїх губць
” А те, що з дітей та дружини зараз по сюжету буде шашлик – то це все ок”
Шашлик – це завжди ок! Всім рекомендую)
І так, в результаті своїх героїчних дій, я врятував дівчинку і полетів далі. Технології мого часу дозволяють навіть залітати в Сонце, але це має бути корабель військового типу. Всі ваші домисли не підтверджені доказами так що вірте чесному собачому слову)
Висновок: Майбутнє таке прекрасне з купою дивних технологій і псів астронавтів.
PS: Автору, що створив мене і мій всесвіт, дуже сподобався ваш коментар про”Твір про шашлики з дітей та собак”. Наступний його шедевр буде називатися “План 10 або атака псів людоїдів з далекого космосу” про мопсів, що викрадають земних дітей і роблять з них шашлик, а їм протистоїть Тарас Шевченко з дресированим раптором і Елвіс Преслі з гітарою бластером. Там буде багато смаженого м’яса і гарної музики)
Гарного дня! Гав!
Авторе, дякую за вашу терплячу реакцію.
Хай будь-який бруд критики на конкурсі стане лише цілющими грязями 🙂
Пробачте за все.
З повагою, Читач
Дотепно. Хоча й важко уявляти пса, який ходить на двох ногах, говорить, керує кораблем, надіває шлем…
І ще дуже швидкоплинний сюжет, швиденько смерть, політ, порятунок дівчинки без деталей, заповіт. 🙂
“Жук сидів у кріслі другого пілота, запускаючи основний двигун для міжгалактичних переходів”.
Позитивний момент: викликало сильні емоції.
Негативний момент: валяюся на дивані в істериці від сюжету і не можу заспокоїтися 🙂
Це схоже на сюр, але він на диво цілісний. 🙂 От-як у мікро-серіалі “Протяжно похмура стара крамничка з причандаллям”. Там абсурд доведений до межі (чи й за неї!?) — але вже живе власним (інколи й неабияк цікавим) життям. І тут абсурд теж громадиться, але не набуває потворних форм.
Вдала спроба.
Крім того, автор(ка) залишив собі гарну лазівку. У Саймака теж були високорозвинуті собаки (“майже як люди”).
А ще й любов до тварин. І до обраних людей…
Оповідання — на будь-який смак. 🙂
Якщо вибудувати сюжет та по розкидувати містки між провисаннями це може вийде непогане дитяче ововіднання 50х-60х років. А як додати естетику тих років то і на сьогодін потягне .. аткий собі фолаут у космосі.
Але покищо воно сире та сумбурне. Цей шашлик ше не починали маринувати не те що смажити.
Загалом історія хороша, лишила позитивні емоції, але приділіть увагу таким моментам:
1. “Смерть фізичної оболонки в наш час ще не означає повного зникнення… я увімкнув пісню”, тоді чому хтось має успадкувати все твоє майно, якщо ти ще здатен ним свідомо користуватися та розпоряджатися? Наскільки пам’ятаю, у реальності навіть майном психічно хворих та людей у стані овоча, не завжди можна розпоряджатися без їх дозволу.
2.”Заповіт було виконано, і Жук успадкував усе моє майно…” А жадібні родичі не розуміли, що так буде? Чи їх лінь аж настільки більше жадоби? То чому вони взагалі приходили спадок ділити?
3. Кліше заради кліше. Для сюжету чи унікальності світу ціна нульова:”Пролітаючи повз Матір Землю, що тепер була безлюдним чорним звалищем, я гірко зітхнув, проклинаючи древніх людей, які заради наживи зруйнували власний дім, вигнавши своїх дітей на космічні станції і прирікши на століття страждань у невагомості.”
4. “Жук сидів у кріслі другого пілота, запускаючи основний двигун для міжгалактичних переходів.” – Якщо він “не був представником чистих чи генетично-деформованих порід” то як песик був настільки розумним, прямоходячим та вправним?! У нього ж лапки від природи!!!)
Дякую за ваш коментар Спостерігач.
Ось відповіді на Ваші питання.
1. Тоді чому хтось має успадкувати все твоє майно, якщо ти ще здатен ним свідомо користуватися та розпоряджатися? Тому що смерть, вона і в космосі смерть) Це алюзія на смерть у доцифрову епоху, коли духи живуть у своєму світі, а люди у своєму. Люди майбутнього мають широкий спектр можливостей для розвитку своїх можливостей. Одні постійно продовжують своє життя купуючи різноманітні імпланти і сироватки, а інші позбуваються свого тіла свідомо або в результаті смерті для перебування в цифровому світі. Як тільки людина оцифрувала мозок то виникла проблема користуванням майном. Згідно законодавства майбутнього, людина перейшовши в оцифрований стан мусить відмовитися або передати майно живим і почати нове життя.
2 Чи їх лінь аж настільки більше жадоби? – Так, вони ліниві і повністю вдалися в свою матір, яка і вийшла заміж лиш через те що чоловік добре заробляє
То чому вони взагалі приходили спадок ділити? – Думали що попадуть на халяву) Але батько був ще той перець і сказав що я достойний)
3. Просто момент з історії світу для цілісності картини.
4.Якщо він “не був представником чистих чи генетично-деформованих порід” то як песик був настільки розумним, прямоходячим та вправним?! У нього ж лапки від природи!!!) – Лапки лапками, але є розумна голова на плечах і був гарний вчитель.
Приєднуюся до останнього коментатора. Занадто сумбурно й не тримається купи: чи воно сатира (оселедець і вуса на вітрах кондиціонерів й загальний тон оповіді на це натякають), чи воно дитяче (прямоходячий відданий собака, дівчинка, пафос твору “про доброту і відданість”), чи воно що.
Це сатирична притча, але кожен читач знайде в цій історії щось своє)
Собака. Розумна. Добре. Сенсорні екрани їй в поміч.
І, все-таки, мене гризуть тривожні сумніви…
Великими собачими зубами гризуть…
Як собаки у ті часи миютьСЯ!?
…острів доктора Моро…
Новий кардіостимулятор при здатності модифікувати живих істот – сміхота нереальна!
Локальна оцінка:
Мова:60% із 100%
Сюжет: 50% із 100%
Відповідність Темі:20% із 100%
Попередній бал – 4