Багато років тому, коли мама казала мені, що навчання дуже важливе для мого майбутнього, і мені не вдасться бити байдики у нейронеті. Я ввічливо погоджувався з її зауваженнями, і відкривав наступний веселий сайтик. Власне, через це я і опинився на борту зоряного крейсера «Рятувальник». Багато хто каже, що це мама влаштувала мене сюди, а сам я для цього навіть палець об палець не вдарив. І це зовсім не правда, я чесно прийшов і передав дядьку, що за мене вже повідомили. Так я і став пілотом цього величного крейсера. Ну тобто, не капітаном звісно, а рядовим пілотом. Так, може це і не надто відповідальна та високооплачувана, та все ж цікава і весела робота. Ми із Сайлоком ( весь час забуваю, з якої він там планети) , можемо цілісінькими днями сидіти на корабельному нейронеті, дивитися фільми по нейрочіпу( крута штука, вони ніби йдуть просто у тебе в голові), їсти наші пайки ( а годують на зоряному «Рятувальнику» нічогенько), або просто балакати про те, про се, інколи поглядаючи на датчики та сенсори (як би ж я ще розбирався, як там ті штуки працюють). Загалом, робота мені дуже подобається. А це відчуття, коли ми вилітаємо на допомогу якійсь планеті чи кораблю. Цей поклик справжнього героїзму, що гріє мою душу. Ми вилітаємо завжди. Байдуже, чи треба тягнути гравіпроменями корабель, що втрапив у пояс астероїдів аж до самої станції ремонту. Чи евакуювати жителів далеких планет, якщо їм не вистачає власних сил. Наш корабель вирушить на допомогу всім, хто цього потребує. Ми із Сайлоком завжди намагаємось бути корисними в такі моменти. Я допомагаю роздавати їжу та медикаменти пораненим, читаю діточкам заспокійливі казки із просторів нейронету, або просто підтримую потерпілих жартами та байками, про своє життя. Сайлок, на відміну від мене, в байках не мастак, зате у нього чотири пари міцних рук, і тягати різноманітні важкі штукенції він вміє просто бездоганно. А ще, якщо зовсім вже бути відвертим, мені приємно знаходитись поруч із Лірікс. Вона теж з Землі, як і я, але як же вона далеко від мене. Я б хотів з нею нарешті заговорити, але хто я такий? Лише рядовий пілот. Мені здається, їй не потрібен такий як я. на кораблі вона одна із старших, незважаючи на досить юний вік. Кажуть, закінчила академію з відзнакою, а сюди влаштувалась, лише через бажання допомагати людям (та представникам інших рас, звісно). А так би її взяли будь-де, навіть у команду дослідників нещодавно розвіданих галактик. Коли я думаю про все це, мене огортає легкий сум, і хоч та бурда, що подають на кораблі, мабуть, токсична, я все ж інколи берусь за чарку-другу Німегіджіанської наливки, якою б гидотною вона не була. На світі ще так багато чого невідомого. Ми відкрили ще так мало галактик, ми зовсім не знаємо, що там, у інших Всесвітах. Чи знайдемо ми там нових друзів? Що чекає на людство, та всі розумні раси попереду? У нас, генно-модифікованих, кіборгізованих людей, є всього декілька тисяч років у цьому світі. І як же це мало. Порівняно із масштабами всесвіту. Думаєш про це, і ти ніби маленька мурашка серед велетенського степу. Ти силкуєшся вилізти на травинку, чіпляєшся за неї, всіма силами повзеш на самісінький верх. І от перед тобою відкриваються міріади інших, таких самих травинок. Хіба ж вистачить мурашиного життя, щоб залізти на усі? І все ж, життя іде вперед. Наш зоряний крейсер отримує новий виклик. І от я вже в кріслі рядового пілота. Готовий летіти на зустріч новим пригодам. І , може, я все ж таки запрошу Лірікс, до якоїсь забігайлівки, коли закінчимо справу. Адже спробувати варто, хіба ні?
Iconic One Theme | Powered by Wordpress
Нііі. Та розділяйте ж текст на абзаци, колапс ваш синхрофазотрон!
Твір причому досить позитивний і навіть трохи гумористичний, так що в основі своїй непоганий.
Але його (твір автора, поданий на конкурс) крім (а може й разом з тим) суцільності тексту (а текст, це сукупність пов’язаних між собою знаків) добиває засилля пояснень у дужках (це такі кумедні закарлючки, в які пхають усе, що можна написати прямо).
1
Герой став рядовим пілотом, але на крейсері функціонує режим автопілоту, оскільки за штурвалом він відсутній. Тому навіщо така посада – не зрозуміло.
2
“Я допомагаю роздавати їжу та медикаменти пораненим, читаю діточкам заспокійливі казки із просторів нейронету, або просто підтримую потерпілих жартами та байками, про своє життя.”
Герой забув, що він був найнятий керувати кораблем… Чи просто посада “різноробочий” стала тотожна посаді “пілот”.
3
“Наш зоряний крейсер отримує новий виклик. І от я вже в кріслі рядового пілота. Готовий летіти на зустріч новим пригодам. ” Пілот сідає за штурвал, лише в момент, коли летить до епіцентру виклику. А ось назад діє автопілот. Якщо там такий крутий автопілот, то можна просто вводити дані автоматично або навіть віддаленим підвантаженням параметрів з вхідного виклику. При таких технологіях ніхто не довірить дорогий крейсер дилетанту-п’яниці 🙂
Пробачте
Схоже, це задумувалось як така весела пригода з присмаком абсурду, ніби “Final Space”. Може цей твір звеселяє, та його неможливо читати. Я принаймні не бажаю могти його читати, бо він являє собою суцільний абзац (це не евфемізм, а про структурування тексту), де за поясненнями в дужках остаточно губиться думка автора.
Починається як розповідь про ледаща й мамчиного синка, який б’є байдики – і ось-ось має змінитися й щось усвідомити, бо інакше навіщо воно, а закінчується якимось філософським прогоном на рівному місці. А нічого ж не віщувало.
Про рандомну розбивку на речення й відсутність абзаців уже теж сказали.
1. “Ну тобто, не капітаном звісно, а рядовим пілотом. Так, може це і не надто відповідальна… та все ж цікава і весела робота…як би ж я ще розбирався, як там ті штуки працюють” . Кінцівка – вони врізалися в сонце. Згадайте Джокера з Мас Ефекту та все, що він як пілот зробив для успіху команди “Нормандії 1 та 2”. Крутіше нього тільки Шепард. Пілот це дуже відповідально.
2. Надто багато спогадів про нейронет. На певному етапі дратує, наче з героєм більше нема про що говорити.
3. Загалом історія сподобалася. Сам персонаж цікавий та живий. Оповідання виконане в стилі “About myself” і досить не погано для нього підходить.
4. Орфографія звісно крива, але сама історія мені зайшла. Є в ній емоційний гачок.
Величне майбутнє нас чекаєєє…
Кожен чорноробочий зможе стати пілотом.
І вчитись, мабуть, не треба буде…
>Кожен чорноробочий зможе стати пілотом.
>І вчитись, мабуть, не треба буде…
Зважаючи на те, що у нас комік — Президент, майбутнє вже тут.
Локальна оцінка:
Мова:50% із 100%
Сюжет: 50% із 100%
Відповідність Темі:30% із 100%
Попередній бал –4