Кумедно.
Після фрази “Але тепер у мене є Слава.” можна було би ставити жирну крапку, бо насмішити, оповідання свою функцію виконало. Але автор попався чесний і пішов далі моделювати ситуацію. Тільки щось закінчення так і не дописав. То що ж все таки вирішив головний герой?
Автор
закінченняслід читати : “вирішив подумати про це потім.”
Щиро прошу вибачення за цю помилку.
Відьма
Щось автор трохи не дорізав 🙁 – в мене показує 10041 знаків.
starfort Автор публікації
9989 разом із назвою.
Відьма
Цікаво, а в мене вперто більше 10 показує. Але, якщо адміністратор пропустив оповідання, то, певно, Ваш підрахунок вірний. Тоді вибачаюся! Буду розбиратись із своїм вордом. Приємно, що «шекліанський» дух в оповіданні присутній.
Автор
У файлі, який я надсилав – менше 10 000, щойно перевірив ще раз. А, на сайті більше, при тому, що всі знаки один в один. Я думаю, що на сайті ще є якісь приховані символи, можливо для форматування, загалом це чисто технічна штука, а не злий задум.
Зіркохід
Написано доладно, проте, як казав поет, вже переспівано не раз цей перефраз. Вітром новизни не повіяло, та, може, просто не в мій бік віяло :-).
Удачі на конкурсі!
Автор
Дякую за побажання! “Вітер новизни” – була би добра назва для наступного конкурсу))
Непогане оповідання, але, на мою думку, трохи бракує iнтриги. Бiльшу частину тексту займає розповідь про те, як ГГ готувався придбати Славу та як вiн йому допомагав. Для найцікавішого лишилося замало знакiв. Хоч i заяложена ця тема – кохання роботiв – можна було щось знайти нове. При тому, ще раз зауважу, написано добре. Удачi на конкурсi!
Оглядатор
От чого, як на мене, не вистачає цьому оповіданню – це гачка. ГГ робить все не через якийсь виразний мотив (врятувати себе чи когось, терміново вирішити якусь серйозну та невідкладну проблему), а немов би просто так – від нічого робити.
Через це інтерес читача, що спалахує після першого яскравого речення, швидко гасне і всю перу половину оповідання йде якась нудотна битовуха. Взагалі це проблема багатьох фантастичних оповідань, коли воно перетворюється просто у “перегляд-дослідження” світу, створеного автором (“А тоді я побачив оце, а потім зробив оце, а потім ще оце і т.д.”) без якогось загального напрямку чи смислу. Але особливо це проблематично для коротких оповідань, які мають читатися на одному диханні.
Замість рухатися вздовж якоїсь одразу зрозумілої смислової лінії, сюжет повзе “від точки до точки”. Типу ну от купили робота, тепер будемо думати, що йому робити, ну ось зробив це, тепер спробуй іще оце. Ну не можна коротке оповідання перетворювати на таку “оглядову екскурсію” без певної цілі!
І що ми знаходимо в результаті цих блукань? Досить стару і банальну ідею, що роботи можуть робити все замість людей – навіть ходити на побачення замість них. Єдина свіжість тут, що робот йде на побачення не з дівчиною, а також з її роботихою))
Хоча оскільки автор нечітко окреслив правила гри (тобто наскільки робот може бути самостійним, а наскільки мусить підкорятися?) то виникає багато запитань – це нормально для “славиків” чи це вже “бунт машин”? 🙂
ГГ теж якийсь дуже невиразний (чи може нецікавий), з описаного я його характер не побачив.
Але принаймні мова дуже гарна, легка. Гумор є)
Шеклі мабуть би посміхнувся 🙂
Автор
Пане Оглядатор, дякую за детальний і конструктивний розбір.
Багато у чому ви маєте рацію.
Шкода, що “битовуха” вийшла нудною, власне я хотів показати, що ГГ тут по суті ніяким героєм не є, його єдине серйозне заняття – це робота, все інше він ніби й не намагається отримати, але мабуть треба було це описати іншим способом.
З найкращими побажаннями!
Оглядатор
Думаю, це різні речі. Характер героя можна показати з його інтересів, мотивів, зайнятть, з рішень, які він приймає.
Але це не значить, що сюжет має бути таким само провислим і ненапруженим, як характер самого ГГ 🙂
Це навіть не художній момент, а технічний. Якщо в сюжеті нема гачка – він просто не тримає увагу читача.
Пан Ной
Перша половина оповідання непогана. Дуже цікаво. А потім починається надто детальний опис банальних речей. Немає ніякої інтриги.
До прикладу: “А коли вільного часу багато, у голову лізуть усілякі дурниці.” Нащо відверто про це казати? Читач розумний і сам здогадається що це так.
Ще не завадило б гарно вичитати текст. Багато дрібних помилок: і кінцівку обірвали, і мука вилізла, хоч мало б бути борошно.
Клешоногий Паротяг
Емн… знов проблема передбачуваності завершення. За такого перебігу подій було очевидно. Втім, дійсно дух старих оповідань присутній. Адже саме тоді, років з 60 тому, люди писали про роботів, які так вільно можуть думати, і одночасно про швабри і віники. Власне, оця невідповідність простим логічним правилам – ознака старої лампової НФ. Якби не конкурс Шеклі, то я б за таке ставив мінуса, але тут навпаки – піде в плюси 🙂
марко
твір десь відсилає нас до твору “Мій двойник – робот”, але трохи під іншим ракурсом, незле написано, історія вийшла цілісна, в дусі і без надмірної терімнології, тобто гуд. Хоча і без новизни
Волод
Допоможець.
Нелогічності:
1) Робот, якому довелось показувати де знайти віник, сам пішов на побачення… 🙂
2) ГГ є далеко не першим користувачем такого типу роботів, але чомусь саме він зіткнувся з цим збоєм…
3) Ситуація з сайтами знайомств відверто незрозуміла… Якщо в майбутньому вони так само недолугі як і нині (мало фільтрів відбору і фактично вручну треба перебирати абс. зайві анкети, щоб знайти, наприклад україномовних чи ще якихось унікальних людей), то “допоможець” якраз правильно використаний. Але, чого б то раптом гг не схотів поговорити з дівчиною, коли вона вже знайдена? То для чого ж він її шукав?
Автор
1) ну, він же розвивався, доступ до бібліотеки отримав…
2) ГГ в цьому унікальний
3) не вірно, коли дівчину було визначено, він якраз і хотів, просто допоможець його випередив. а потім виявилося, що то не дівчина.
Дякую за аналіз!
Афоня
А мені сподобалося. Читається добре, є легка інтрига, плавність сюжету. От не вистачило тільки антуража як то опис кімнати, комп’ютера яким користувався Слава, віник і швабра не з тієї епохи. )) Але цілком досить і досить не погано. Дякую автору і удачі на конкурсі!
Електроскат
Опис битовухи мене не напружив, нормально прочиталося. Це ж функція Слави – забезпечувати побут, що ж йому ще робити? Хоч так, ШІ, який користується віником, – це трохи сюрреалістично) Від тексту справді відгонить своєрідним ретрофутуризмом, але це радше мило. Ну, і тема роботів, які можуть замінити людини в усьому, звичайно, не дуже свіжа. (Утім, нічого нового і я не сказала теж, ці особливості зауважили й попередні читачі.)
Фінал був передбачуваний з огляду на те, яким здібним до навчання виявився Слава. Щасти йому з його дівулею)
Не можу сказати, що надзвичайно сподобалося, але і якогось шаленого бажання критикувати теж не виникло. Певної гостроти забракло, можливо, саме того конфліктного гачка, про який вище говорили. Але загалом нормально читається, смішно і, повторюся, мило. Складно дібрати інше визначення.
(“базових обличч” – однозначно “облич”, зубні та шиплячі подовжуються перед і, я, ю, але не самі собою наприкінці слова. )
Цікаво було читати, добре написано, але все ж затягнуто. Здається мені, що перебор вийшов із довжиною. та то вже таке…
Слава
“Хоча оскільки автор нечітко окреслив правила гри (тобто наскільки робот може бути самостійним, а наскільки мусить підкорятися?) то виникає багато запитань – це нормально для “славиків” чи це вже “бунт машин”? (Оглядатор)
Як Слава, авторитетно заявляю, що це – “бунт машин”.
До речі, авторе, перепрошую за свою витівку, але у Вас така гарна назва оповіді була, що захотілося й собі стати таким собі Славою-допоможцем по оповідкам конкурсантів. Ще й така тиша спочатку була на конкурсі в коментарях. Добре, шо потім підтягнулися професіонали )
Кумедно.
Після фрази “Але тепер у мене є Слава.” можна було би ставити жирну крапку, бо насмішити, оповідання свою функцію виконало. Але автор попався чесний і пішов далі моделювати ситуацію. Тільки щось закінчення так і не дописав. То що ж все таки вирішив головний герой?
закінченняслід читати : “вирішив подумати про це потім.”
Щиро прошу вибачення за цю помилку.
Щось автор трохи не дорізав 🙁 – в мене показує 10041 знаків.
9989 разом із назвою.
Цікаво, а в мене вперто більше 10 показує. Але, якщо адміністратор пропустив оповідання, то, певно, Ваш підрахунок вірний. Тоді вибачаюся! Буду розбиратись із своїм вордом. Приємно, що «шекліанський» дух в оповіданні присутній.
У файлі, який я надсилав – менше 10 000, щойно перевірив ще раз. А, на сайті більше, при тому, що всі знаки один в один. Я думаю, що на сайті ще є якісь приховані символи, можливо для форматування, загалом це чисто технічна штука, а не злий задум.
Написано доладно, проте, як казав поет, вже переспівано не раз цей перефраз. Вітром новизни не повіяло, та, може, просто не в мій бік віяло :-).
Удачі на конкурсі!
Дякую за побажання! “Вітер новизни” – була би добра назва для наступного конкурсу))
Непогане оповідання, але, на мою думку, трохи бракує iнтриги. Бiльшу частину тексту займає розповідь про те, як ГГ готувався придбати Славу та як вiн йому допомагав. Для найцікавішого лишилося замало знакiв. Хоч i заяложена ця тема – кохання роботiв – можна було щось знайти нове. При тому, ще раз зауважу, написано добре. Удачi на конкурсi!
От чого, як на мене, не вистачає цьому оповіданню – це гачка. ГГ робить все не через якийсь виразний мотив (врятувати себе чи когось, терміново вирішити якусь серйозну та невідкладну проблему), а немов би просто так – від нічого робити.
Через це інтерес читача, що спалахує після першого яскравого речення, швидко гасне і всю перу половину оповідання йде якась нудотна битовуха. Взагалі це проблема багатьох фантастичних оповідань, коли воно перетворюється просто у “перегляд-дослідження” світу, створеного автором (“А тоді я побачив оце, а потім зробив оце, а потім ще оце і т.д.”) без якогось загального напрямку чи смислу. Але особливо це проблематично для коротких оповідань, які мають читатися на одному диханні.
Замість рухатися вздовж якоїсь одразу зрозумілої смислової лінії, сюжет повзе “від точки до точки”. Типу ну от купили робота, тепер будемо думати, що йому робити, ну ось зробив це, тепер спробуй іще оце. Ну не можна коротке оповідання перетворювати на таку “оглядову екскурсію” без певної цілі!
І що ми знаходимо в результаті цих блукань? Досить стару і банальну ідею, що роботи можуть робити все замість людей – навіть ходити на побачення замість них. Єдина свіжість тут, що робот йде на побачення не з дівчиною, а також з її роботихою))
Хоча оскільки автор нечітко окреслив правила гри (тобто наскільки робот може бути самостійним, а наскільки мусить підкорятися?) то виникає багато запитань – це нормально для “славиків” чи це вже “бунт машин”? 🙂
ГГ теж якийсь дуже невиразний (чи може нецікавий), з описаного я його характер не побачив.
Але принаймні мова дуже гарна, легка. Гумор є)
Шеклі мабуть би посміхнувся 🙂
Пане Оглядатор, дякую за детальний і конструктивний розбір.
Багато у чому ви маєте рацію.
Шкода, що “битовуха” вийшла нудною, власне я хотів показати, що ГГ тут по суті ніяким героєм не є, його єдине серйозне заняття – це робота, все інше він ніби й не намагається отримати, але мабуть треба було це описати іншим способом.
З найкращими побажаннями!
Думаю, це різні речі. Характер героя можна показати з його інтересів, мотивів, зайнятть, з рішень, які він приймає.
Але це не значить, що сюжет має бути таким само провислим і ненапруженим, як характер самого ГГ 🙂
Це навіть не художній момент, а технічний. Якщо в сюжеті нема гачка – він просто не тримає увагу читача.
Перша половина оповідання непогана. Дуже цікаво. А потім починається надто детальний опис банальних речей. Немає ніякої інтриги.
До прикладу: “А коли вільного часу багато, у голову лізуть усілякі дурниці.” Нащо відверто про це казати? Читач розумний і сам здогадається що це так.
Ще не завадило б гарно вичитати текст. Багато дрібних помилок: і кінцівку обірвали, і мука вилізла, хоч мало б бути борошно.
Емн… знов проблема передбачуваності завершення. За такого перебігу подій було очевидно. Втім, дійсно дух старих оповідань присутній. Адже саме тоді, років з 60 тому, люди писали про роботів, які так вільно можуть думати, і одночасно про швабри і віники. Власне, оця невідповідність простим логічним правилам – ознака старої лампової НФ. Якби не конкурс Шеклі, то я б за таке ставив мінуса, але тут навпаки – піде в плюси 🙂
твір десь відсилає нас до твору “Мій двойник – робот”, але трохи під іншим ракурсом, незле написано, історія вийшла цілісна, в дусі і без надмірної терімнології, тобто гуд. Хоча і без новизни
Допоможець.
Нелогічності:
1) Робот, якому довелось показувати де знайти віник, сам пішов на побачення… 🙂
2) ГГ є далеко не першим користувачем такого типу роботів, але чомусь саме він зіткнувся з цим збоєм…
3) Ситуація з сайтами знайомств відверто незрозуміла… Якщо в майбутньому вони так само недолугі як і нині (мало фільтрів відбору і фактично вручну треба перебирати абс. зайві анкети, щоб знайти, наприклад україномовних чи ще якихось унікальних людей), то “допоможець” якраз правильно використаний. Але, чого б то раптом гг не схотів поговорити з дівчиною, коли вона вже знайдена? То для чого ж він її шукав?
1) ну, він же розвивався, доступ до бібліотеки отримав…
2) ГГ в цьому унікальний
3) не вірно, коли дівчину було визначено, він якраз і хотів, просто допоможець його випередив. а потім виявилося, що то не дівчина.
Дякую за аналіз!
А мені сподобалося. Читається добре, є легка інтрига, плавність сюжету. От не вистачило тільки антуража як то опис кімнати, комп’ютера яким користувався Слава, віник і швабра не з тієї епохи. )) Але цілком досить і досить не погано. Дякую автору і удачі на конкурсі!
Опис битовухи мене не напружив, нормально прочиталося. Це ж функція Слави – забезпечувати побут, що ж йому ще робити? Хоч так, ШІ, який користується віником, – це трохи сюрреалістично) Від тексту справді відгонить своєрідним ретрофутуризмом, але це радше мило. Ну, і тема роботів, які можуть замінити людини в усьому, звичайно, не дуже свіжа. (Утім, нічого нового і я не сказала теж, ці особливості зауважили й попередні читачі.)
Фінал був передбачуваний з огляду на те, яким здібним до навчання виявився Слава. Щасти йому з його дівулею)
Не можу сказати, що надзвичайно сподобалося, але і якогось шаленого бажання критикувати теж не виникло. Певної гостроти забракло, можливо, саме того конфліктного гачка, про який вище говорили. Але загалом нормально читається, смішно і, повторюся, мило. Складно дібрати інше визначення.
(“базових обличч” – однозначно “облич”, зубні та шиплячі подовжуються перед і, я, ю, але не самі собою наприкінці слова. )
Цікаво було читати, добре написано, але все ж затягнуто. Здається мені, що перебор вийшов із довжиною. та то вже таке…
“Хоча оскільки автор нечітко окреслив правила гри (тобто наскільки робот може бути самостійним, а наскільки мусить підкорятися?) то виникає багато запитань – це нормально для “славиків” чи це вже “бунт машин”? (Оглядатор)
Як Слава, авторитетно заявляю, що це – “бунт машин”.
До речі, авторе, перепрошую за свою витівку, але у Вас така гарна назва оповіді була, що захотілося й собі стати таким собі Славою-допоможцем по оповідкам конкурсантів. Ще й така тиша спочатку була на конкурсі в коментарях. Добре, шо потім підтягнулися професіонали )
Бо сам я, звичайно, не Славко, а Сашко.
Успіхів, авторе! І дякую за Ваше оповідання!
Слава (Сашко), дуже дякую за відгук!