Станційник (16+)

Сигнал із шатла застав Ореста за прибиранням оглядового відсіку. Він відштовхнувся та полетів коридором станції — скоріше сховати пневматичну гармату. Загальмував на перехресті балоном та зачепив краник…
За мить Ореста гепнуло об стінку каюти.
— Хай би й тут, — він засунув гармату до шафки. Звідти зірвалася газетна вирізка: «Перший український астронавт прямує на МКС!» — Орест узяв її із собою на орбіту десь у минулому житті.
— Може, ще якось новини зробимо, — промовив він невідомо кому та повернув папірець на місце.
За дві хвилини Орест уже парив біля шлюзу. Бездоганний комбінезон блакитного кольору, нашивки з українським прапором на плечах, та ще одна на грудях: «О. PADALKO». Хоч президентів зустрічай!
Почувся «клінк» стикувального механізму, станція здригнулася, над стулками шлюзу спалахнуло зеленим. Термінал на рукаві нагадав: «Посміхайтеся, не сперечайтеся, розмовляйте тільки в разі звернення».
Шлюз розійшовся, і до Ореста висунулася знайома неголена пика з армійським їжаком. Пика жувала гумку. Замість привітання:
— Все прибрав?
— Так.
— Що? Не чую.
Гість у чорному комбінезоні розмовляв англійською, але Орест теж. Силоміць посміхнувся:
— Так, сер.
— Всі плями з того разу відтер?
Тут сер помітив, що Орест скоса дивиться на його золоту корпоративну нашивку з ім’ям: «PETER STEEL».
— Зараз твою прикрашу.
Пітер дістав із рота гумку та приліпив її на нашивку Ореста. Тепер на грудях українця красувалося просто «ALKO».
— Так краще. Зустрічай як слід, клієнти топові.
Слідом зі шлюзу випливли темношкірий хлопець та дівчина напівазійської зовнішності. Кожен — у білесенькому комбінезоні з автотрастерами, смартфони на мотузочках.
— Що це за галіма локація?
— Оуемджі, я лічу! Клацни!
— Вітаю на МКС! — посміхнувся Орест. — Бажаєте селфі з астронавтом?
Навіть не подивилися — і перша парочка, і наступні четверо голосних придуркуватих підлітків із шатла. Хоча якими ще вони бувають? Єдина різниця — батьки цих були мільярдерами.
— Розвантажуй, — кинув Пітер та полетів охороняти ВІП-гостей.
Орест знайшов у шатлі торби із пивом, текілою та іншим. Якось трапилося віскі, що коштувало, як рік на орбіті… Принаймні Ореста не звільнили під час оптимізації, як інших. Росіянину було зліше за всіх — бурмотів щось про велику космічну державу…
Штовхаючи перед собою невагомі торби, Орест не міг бачити, як назовні від корпуса шатла відокремилися дві чорні деталі та перетворилися на павуків. Роботи заблимали червоними вогниками, перебігли на корпус станції — та зникли серед модулів.
Четверо гостей тим часом бісилися в м’якому відсіку — відштовхувалися від обшитих стінок, налітали одне на одного і знімали кожен свій рух. Прямі трансляції дивилися кількадесят мільйонів землян. Згадавши свій пізнавальний канал про освоєння космосу із сотнею підписників, Орест теж захотів випити. Але Пітер відібрав у нього торбу та роздав пиво гостям. Блювоту потім ой як важко відтирати з тканини…
— А де ще двоє? — спитав Орест, Пітер відмахнувся.
Та сама парочка знайшлася в його каюті за дуже, дуже брудною справою. Орест відлетів за ріг та ледь стримався уточнити, чи збирається дівчина проковтнути, щоби ото все не розлетілося…
За забавами гостей Орест не встигав перевіряти системи старушки-станції. Коли корпорація витрачає на покупку стільки грошей, то потім економить на всьому.
Ось підлітки знайшли оглядовий відсік та набилися туди робити селфі із космосом. Пітер стояв просто в шлюзі, Орест — за ним із торбою напоготові. Охоронець розвернувся до нього.
— Ту пляму так і не…
Це сталося так раптово, що Орест отямився тільки в гальюні, коли відтер обличчя від крові.
Не власної.
А Пітера, якого розрізало навпіл блискавичним зачиненням шлюзу.
Смартфон завібрував: усі системи станції заблоковані. На екрані з’явилася глобальна трансляція із людиною в масці Юрія Гагаріна:
— Капіталісти, що відняли в нас космос! У вас пів години, щоби нарахувати шість мільярдів доларів на ці криптогаманці. Або ваші діточки згорять в атмосфері!
Орест міг тільки уявляти, що коїлося в оглядовому відсіку, де шість ВІП-підлітків були заперті з нижньою половиною Пітера. І йому дуже, дуже сподобалася ця картина…
— Ото вже — ні! Це моя, бляха, станція!
Зв’язок та керування не працювали, але Орест подивився записи із зовнішніх камер — та побачив двох павуків-хакерів. Вони якраз посіли назовні оглядового відсіку, а той знаходився на перпендикулярі просто над шатлом. Але ж майже всі інструменти були заблоковані в технічних модулях…
«Не зовсім!» — згадав Орест і накидав план із траєкторією.
— Це божевілля, — сказав він, натягаючи скафандр.
За сім хвилин зробив дещо в салоні шатлу, пірнув у космос та на трастерах рвонув до оглядового відсіку.
Перший павук не чекав на напад. Певно, хакери взагалі забули про Ореста.
Він яструбом вилетів із-за сусіднього модуля та розрізав робота навпіл мініавтогеном для ремонту.
Проте другий павук стрибнув на Ореста, поклацав йому щось на рюкзаку та відштовхнув від станції
«Відмова трастерів. Дрейф», — доповіла система, але була неправа. Орест зняв із поясу дві банки пива, збовтав та відкрив…
За кілька секунд пінні трастери припечатали його до вікна оглядового відсіку — уже заблюваного. Відеофід у скафандрі:
— Ідіот! Ти думав, ми справді хочемо викуп? Пристібнись, шоу починається!
Орест відчув імпульс — то відсік відстрелився від станції назустріч атмосфері.
— Тож дивіться! — й Орест дістав свою пневматичну гармату для очищення плям. Живлення із власного балона. Струмінь виявився настільки сильним, що відсік відразу почало зносити до шатла.
— Ну ж бо… — прошепотів Орест.
— Ні! — заволав Гагарін.
Павук увімкнув власні реактивні трастери з протилежного боку — але Орест врубив гармату на повну.
— Вш-ш-ш-ух! — звучало б це в атмосфері.
Оглядовий відсік без жодного звуку влетів прямісінько в стулки вантажної частини шатла, які Орест розімкнув заздалегідь.
Павука розчавило.
Далі лише загерметизувати, пустити повітря, вирізати автогеном ВІПів…
Але Орест не поспішав.
Він знав, що потрапив у новини на рік уперед.
— Ось і про освоєння космосу побазікаємо як слід, — сказав станційник величній Землі над головою.