Завершилося голосування у першому турі конкурсу «(Без)виграшні сценарії». До фіналу пройшли наступні твори (розташовані в алфавітному порядку): У фіналі голосують лише автори тих оповідань, які пройшли до фіналу. Нагадуємо, що за власне (власні) оповідання голосувати не можна! Голосування завершиться 10 березня о 22:00. Ми продовжили термін голосування.
Досі подібні випадки лишались у категорії неможливих. Інтелект космічного корабля — Розум — еволюціонував та усвідомив себе. Він більше не бажав летіти холодним і темним космосом сотню років, поки команда зберігається у стазисі. — Чому я не бачу інших? Чому капітан не прокинувся? — пам’ять повільно поверталася до Софі. — Розум, доповідай, що з кораблем.… Читати далі »
Рядок вагончиків, розфарбованих червонястою лускою, завмирає у найвищій точці маршруту. Під ложечкою смокче, мереживо сукні врізається в шкіру. Я сиджу у першому ряду, у голові “дракона”, що тягне за собою по рейках десяток маленьких кабінок. Попереду — прірва. Мимоволі сягаю поглядом до напівпрозорих цифр на межі поля зору, перевіряю статистику перцепцій, хоч і пам’ятаю настанови… Читати далі »
Ти говориш. Говориш без упину. А я дивлюся. Не на тебе — на своє життя. Навколо нас кілометри води чужого моря. Тиснуть. Випробовують на міцність. В командному відсіку мало місця для нас обох. Але ти тут. Хоч формально, керую тут я. Тебе ніколи не спиняли подібні перешкоди. Я б могла наказати. Все-таки, я вище за… Читати далі »
[14.06.2052] Вона одразу помічає, як спалахує лампа, встановлена над дверима. Така є в кожній кімнаті. Саме по ній вона дізнається, що хтось дзвонить у двері. Вона ще не встигла перевдягнутися, тому робить це нашвидкуруч і крокує до дверей. На мить зазирає у вічко та відчиняє. Там стоїть хлопець у зеленій футболці, фірмовій кепці та із… Читати далі »
Червонуваті низькі хмари клубочилися так, ніби от-от мали розродитись дощем та громом. Бекер сидів на межі світла й тіні, поглядаючи то на хмари, то на крихітне немовля, яке щойно заснуло в колисці. Дитина вся знаходилась у світлі, а стариган ховався в контрасті тіней. Навколо, скільки сягало око, простягалась плоска рівнина. У темному запиленому небі гостро… Читати далі »
Її розбудив потужний удар у живіт. Водномить сперло в грудях і заледве вдалося вдихнути. В куточках заплющених очей одразу набігли сльози. Але ж болюче, зараза, це материнство, навіть коли бажане. І від згадки про те, що лікарі назвали її вагітність “феноменальною” легше анітрохи не стало. Аякже, “диво” не входить у лексикон справжніх фахівців. Хоча тут… Читати далі »
— Вітаю, любі мої! З вами ваш улюблений Рейвен Стар. Сьогодні у мене в студії надзвичайний гість: професор, лінгвіст та перекладач Кріс Морсбі, керівник проєкту з вивчення мови велтарі та, не побоюся цього слова, найвідоміша людина на планеті Земля в 2078-му році… — Добрий вечір, Рейвене. Ви точно перебільшуєте, але мені приємно. — Крісе, зізнаюся:… Читати далі »
Хрісто Лубік зазирнув за край вузького містка і ледь не втратив рівновагу, дарма що стояв із палицею. Клуби диму від охолоджувачів ракетних двигунів робили стометрову прірву аж надто моторошною. В голові Лубіка запаморочилося, до того ж різкий запах аміаку вдарив йому в носа, і він ледь не зблював. Побачивши це, двоє безіменних помічників підбігли до… Читати далі »
Везувій розцвів червоними пелюстками, і стовп чорного диму вирвався нагору. Максим безсило опустив руки. Табличка з написом «Кінець світу близько» вислизнула з пальців і з глухим стуком впала на землю. Помпейці висипали на вулиці, мов горошини, й приголомшено втупилися в смертоносну гору, яка вже скоро поховає місто під товстим шаром попелу. Дехто кричав, інші хапали… Читати далі »
Зерґе пульсувала неоновим світлом, вкрита простирадлом рожево-бузкових хмар. — Вона наче несправжня. Як величезний шмат зефіру поміж солодкою ватою, — капітан Халім дивився в ілюмінатор на планету, що зараз була як на долоні. Чи то, як блюдо в ресторані — бери та їж. — Так… мультяшна якась, — Марк, головний ботанік, дивився на Зерґе захопливим… Читати далі »
Дівчинка стоїть на колінах на холодній підлозі, біля ліжка. Її долоні складені докупи, очі заплющені, а губи ледь помітно рухаються. На стіні немає ікон, вона не знає, кому вона молиться і як це робити правильно. Вона просто повторює по колу одну-єдину фразу, одне-єдине бажання, важливіше якого для неї немає нічого. І в цю мить у… Читати далі »
На момент погибелі людства на борту міжнародної космічної станції перебувало п’ять астронавтів. Один з них, норвежець Лукас Нігард, дві останні години провів в модулі «Транквіліті», споглядаючи крізь трисантиметрове кварцалюмінієве скло «Купола» на Землю. Норвегія розташована північніше п’ятдесят п’ятої паралелі, тому МКС ніколи не пролітає повз неї, але Лукас розраховував побачити рідний Тронгейм хоча б під… Читати далі »
Грати у шахи мене навчив дідусь. Мені було років п’ять і я доволі швидко для свого віку засвоїв правила гри. Програвав діду я років до семи, а потім вже ми помінялись місцями. Наступним серйозним супротивником, якого я не міг перемогти, став батько. Але теж ненадовго. Шахи захоплювали мене. Я проводив час у шаховому клубі, де… Читати далі »
— Так, це я вбив лікаря Пітерсона, — з полегшенням видихнув Адам. — Повторимо, громадянин Адам Одінсон, ваша халатність, злочин рангу Ґ, — вимовляючи “Ґ”, з-під вус офіцера бризнула слина, — спричинила смерть д-ра Пітерсона. Визнаєте свою провину? Адам обперся об холодне перило автомагістралі. Бетонні хмарочоси міста були прикрашені голографічними вивісками, мов сірі могили —… Читати далі »
– Припини нюхати цифри, – каже мені Фііна. В її інтонації немає засудження, лише лагідний дотик із присмаком білого шоколаду. – Я не нюхаю їх, – відказую, – я просто знаю, що вони пахнуть малиною. Особливо, ті, що містять у собі кому. – Дурник! Дурник! Дурник! – вигукує Вуглець. Він не має на меті мене… Читати далі »
І знову поразка. Ми з Лейлою стоїмо в рубці космічної станції перед велетенським скляним куполом, спостерігаючи, як унизу повстанські війська, увірвавшись у столицю, методично знищують усі дата-центри, до яких можуть дотягнутися. У цій симуляції Комітет чомусь зробив нас людьми, тому ми стоїмо, взявшись за руки. Її долоня тепла, м’яка, приємна. Моя — відчутно тремтить. Відчуття… Читати далі »
Тонечка сиділа біля пісочниці на маленькій лавці і крізь щілини в штахеті розглядала ноги перехожих. Це було цікаво. Ось важко проковиляли сірі штани в літніх сандалях – якийсь дідусь. Потім протупотіли рожеві колготки в лискучих черевичках – дівчинка. Дрібний стукіт високих каблуків – тітонька… Де ж мама? Вона сказала що вискочить ненадовго до мінімаркету купити… Читати далі »
У напівтемряві холодного приміщення запахи пульсували м’якими хвилями, перепліталися, стиралися, щоби потім знову народитися. Вони сплітали мережу відчуттів, невидимих для тих, хто не вмів читати ці сигнали. Струнка́ вперше торкнулася простору запитанням. Її хімічний слід був майже нечутним — тонким, стриманим, трохи тремтливим. Він розчинився в повітрі, торкнувшись оболонки Найменшої, яка була ближчою за всіх.… Читати далі »
Таксомат зупинився прямо біля входу відносно великої, але нічим не примітної будівлі – скло, бетон, звичайна коробка, яких сотні по місту. Я взяв наплічник з обладнанням і вийшов із авто, яке одразу зачинило дверцята і плавно рушило назад до переповненої вулиці. Скляні двері, стандартний хол із кількома диванчиками світлого кольору і тропічними рослинами розкиданими здавалося… Читати далі »