Назар стояв на сходах парку, підставивши обличчя під тепле сонячне проміння. Та ця приємна мить неминуче мусила скінчитись. – А хто? – спитала голосно Олена, його одногрупниця. – Ну тож пофоткай нас. На пам’ять буде, – додала Віка. Назар розплющив очі. Він опинився між тінями двох дівчат. – А фотограф для чого? – нагадав Назар.… Читати далі »
Тунель пронизував корабель точно по осі симетрії від капітанської рубки й до самісіньких маршових рушіїв. Довжина його складала більше тридцяти кілометрів , і з тієї точки де перебував я, він скидався на колодязь, який швидко звужувався й губився у темній далині. Сизі глянцеві стіни віддзеркалювали мою постать у громіздкому скафандрі з увімкненими ліхтарями, що незграбно… Читати далі »
Темрява огортала його тіло зі всіх сторін. Оку не було за що зачепитися. Він віддав подумки наказ чіпу, імплантованому в його мозок. ввімкнути інфрачервоні камери. Тепер він міг бачити обриси власного тіла. що лежало на тапчані. Камера три на чотири метри. Холодні стіни, що світилися матово-чорним світлом, сіра підлога, і жовтуваті хвилі теплого повітря, які… Читати далі »
Макс розумів, що через декілька хвилин усе буде скінчено. Усі тридцять п’ять представників Міжпланетної Асамблеї зберуться у великому конференц-залі після перерви і проголосують. Він знав погляди кожного з цих людей і не сумнівався у тому, який буде результат. Надії не залишалось: дуже скоро усе, заради чого жили та працювали тисячі найкращих умів свого часу, в… Читати далі »
Мене розбудив гул сирен. Насправді лунали вони безупинну вже близько тижня, однак раніше на них ще можна було не звертати уваги. Зараз же цей пронизливий писк ставав майже нестерпним. Хоч і не з першого разу, проте я намацав перемикач, і з тихим гудінням світло увімкнулось. Краще б я цього не робив. Центр управління виглядав ще… Читати далі »
Мозковий імплант видав сповіщення про нове повідомлення. Він бісив, бо всі функції працювали погано. Крім ID, тому імпланти були у кожного. — Отже, хлопче, ти хочеш написати щось справжнє? Можливо навіть стати відомим і успішним, а не самотнім графоманом? — писав у месенджер хтось з ніком Ніхто. — Так, — Тан був дещо здивований, але… Читати далі »
Однієї погожої днини один чоловік тягнувся на роботу. Звичайний такий: середніх літ, з невеличкими залисинами та пивними пузцем. Тягнувся та бідкався про себе: «Чому я маю гарувати? Чому гроші не сиплються з неба?» Коли раптом щось вдарило його по голові. Він впав на асфальт, задрипавши своїм мозком перехожих. Люди, не розуміючи, що сталося, застигши від… Читати далі »
Особливість цього сміттєзвалища полягала у тому, що воно було космічним. Рідко траплялися шкурки від банана, гнилі яблука чи помідори. Пошарпані супутники, крила космічних кораблів та порвані від них інструкції просто валялися під ногами. — Поглянь, — дівчина дістала ржаву трубу та витягнула її перед собою, — з цього ми зробили тобі очі. Дівчина з дивним… Читати далі »
Серед вчених, що зібрались навколо колеги з його комп’ютером, повисла довга тиша. Було чутно, як працює обладнання навколо, як кондиціонери ганяють кімнатою охолоджене повітря, як свистять вентилятори в комп’ютерах. Здавалось, ще трішки – і можна буде почути, як рухається електрична енергія вздовж проводів, розкиданих усією кімнатою. – Невже це кінець? – Прошепотів хтось ледь чутно,… Читати далі »
Хрісто Лубік зазирнув за край вузького містка і ледь не втратив рівновагу, дарма що стояв із палицею. Клуби диму від охолоджувачів ракетних двигунів робили стометрову прірву аж надто моторошною. В голові Лубіка запаморочилося, до того ж різкий запах аміаку вдарив йому в носа, і він ледь не зблював. Побачивши це, двоє безіменних помічників підбігли до… Читати далі »
Везувій розцвів червоними пелюстками, і стовп чорного диму вирвався нагору. Максим безсило опустив руки. Табличка з написом «Кінець світу близько» вислизнула з пальців і з глухим стуком впала на землю. Помпейці висипали на вулиці, мов горошини, й приголомшено втупилися в смертоносну гору, яка вже скоро поховає місто під товстим шаром попелу. Дехто кричав, інші хапали… Читати далі »
Будь-яка достатньо розвинена технологія не відрізняється від магії. Артур Кларк – Вдалося! – Ні, не може бути!! Але професор Януш Ковальські правий – кротовина, створена в їх лабораторії, трималась! Вона існувала вже більше десяти секунд, з кожною наступною миттю побиваючи власний попередній рекорд. Таким чином її офіційно можна було вважати першою штучно створеною прохідною… Читати далі »
Глава 1: Голоси в тиші Кабінет лікаря Гаврилюка був тісним та віддавав простотою: білі стіни, пофарбовані дешевою фарбою, тьмяна лампа над столом та кілька стільців. — Як самопочуття сьогодні, Артеме? — лікар Гаврилюк відкинувся на стільці, тримаючи в руках тонку теку з історією хвороби. Молодий чоловік Артем сидів навпроти, його худі пальці стискали краї светра,… Читати далі »
2096.09.17. Дослідницька база “GTN-074” Потік даних із “Кронуса”, квантового комунікатора на орбіті Плутона, мав надходити, як завжди: ритмічні пакети кодованих сигналів, стабільний цифровий пульс. Але сьогодні він зламався. Варс втупилася в консоль. Дані зміщувалися, перетікали у химерні патерни, утворюючи щось незбагненне, ніби їх переписував чужий розум. Її нейролінк гудів від перевантаження, генеруючи мікросекундні затримки. Вона… Читати далі »
– Досить прохолоджуватись, є робота, – радісно промовив Сем, заходячи в кабінет без стуку. У одній руці він тримав папку, у іншій – горня з кавою. Луїс перервав рутинний перегляд електронної пошти, роздратовано втупившись у начальника. Від самого ранку голова відмовлялась працювати і раптовий візит Сема нічого хорошого їй не віщував. – Що там на… Читати далі »
На момент погибелі людства на борту міжнародної космічної станції перебувало п’ять астронавтів. Один з них, норвежець Лукас Нігард, дві останні години провів в модулі «Транквіліті», споглядаючи крізь трисантиметрове кварцалюмінієве скло «Купола» на Землю. Норвегія розташована північніше п’ятдесят п’ятої паралелі, тому МКС ніколи не пролітає повз неї, але Лукас розраховував побачити рідний Тронгейм хоча б під… Читати далі »
Грати у шахи мене навчив дідусь. Мені було років п’ять і я доволі швидко для свого віку засвоїв правила гри. Програвав діду я років до семи, а потім вже ми помінялись місцями. Наступним серйозним супротивником, якого я не міг перемогти, став батько. Але теж ненадовго. Шахи захоплювали мене. Я проводив час у шаховому клубі, де… Читати далі »
— Так, це я вбив лікаря Пітерсона, — з полегшенням видихнув Адам. — Повторимо, громадянин Адам Одінсон, ваша халатність, злочин рангу Ґ, — вимовляючи “Ґ”, з-під вус офіцера бризнула слина, — спричинила смерть д-ра Пітерсона. Визнаєте свою провину? Адам обперся об холодне перило автомагістралі. Бетонні хмарочоси міста були прикрашені голографічними вивісками, мов сірі могили —… Читати далі »
Сергій Ярко поглянув на лічильник часу на зап’ястку. До приземлення залишалося тридцять хвилин. Сергій заплющив очі і відчув, ніби кам’яні брили впали йому на повіки. «Як же ж я втомився!»— подумав він, і знову поглянувши на пристрій, зрозумів, що загубив хвилину. Зв’язок із Землею було втрачено, екран комп’ютера перед очима чоловіка миготів кривими лініями. Маленький… Читати далі »
Лікарка звично, не дивлячись у люстерко, підфарбовує губи і причісується. Сиве, доглянуте волосся дуже пасує до її чистої шкіри і світлих очей. Красиві кисті рук, середній зріст і пряма спина. Та їй взагалі всього дев’яносто років – благодатний період життя. Зазвичай, у такому віці жінки вже відпускають у вільний політ дорослих дітей та онуків і… Читати далі »