Тендер

Суд затягувався. Обвинувачений втомлено зиркав то на суддю, то на присяжних, то на глядачів. Не зиркав він лиш на адвоката, бо не мав його попри законне на те право.
– Так ми до кінця днів нічого не вирішимо! – прокурорка вже себе не стримувала, – У шлюз його і готово!
Зала імпровізованого суду заповнилася гомоном голосів. Частина люто вигукувала:
– Смерть! Він це заслужив! Паскудь така! Шлюз!
Інша частина твердо захищала підсудного і скандувала:
– Справедливість! Перспективи! Виживання людства!
Суддя з силою вдарила молотком і… зламала його. Верхня частина знаряддя правосуддя відлетіла до стелі, зрикошетила в одну із стін і відбившись від неї влучила прямо у вентиляційну шахту, зникаючи в ній з різким металевим гуркотом. Присутні від несподіванки затихли, спостерігаючи за траєкторією уламка.
– Тиша! В залі! – запізніло вигукнула суддя, – Вимагаю порядку!
Але всі й так вже мовчали.
– Варто закінчити цю справу негайно і не витрачати даремно час та нерви, – вже спокійніше промовила суддя, – Отже, обвинувачення наполягає на найвищій мірі покарання, але суд та значна частина присяжних вимагає більш далекоглядного підході до вибору покарання. Обвинувачений, ще раз стисло опишіть нам всі події, що призвели до катастрофи.
– Ну, я, ваша честь, – підсудний важко проковтнув слину, – просто хотів виграти той тендер від “Космічної видобувної компанії”. Мій останній стартап був на межі провалу і я по вуха загруз у боргах, а якби мені вдалося доставити той астероїд на орбіту для переробки, то грошей вистачило б на все. Але…
– Продовжуйте, продовжуйте, – єхидно підбадьорити прокурор.
– Але дещо з обладнання вийшло з ладу, – голос обвинуваченого став тихішим, – А саме гальмівні двигуни, всі до одного. А ще через той сонячний викид згоріла система зв’язку, як основна, так і обидві резервні, тож попередити центр польотів я не міг. Вони, напевно, самі бачили наближення астероїда, але не зауважили, що швидкість значно перевищує заплановану.
– Чи все ваше обладнання було сертифікованим? – не вгавала прокурорка.
– Ні, – обвинувачений опустив очі додолу, – Точніше було сертифікованим, але досить давно, ще попередні стандарти діяли.
– Тобто, років тридцять тому назад, на початку ери активного освоєння ближнього космосу? – уточнила суддя.
– Трошки більше… Але воно все працювало, я перевіряв! Шанси на успіх були… ну, не стовідсоткові, але були. Я розуміюся на астронавтиці, у Массачусетсі навчався, стажувався в НАСА, працював у Маска-молодшого. Ще дід мій і батько у космічній галузі працювали, багато чого мені підказали.
– І допідказувалися, – резюмувала прокурорка.
– Я визнаю свою вину. Але хотів зовсім не цього, – обвинувачений вказав на оглядовий ілюмінатор.
Усі синхронно подивилися туди. Там виднілася освітлена сонцем сторона планети, але не синьо-біла, як звичайно, а якогось невизначеного брудного кольору.
– Я хотів довести, що і у маленьких компаній має бути змога працювати у космосі, щоб була справедливість і доступність можливостей, а не монополія декількох членів астро-картелю. Так, я підробив документи, збрехав тендерній комісії, надав їм неправдиву інформацію про свої технології, про розрахунки траєкторій. Та я навіть особисто у експедицію полетів, бо не мав грошей на робота-пілота! І якби в мене був хоч один шанс зміни траєкторію того злощасного астероїда, то я б його використав, своїм життям би пожертвував задля цього!
– В тебе ще є шанс правильно вчинити з своїм життям, – посміхнулася прокурорка, – Шлюз — он там!
– Зараз ми тебе саму в той шлюз викинемо! – вигукнув хтось.
Здійнявся ґвалт. Спочатку просто крик, потім справа дійшла до бійки. Присутні дряпали одна одну кігтями, смикали за волосся, штовхалися. Все це в невагомості виглядало дуже епічно і безладно. Суддя кричала, закликаючи до спокою, але її голос безнадійно потонув у суцільному галасі.
Лише підсудний тихенько сидів на своєму кріслі, закріплений для безпеки ременями. Він деякий час розгублено дивився на баталію, що розгорнулася прямо в залі суду, а потім, набравши повітря у легені, голосно крикнув:
– Ану тихо всі!
Подіяло миттєво, всі так і застигли в тих позах, у яких були в той момент.
– Ви! – обвинувачений вказав рукою на присутніх, – Кожна з вас тут лише лише тому що хтось пожертвував своїм життям і з якихось причин віддав власне місце у космічному кораблі саме вам! А ви замість того, щоб радіти своєму щастю, видираєте одна одній очі! І для чого? Щоб вирішити викидати мене в шлюз чи ні? Та відв’яжіть мене і я сам стрибну у вакуум! Краще вже так, аніж жити у такому дружньому, – він зобразив пальцями “лапки”, – жіночому колективі. Ну, чого стоїте? Відв’язуйте давайте!
Прокурорка було сіпнулася у бік підсудного, але її втримали декілька присутніх.
Суддя ляснула рукою об стіл:
– Знаєте, не дарма ми ловили рятувальну капсулу з підсудним. І хоч невідомо що буде з нашою планетою після зіткнення з тим астероїдом, але двадцять чотири жінки не мають шансів зберегти людську цивілізацію, навіть з підтримкою усіх наявних автоматизованих космічних станцій. А от двадцять чотири жінки та один чоловік здатні хоча б спробувати це зробити! Отже, шлюз відміняється. Рішення прийнято і оскарженню не підлягає!