На Марсі займався загадковий блакитний світанок. Легке судно розгорнуло золотисті сонячні вітрила та почало свій шлях з вохряного стрімчака. Керуючий суденцем посміхнувся, споглядаючи місто, що розкинулося в долині. Височенні будівлі, схожі на квіти, що розпускаються. Життя в них було зосереджено вгорі, подалі від приставучого марсіанського пилу. Місто пробуджувалося й оживало, повітряні шляхи також. Де-не-де почали з’являтися човники й невеличкі вітрильники, вище літали судна більш габаритні, нижче – канатні дороги, що з’єднували будівлі між собою. «Скоріше б за місто!» – та сонячний човник збільшив швидкість. Ось вже видно білі купола ферм, садів та пасовищ, поля сонячних батарей. Трохи далі – шахти й террикони. Суденце викинуло ще один парус та прискорилось. «Ура!» – вирвалось з грудей літуна й він почав забавляться – судно пішло «змійкою». Він шкодував, що у вухах не шумить вітер, як на Землі. Особисто він там не був, але йому так казали приїжджі. Потягнув трос вітрила, здійняв голову верхи й знову радісно скрикнув. Раптом над ним пролетіла тінь – величезний важкий лайнер доставляв вантаж у місто з космопорту. Розуміючи, що його не помітять, літун все ж помахав рукою, сміючись. Сонячний човник нісся зі всією можливою потужністю. Під ним вже розкинулись червоні марсіанські дюни. Вони, наче море, хвилювались унизу, а золоті вітрила птахом неслись над цим червони морем. Ще далі – суха, розтріскана химерними візерунками й маленькими кратерами пустка. Літун не втримався – зробив мертву петлю. Це виглядало навіть більш витончено, ніж якби відбувалося на Землі. Залишившись задоволеним маневром, він розсміявся й зробив декілька «бочок». Більш за все літуну подобалось нестись по відкритому простору – вітрила розгорнулись у всій красі, дихалося легко й вільно (не дивлячись на те,що дихав повітрям з балонів), але на шляху стали високі скелі. «Не підведи, красунечко!». Майже на повному ходу човник почав петляти у скалах. Його гострий ніс то змивав угору, то опускався униз, метався у різні боки, наче гірська річка. Керманич явно насолоджувався своєю вправністю. Спереду показалася найвища скеля. Літун почав знижувати швидкість, та різко збільшувати висоту. Засміявся, на найвищий точці покрутився, та різко птахом приземлися на скелі, аж здійняв пил. Склав золоті вітрила. Стояв, пронизуючи поглядом краєвиди скореного Марсу. Серце виривалося з грудей. «Відмінний політ! Ось вона – свобода».
Він озирнувся на нав’язливе дзижчання. «О, принтери! Так це там буде нове місто? Подивився на екран судна. «Та далеко ж я забрався!». Трохи пройшовся по вершині в бік будівельного майданчику, доторкнувся до шолому, збільшив зображення й роздивився все детальніше. «Сучасненько». Раптом у шоломі замиготів вхідний дзвінок.
– Друже, дзвоню нагадати, що сьогодні ні в якому разі не можна запізнюватись.
– Ой, вже лечу!
Думками він уже давно склав іспит на пілота крейсеру, і вів його через простір до бурхливої Іо, або, краще, до крижаної Європи. А поки розгорнув золоті паруса і злетів у марсіанське небо.
Герой твору подивився на Марс і полетів геть. – проблема в тому, що весь твір можна звести до цього маленького речення.
Чи гарно написано? Так, описи чудові. Поприбирайте русизми (террикони, скали, змивав угору) Чи є тут сюжет? Ні, просто опис короткого епізоду життя марсіанського жителя. Сюжет із зав’язкою, кульмінацією та розв’язкою потрібний, бо в сюжетних історіях люди підсвідомо шукають вирішення своїх реальних проблем, і тому вони їм цікаві. Нема вирішення проблеми – нема для чого читати.
Якщо це частина більшого твору, я охоче з ним ознайомлюсь. А поки того, що є, замало. І розбивайте текст на менші абзаци!
1
Судно рухається за допомогою “золотистих сонячних ВІТРИЛ”. По тексту зрозуміло, що це не сонячні батареї, оскільки про них говориться нижче (“поля сонячних батарей”). Не зовсім зрозуміло, навіщо така конструкція. Хотілося б звернути все на радіаційний вітер, однак події відбуваються не в космосі, а під атмосферою Марсу.
2
Корабель герметичний, оскільки герой дихав з балонів. Тому фраза героя “Він шкодував, що у вухах не шумить вітер, як на Землі” викликає логічний дисонанс.
3
“Майже на повному ходу човник почав петляти у скалах. ” О, я все зрозуміла! Герой перебуває в стані наркотичного сп’яніння, оскільки йому плювати на перенавантаження від різких маневрів та зазрозу протаранити рельєф. Враховуючи, що герой це робив для забави, а не для порятунку життя, думаю, він зловживає токсичними речовинами 🙂
4
“Друже, дзвоню нагадати, що сьогодні ні в якому разі не можна запізнюватись”. Думаю, пілот знав, що прямує на важливу зустріч в стані оп’яніння, але клятий перегар ніяк не вивітрювався, тому потрібно було вбити час на нісенітницю.
5
“Думками він уже давно склав іспит на пілота крейсеру, і вів його через простір до бурхливої Іо, або, краще, до крижаної Європи”. Враховуючи схильність до крутих віражів, безвідповідальність та необгрунтовано ризиковану поведінку, виженуть його з тріском з тієї льотної академії…
Пробачте
6
“Літун почав знижувати швидкість, та різко збільшувати висоту.”: обдовбався і тепер смерті хоче. XD
Хто в здоровому глузді почне знижувати швидкість, при наборі висоти? Тягу треба збільшувати, швидкість і сама до нуля впаде.
Однак не засмучуйтеся Авторе. Емоції від польоту ви дійсно добре передали, мені сподобалось. Просто з них самих історії не буде.
Описи гарні, а історії нема ( Хотілося б співпереживати герою.
Наприклад: герой потай бере судно свого батька, бо для іспиту на пілота треба прилетіти на своєму. А батько йому суворо забороняє складати іспит, бо він іще молодий / не для цієї професії. Тож герой страшенно ризикує, що його упіймають, але дорогою насолоджується польотом. Тут йому дзвонять, що іспит ось-ось почнеться, і він розуміє, що захопився своїми вивертами. Він мчить на іспит, але тут підлітає розлючений батько. І герою доведеться його якось від нього втекти, інакше — це для нього кінець: і батько налає, і на іспит не потрапить. Ситуація пан або пропав.
Мужик летів, йому було любо. Мужика покликали на роботу – йому стало ще люб’язно. Добре на Марсі жити.
*ще любіше
Перепрошую, телефон мене редагує й уриває.
Словом, так, безконфліктна замальовка, у якій найкраще – кольори.
Щось не так з тими “вітрилами”.
На Марсі хіба є щось хоча би схоже на атмосферу?
А якщо вітрила сонячні — то хіба гравітація не завелика для таких розваг?
Чи це просто наркотичні марення…
Коли оповідання починається із “На Марсі…”
хочеться, сорі, блюнути…
незважаючи на чудову мову та космопоезію найвищого зразка. Елойський твір, написаний просто геніально…
але жодної думки !!!
Присуд:
Мова: 80% із 100%
Сюжет: 20% із 100%
Відповідність Темі: 50% із 100%
Попередній бал – 5