“У цей час багато вже народили не схожих на людей дітей.”, “Люди не знають, що робити.”
Сюжет натякає, що героям невідомо про геномні аберації внаслідок впливу космічної радіації 🙂
Боян великий оптиміст, оскільки думає, що людина з описаними деформованими органами та скелетом зможе хоч трохи прожити в умовах Марсу 🙂 Було б гуманніше транспортувати всіх дітей в більш м’які умови Землі.
“зробимо з них ЗЛИХ істот допоки їх усіх не заберем”
Дуже гуманно хворих дітей залишати на Марсі одних, приречених на смерть. А з тих хто ненароком виживе, знущатися , щоб зробити з них “злих”? Авторе, це ЖОРСТОКИЙ ЖАХ!!! Ваш “позитивний” герой, тобто протагоніст, каже щось таке, що на голову не налазить…
Чесно, я б такий сюжет на конкурс не пустила б, оскільки мені здається, що автор заклакає до жорстокої поведінки над хворими дітьми.
До Бояна виїжджає міжзоряна комісія ЮНІСЕФ 🙂 а також психіатрична комісія з метою провести експертизу розумової дієздатності Вернидуба 🙂
Прошу пробачення.
Людоїдоїд
Це той випадок, коли вагаєшся – автор вирішив поглузувати з читачів чи писав на повному серйозі. Якщо це пародія, то вона не вдалася, бо неясно що пародіюється. Якщо серйозний твір про неприйняття й терпимість до інших – він примітивний і написаний засміченою мовою.
Оповідання настільки різнорідне, що виглядає шматками різних творів, складних докупи. Тут і переписка в соцмережі, і діалоги, і непряма мова, і описи від оповідача, і коментарі автора. Переписка однозначно зайва, вона нічого не повідомляє про персонажів, не містить зав’язки сюжету, вона не тягне на експозицію. Двоє людей побалакали – от і все.
Описи подій надто бідні, просто-таки мізерні.
“Доброго дня! Ви наступні для вильоту жити на Марс. Збирайте, усі необхідні речі” – від кого повідомлення, чому йому вірити? Досить одного слова: “урядове”. Прийшло урядове повідомлення. Чи від якоїсь служби. А так наче в тій страшилці “А по радіо й кажуть: дівчинко-дівчинко, труна на коліщатках уже виїхала…”
“Боян збудував скромну садибу, щоби жити” – а ще він купив стільчик, щоби сидіти і їжу, щоби їсти.
“Усі проголосували “ЗА” Боянову ідею” – от пощастило! А чому його послухали? Хто він, що його думка настільки вагома? Спробуйте домовитися в ОСББ про те, якою фарбою покрити лавки в дворі, а тоді пишіть про те як усі одностайно підтримали рішення про долю своїх дітей.
Щодо “…ракету, подібну до тарілки” – це як? Ракета має видовжену обтічну форму не просто так. Якби вона несла тарілку на собі, подібно до шаттла, це було б зрозуміло. Між іншим, ракета+тарілка – це реальний проєкт.
Перейдімо до приміток.
“Садиба – житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом є окремим господарством” – ух, як цінна інформація. А ми й не знали!
“У даному випадку — дрібниці” – авторе, тутешні твори читають не першокласники (принаймні, переважно). Ми знаємо що таке садиба, абищиці та безліч інших слів.
До речі, автор змішує купу русизмів з колоритними словами української мови (ті ж абищиці) та рідкісними написаннями (инший). І виходить замість української мови сміховинний суржик, як в тому анекдоті про “де тут астанівка”.
Останній абзац – це феєрія в гірших традиціях “Жистокой голактики”, “Дня всієйі кравіщщі” й “І тут вискочив скелет”. Авторе, ви далеко не Олаф Стейплдон аби писати про долю майбутніх видів людини та зміни орбіт планет. Просто назвати що сталося потім – це замало. Такий фінал нагадує синопсис сюжету якогось твору з Вікіпедії.
Мутанти тут не наступне покоління, а батьки, що так охоче віддали своїх дітей на виховання парі чужих осіб. Дітей, які вочевидь мають не просто різні фізіологічні потреби, а навіть середовища життя.
Цей твір варто зберегти для того, щоб показувати як НЕ ТРЕБА писати оповідання.
Автор твору
Пане читачу, щиро дякую за критику. Але я тут не мав наміру закликати до знущання над хворими дітьми. Тут зміст цього твору полягає в іншому. З Вашої критики, зрозуміло, що треба мені було деякі моменти уточнити і більше написати, бо сюжет вийшов не надто зрозумілим. Критика, якою б вона не була, завжди – хороша.
Автор твору
Пане людоїде, дякую за конструктивну критику. Я зазвичай пишу за дорадянським українським правописом, тобто тією українською мовою, якою зберегла американська та канадська діаспора. Також люблю користуватись діалектами. Ідея написати щось подібне до цього, але спочатку я задума написати масштабний фантастичний твір. Тим більше, я молодий автор-початківець. Тому, уся критика мені буде доречною).
Віщун
Тут ледь не третину обсягу займає переписка в месенджері, котра нічого не дає сюжетові. А сюжет спрощений настільки, що кожна подія зводиться до одного речення. Ні, ідея-то з раптовим розвитком людей у щось інше непогана, але ж не стискати все, що відбувається, до формату дописів у Твіттері. Мова являє собою міщанину різних стилів і норм, так що читати навіть ці короткі речення втомливо. Спроба показати марсіанську мову й культуру, якщо вона була, тут не вдалася. Всі ці Бояни та инші люди виглядають надто різнорідними. Це не суспільство, це Вавилонське стовпотворіння.
Люто плюсую попередніх коментаторів, читати це можна тільки як гумористичний твір. Але автор, схоже, його таки мне задумував.
Автор твору
Віщуне, дякую за критику. Щодо стиснення ви служно зауважили. Щодо гумористичного, то він і мав бути частково таким. Слушні зауваження даєте. Мені, як початківцю критика необхідна. )
Типовий представник
Авторе, взагалі хочу вас підтримати. Кртика у ваш бік грубовата, але справедлива. Якщо ви вперше на конкурсах Зоряної фортеці, не переживайте. Тут є автори, які публікуються вже по 5-6 разів і в них видно зростання майстерності. Коли тут були мої ранні твори, їх теж пісочили і справедливо. Продовжуйте писати.
Автор твору
Типовий представник, дякую за відгук.
Мандрівник
Задумка автора непогана, а от її реалізація простувата. Оповідання більше нагадує параграф з підручника історії.
Авторе, доповніть твір красивими описами і плавними переходами між подіями, і він стане цікавим і яскравішим.
Успіхів!
Фантом
Вітаю, авторе!
Якщо це стьоб, то що саме вистьобується взагалі не зрозуміло. Якщо ж серйозна робота, то… То навіть не знаю, що вам порадити. Напевно, почну поки з примітивних помилок.
“Доброго дня! Ви наступні для вильоту жити на Марс. Збирайте, усі необхідні речі.” І вони зібралися і полетіли. Якщо вони дійсно хотіли на Марс, читач має про це дізнатися з твору. Якби не хотіли – ну то ніхто б просто так не зібрав речей і не полетів.
“Вони зібрали й сіли в ракету, подібну до тарілки. І вони помчали захоплювати Марс повз зорі.” Повз які ЗОРІ? Якщо мається на увазі Марс наш, рідненький, із Сонячної системи, то пролетіти герої могли лише повз одну ЗОРЮ. Якщо йдеться про якийсь інший Марс – теж обов’язково про це зазначити.
“У ракеті сім’я заснула й Лада змогла завагітніти в космосі.” Уві сні? Лада – Діва Марія? Ви впевнені, що хотіли закласти саме такі алюзії в твір? Бачте, в чому річ. Оповідання з претензією на НФ і такі раптові дива тут не доречні. Мав відбутися певний процес 🙂 Але знову ж, якщо сім’я в цей час спала – то дуже важко зробити 🙂
“Боян збудував скромну садибу[2], щоби жити. Але Ладу потягло на солодке та солоне.” І яким чином збудована садиба пов’язана із вагітністю Лади?
Таких от помилок у вас дуже багато, не хочу всі вибирати.
Далі. В оповіданні зовсім немає зображення світу. Марс тераформований? Марс під куполом? Який він взагалі, ваш Марс? А яка Земля? Ми (читачі) бачимо лише персонажів, які щось говорять. Так само вони могли говорити на Місяці, Юпітері чи Меркурії.
Якось так.
Успіхів та наснаги!
Форель
Найбільше твору бракує інтриги. Якщо дозволите, авторе_ко, поясню, що маю на увазі. Оповідь йде рівно та веде читата сюжетом, як прямою дорогою, ще на початку якої, образно кажучи, видно, куди саме вона веде. Але ж мені, як читачу, подобається бачити емоційний бік персонажів, їхні переживання, розуміти, чому вони щось роблять або не роблять, бачити логіку їхніх дій, яка лежить у їхньому характері та минулому. І, звісно ж, якщо у тексті є неочікувані сюжетні повороти, прихований зміст діалогів або описів між рядків, це робить його дуже привабливим у моїх читацьких очах.
Якби у тексті був момент найбільшого емоційного напруження – кульмінація – і лише за нею слідувала розв’язка, то оповідання сприймалося б геть інакше.
Практика – шлях до мастерності. Бажаю вам натхнення та удачі 🙂
“лікар’я ” – натяк на картавість героя?
“У цей час багато вже народили не схожих на людей дітей.”, “Люди не знають, що робити.”
Сюжет натякає, що героям невідомо про геномні аберації внаслідок впливу космічної радіації 🙂
Боян великий оптиміст, оскільки думає, що людина з описаними деформованими органами та скелетом зможе хоч трохи прожити в умовах Марсу 🙂 Було б гуманніше транспортувати всіх дітей в більш м’які умови Землі.
“зробимо з них ЗЛИХ істот допоки їх усіх не заберем”
Дуже гуманно хворих дітей залишати на Марсі одних, приречених на смерть. А з тих хто ненароком виживе, знущатися , щоб зробити з них “злих”? Авторе, це ЖОРСТОКИЙ ЖАХ!!! Ваш “позитивний” герой, тобто протагоніст, каже щось таке, що на голову не налазить…
Чесно, я б такий сюжет на конкурс не пустила б, оскільки мені здається, що автор заклакає до жорстокої поведінки над хворими дітьми.
До Бояна виїжджає міжзоряна комісія ЮНІСЕФ 🙂 а також психіатрична комісія з метою провести експертизу розумової дієздатності Вернидуба 🙂
Прошу пробачення.
Це той випадок, коли вагаєшся – автор вирішив поглузувати з читачів чи писав на повному серйозі. Якщо це пародія, то вона не вдалася, бо неясно що пародіюється. Якщо серйозний твір про неприйняття й терпимість до інших – він примітивний і написаний засміченою мовою.
Оповідання настільки різнорідне, що виглядає шматками різних творів, складних докупи. Тут і переписка в соцмережі, і діалоги, і непряма мова, і описи від оповідача, і коментарі автора. Переписка однозначно зайва, вона нічого не повідомляє про персонажів, не містить зав’язки сюжету, вона не тягне на експозицію. Двоє людей побалакали – от і все.
Описи подій надто бідні, просто-таки мізерні.
“Доброго дня! Ви наступні для вильоту жити на Марс. Збирайте, усі необхідні речі” – від кого повідомлення, чому йому вірити? Досить одного слова: “урядове”. Прийшло урядове повідомлення. Чи від якоїсь служби. А так наче в тій страшилці “А по радіо й кажуть: дівчинко-дівчинко, труна на коліщатках уже виїхала…”
“Боян збудував скромну садибу, щоби жити” – а ще він купив стільчик, щоби сидіти і їжу, щоби їсти.
“Усі проголосували “ЗА” Боянову ідею” – от пощастило! А чому його послухали? Хто він, що його думка настільки вагома? Спробуйте домовитися в ОСББ про те, якою фарбою покрити лавки в дворі, а тоді пишіть про те як усі одностайно підтримали рішення про долю своїх дітей.
Щодо “…ракету, подібну до тарілки” – це як? Ракета має видовжену обтічну форму не просто так. Якби вона несла тарілку на собі, подібно до шаттла, це було б зрозуміло. Між іншим, ракета+тарілка – це реальний проєкт.
Перейдімо до приміток.
“Садиба – житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом є окремим господарством” – ух, як цінна інформація. А ми й не знали!
“У даному випадку — дрібниці” – авторе, тутешні твори читають не першокласники (принаймні, переважно). Ми знаємо що таке садиба, абищиці та безліч інших слів.
До речі, автор змішує купу русизмів з колоритними словами української мови (ті ж абищиці) та рідкісними написаннями (инший). І виходить замість української мови сміховинний суржик, як в тому анекдоті про “де тут астанівка”.
Останній абзац – це феєрія в гірших традиціях “Жистокой голактики”, “Дня всієйі кравіщщі” й “І тут вискочив скелет”. Авторе, ви далеко не Олаф Стейплдон аби писати про долю майбутніх видів людини та зміни орбіт планет. Просто назвати що сталося потім – це замало. Такий фінал нагадує синопсис сюжету якогось твору з Вікіпедії.
Мутанти тут не наступне покоління, а батьки, що так охоче віддали своїх дітей на виховання парі чужих осіб. Дітей, які вочевидь мають не просто різні фізіологічні потреби, а навіть середовища життя.
Цей твір варто зберегти для того, щоб показувати як НЕ ТРЕБА писати оповідання.
Пане читачу, щиро дякую за критику. Але я тут не мав наміру закликати до знущання над хворими дітьми. Тут зміст цього твору полягає в іншому. З Вашої критики, зрозуміло, що треба мені було деякі моменти уточнити і більше написати, бо сюжет вийшов не надто зрозумілим. Критика, якою б вона не була, завжди – хороша.
Пане людоїде, дякую за конструктивну критику. Я зазвичай пишу за дорадянським українським правописом, тобто тією українською мовою, якою зберегла американська та канадська діаспора. Також люблю користуватись діалектами. Ідея написати щось подібне до цього, але спочатку я задума написати масштабний фантастичний твір. Тим більше, я молодий автор-початківець. Тому, уся критика мені буде доречною).
Тут ледь не третину обсягу займає переписка в месенджері, котра нічого не дає сюжетові. А сюжет спрощений настільки, що кожна подія зводиться до одного речення. Ні, ідея-то з раптовим розвитком людей у щось інше непогана, але ж не стискати все, що відбувається, до формату дописів у Твіттері. Мова являє собою міщанину різних стилів і норм, так що читати навіть ці короткі речення втомливо. Спроба показати марсіанську мову й культуру, якщо вона була, тут не вдалася. Всі ці Бояни та инші люди виглядають надто різнорідними. Це не суспільство, це Вавилонське стовпотворіння.
Люто плюсую попередніх коментаторів, читати це можна тільки як гумористичний твір. Але автор, схоже, його таки мне задумував.
Віщуне, дякую за критику. Щодо стиснення ви служно зауважили. Щодо гумористичного, то він і мав бути частково таким. Слушні зауваження даєте. Мені, як початківцю критика необхідна. )
Авторе, взагалі хочу вас підтримати. Кртика у ваш бік грубовата, але справедлива. Якщо ви вперше на конкурсах Зоряної фортеці, не переживайте. Тут є автори, які публікуються вже по 5-6 разів і в них видно зростання майстерності. Коли тут були мої ранні твори, їх теж пісочили і справедливо. Продовжуйте писати.
Типовий представник, дякую за відгук.
Задумка автора непогана, а от її реалізація простувата. Оповідання більше нагадує параграф з підручника історії.
Авторе, доповніть твір красивими описами і плавними переходами між подіями, і він стане цікавим і яскравішим.
Успіхів!
Вітаю, авторе!
Якщо це стьоб, то що саме вистьобується взагалі не зрозуміло. Якщо ж серйозна робота, то… То навіть не знаю, що вам порадити. Напевно, почну поки з примітивних помилок.
“Доброго дня! Ви наступні для вильоту жити на Марс. Збирайте, усі необхідні речі.” І вони зібралися і полетіли. Якщо вони дійсно хотіли на Марс, читач має про це дізнатися з твору. Якби не хотіли – ну то ніхто б просто так не зібрав речей і не полетів.
“Вони зібрали й сіли в ракету, подібну до тарілки. І вони помчали захоплювати Марс повз зорі.” Повз які ЗОРІ? Якщо мається на увазі Марс наш, рідненький, із Сонячної системи, то пролетіти герої могли лише повз одну ЗОРЮ. Якщо йдеться про якийсь інший Марс – теж обов’язково про це зазначити.
“У ракеті сім’я заснула й Лада змогла завагітніти в космосі.” Уві сні? Лада – Діва Марія? Ви впевнені, що хотіли закласти саме такі алюзії в твір? Бачте, в чому річ. Оповідання з претензією на НФ і такі раптові дива тут не доречні. Мав відбутися певний процес 🙂 Але знову ж, якщо сім’я в цей час спала – то дуже важко зробити 🙂
“Боян збудував скромну садибу[2], щоби жити. Але Ладу потягло на солодке та солоне.” І яким чином збудована садиба пов’язана із вагітністю Лади?
Таких от помилок у вас дуже багато, не хочу всі вибирати.
Далі. В оповіданні зовсім немає зображення світу. Марс тераформований? Марс під куполом? Який він взагалі, ваш Марс? А яка Земля? Ми (читачі) бачимо лише персонажів, які щось говорять. Так само вони могли говорити на Місяці, Юпітері чи Меркурії.
Якось так.
Успіхів та наснаги!
Найбільше твору бракує інтриги. Якщо дозволите, авторе_ко, поясню, що маю на увазі. Оповідь йде рівно та веде читата сюжетом, як прямою дорогою, ще на початку якої, образно кажучи, видно, куди саме вона веде. Але ж мені, як читачу, подобається бачити емоційний бік персонажів, їхні переживання, розуміти, чому вони щось роблять або не роблять, бачити логіку їхніх дій, яка лежить у їхньому характері та минулому. І, звісно ж, якщо у тексті є неочікувані сюжетні повороти, прихований зміст діалогів або описів між рядків, це робить його дуже привабливим у моїх читацьких очах.
Якби у тексті був момент найбільшого емоційного напруження – кульмінація – і лише за нею слідувала розв’язка, то оповідання сприймалося б геть інакше.
Практика – шлях до мастерності. Бажаю вам натхнення та удачі 🙂
Усім дякую за критику.