Далека земля Сірий Місяць №1. Галерея. Виставляються картини для показу. Близько 18:00 за місцевим часом.
Поки позаземні уми-розуми будуть впадати в повну абстракцію, ти пацан маєш подрімати. Назад поки розвеземо те культурне причандалля… А в космосі зупинятися дорого, ще потім Україна оштрафує. Бюджет.
– Андрію, лякаєш трішки, знайшлася обов’язкова місія для тебе, приїхав перший гість із планети Чотири-Три, кличе тебе вислухати про виставлені роботи.
– Те, що черга України влаштовувати показ, Степане, не робить з водія професора-мистецтвознавця, – хапається за плечову кіску. – Відведу тебе я…
– Такі дивні вони. Не з нашої системи інтелігенти. Просто розкажи свої думки, переживання, почуття. Затанцюй «про глибокий зміст глибини»!
– Тобі смішно. Ні, тобі смішно. В тебе є хоч назви цих «пікассо».
– Он у блокноті прочитай, – бере за руку і дамочкою проводить до гостя. – Насолоджуйтеся сер. – вклоняється.
– Ми ще джентльмен з тобою поговоримо. Подивись на мої зуби, – показує пальчиком, – вони вже шкіряться.
Друг переховується в стовпах, втрачається в натовпі.
– Пробачте пане, я не розуміюсь на мистецтві.
– Хіба тут тільки мистецтво? – видає перекладач. – Почни з цієї.
«Чорний квадрат» квадрата К. Малевича
– А що ви відчуваєте хлопче? – розумне похитування бороди.
– Так страшно і далеко, – підніс Андрій долоню. – Видно найтемніше, ось погляньте. Там, здається, заховались проблеми, за кутами я. Ні, квадрат це і є проблема. Квадрат це все. Погляньте він кидає тінь. Нас показує.
– Я нічого не бачу… Щось до рідного схоже, але настільки далеко ми не заходили.
– Не йдіть, бо тоді ви зрозумієте картину, – Андрій вчепився у метал колон, схилившись хвилею перед полотном, якось проживши.
– Тут була інша картина?
– Всі ми починали не чорно…
Картина Е. Делакруа «Свобода на барикадах»
– Ежен, – блокнот, – так Ежена Делакруа, він написав на честь Великої французької революції.
– Дівчина тягне людей, вся ця різанина вбиває їх, уже мертві.
– В них не має волі оступитися від омріяної свободи. Проблеми за кутами не закриєш до скрині, навіть такої темної. Смерть в поклон смерті – настільки багато втрачати, смерть в поклон вранішньому прапору, пусте, що шматок тканини – попереду кроки. Шанс викинути з себе потворне, такі то герої.
– Не плачте Андрію, люди в таких випадках обіймають, – обіймає. Мило.
І. Рєпін та «Запорожці …»
– Запорожці, тобто воїни. Багато бачили і революцій тисячі в собі несли. А люди! Вони не втратили ім’я, яке точно ніхто не згадає, крім того часу. Веселі все перейшли разом і готові далі боротись, ніби все життя боротьба, і ти з них ніколи не забереш приховану зброю. Так просто позувати усім картинам, але щоб всміхнутись, заплакати, напасти, потрібно якось спробувати і померти від тих спроб усміхненим, заплаканим, злим.
– Це звичайно дуже гарно, – не культурно (все-таки захід) перебив, – але я не такий прихильник мистецтва, як ви. Не цікаво, – ще щось про делегацію, про обід і спільні проекти, про що ще може казати той інопланетний чиновнисько.
– Ну, як Андрію зіпсував картини.
– Вони і мої теж.
– Вибач, друже, що тобі сподобалось. Хочеш подивитися на їх шедеври?
– Мені досить мазанини, – Степан прямує до їх мистецького простору.
«Ромбо-коло на титульній сторінці», «Летимо за лазером до світанку», «Учені відправляють тарілку землянам», – краще не зустрічатися по стінах з ними. Художнє і не без критики.
На кілька хвилин появляється тиша. За десять коштовних вітрин розгортають білі рукавички небілі полотна. Вгорі ловлять комету – загадай бажання! Плазуни по ногах – теж громадяни.
Картини.
– Пікассо. Тут має бути точно його картина. Ксеню, маєш пензля і чистий паперове нічого?
Оповідання варто звести до самих тільки описів картин і дати читачам через них бачити історію. Діалог Степана з Андрієм (а хто вони?) глушить сюжет, а не розкриває його. Репліки перевантажені словами і кожна з них виглядає рецензією галерейного критика. Такого критика, що мабуть є в кожному місті – колись він писав про чергову виставку до річниці -надцятого з’їзду КПРС, а тепер за звичкою тими ж словами намагається писати про сучасне мистецтво. Та виходить сухо і епітети з роздумами про сенс розвалюють зміст на частини.
“Виглядає апокрифічно”
Нагадує мені цей твір сценку із одного комедійного серіалу сумнівної якості 🙂
Із тексту неможливо зрозуміти, Андрій насміхається, захоплюється чи марить під токсичним впливом якихось речовин перед тими картинами.
Виділю “перлини” твору, які немають ніякого розумного сенсу:
“схилившись хвилею перед полотном, якось проживши”
“Плазуни по ногах – теж громадяни”
“В них не має волі оступитися від омріяної свободи”
І увага! Речення, що схожі на суцільну маячню:
“Смерть в поклон смерті – настільки багато втрачати, смерть в поклон вранішньому прапору, пусте, що шматок тканини – попереду кроки. ”
” Так просто позувати усім картинам, але щоб всміхнутись, заплакати, напасти, потрібно якось спробувати і померти від тих спроб усміхненим, заплаканим, злим.”
Люди, якщо хтось зрозумів значення цих фраз та речень, можете описати в коментарях.
Пробачте мене.
Я, на жаль, не зрозумів за обговоренням картин суті…
Мандрівнику:
Так, це точно.
Мандрівнику, схоже, що ніхто не зрозумів суті, бо її немає.
Пробачайте.
Дуже перепрошую.
Почав читати цей текст трошки під градусом і подумав: ВОУ! (Кіану Рівз стайл) Оце мене пре!
Потім почитав камєнти. Коротше, це або повна маячня, або псіходел вищого гатунку. Я нічого не зрозумів, але є в цьому щось таке свіже. Типу як подивився у вікно та побачив у вікнах сусіднього будинку парочку, яка займається сексом у костюмах Івана Мазепи та Леді Гаги.
Чому??? Хтозна! Але відчуття, що доторкнувся до іншого Всесвіту. Але навіть якщо так, надто складно. Треба все ж таки якісь приземлені речі ********** ***** залишити 🙂
Вітаю, авторе!
А про що був цей потік свідомості? Даруйте, я стільки не вип’ю, щоб зрозуміти суть твору 🙂
Успіхів і наснаги!
Оу… Що це я щойно прочитав? Психологічний артхаус?
Видно, що написано вправно і щиро, але геть нічого не зрозуміло.
Щасти на конкурсі! 🙂
На жаль, з оповіді зрозуміло критично мало.
За фішку з «Ромбо-коло на титульній сторінці», «Летимо за лазером до світанку», «Учені відправляють тарілку землянам» плюс. Оцінила.
Але ось що мені цікаво.
Як оповідання відображає частину назви “Штучна планета”?
Успіхів на конкурсі!