Я — суперкіт. Бо в мене дійсно дев’ять життів. Щоправда, наразі вісім. Але заради доброї справи й двох життів не жаль. Чому не дев’ять? Я ж кіт. Значить, сам собі на умі. Якщо жертвую життям, то не для чийогось порятунку, а просто надаю милість. Як із нинішнім рабом. Бідолаха помирав на пошкодженому астероїдом зорельоті від… Читати далі »
Максимко ще ніколи не вибирався із задимленого мегаполісу на природу й виявилося, що одна річ бачити зорі на відео, і зовсім інша — вживу в загадковому нічному небі. — Які гарні! — вигукнув він. — Колись я виросту й обов’язково прилечу до вас в гості! Одна із зірок промайнула небосхилом, наче сама поспішала на зустріч… Читати далі »
Олімпія завмерла на орбіті. Скоро з неї вислизне човник, який дослідить цей світ. Ми дісталися сюди тому, що керуємо часом. Ні, ми не спиняємо старіння, лише швидко долаємо великі відстані. Довжина відрізку від пункту А до пункту Б незмінна. Змінюється швидкість руху або швидкість часу. Променевий годинник примушує час прискоритися для певної відстані, тоді відрізок… Читати далі »
18+ “Привіт, невідомий друже. Якщо ти тримаєш у руках цей лист, то мене, скоріш за все, вже немає серед живих. Ти хочеш дізнатися, хто я такий? Мабуть, що ніхто, звичайний в’язень, в якого замість імені тільки довгий рядок цифр та прізвисько, про яке навіть соромно говорити. А ще нещодавно був великою людиною, про яку часто… Читати далі »
Остап клацнув пальцями. Вода заструменіла зі стелі омиваючи тіло блаженною прохолодою. Хлопець розслабився і підставив обличчя під краплі. Неслухняне серце все гупало, наче він пробіг десять кілометрів, а не п’ять. — Де ти був? — Бігав. І чого вона пристала? Остап знову клацнув пальцями. Дощ зі стелі зупинився і з підлоги потягнуло сухе повітря. Ще… Читати далі »
«Кохати, як люди, не вмію». Здогадуйся — це труднощі перекладу марсіянина, що погано володіє земною, чи їх збочена логіка? Вийти заміж за марсіянина, мабуть, було поганою ідеєю. Але переповнена Земля нагадувала Людмилі задушливий мурашник. Відтак пустельний Марс здавався ледь не раєм обітованим. Подруги намагалися відмовити: — Ви не сумісні фізіологічно й у вас ніколи не… Читати далі »
Мартину вже було несила терпіти навантаження – через незручне сидіння затерпли ноги, ремені безпеки боляче врізались у плечі, у вухах гуло. Але від однієї думки про важливість сьогоднішнього дня ставало легше. Заради такого можна потерпіти й маневри. В якийсь момент він відчув слабенький поштовх – сигнал того, що двигуни прискорювача зупинились і почалось гальмування. Ще… Читати далі »