Мандрівка до зірок завжди була Мрією. Мрією Людини. Людина дивна істота. Вона ніколи не задоволена тим що вже має. Вона бажає неможливого. Завжди прагне досягати Мрії. Людина вперте створіння.
Природа каже Людині:
– Ти не спроможна, ти не впораєшся, ти не призначена для цього. Заспокойся та не переймайся!
Людина відповідає:
– Чому? Хто це сказав? Хто вирішив що я не впораюсь? Хто каже що я не повинен? Я все можу!
Спочатку Людина мріяла швидше пересуватися планетою.
Природа сказала:
– Ти втомишся бігти.
А Людина взяла й почала використовувати тварин, вони мають змогу бігти швидше та далі. Коли Людина верхи, вона не втомлюється.
Природа посміхнулась – цікаве рішення.
Але Людині було замало. І Людина взяла й створила машини. Машини здатні пересуватися ще швидше аніж тварини. Машини не втомлюються взагалі, а Людина втомлюється набагато менше ніж коли пересувається верхи.
Людина помітила птахів. Хочу! Хочу! Хочу! Я теж хочу мандрувати небом!
Природа сказала:
– Божевільний! Ти не призначений до цього! В тебе немає крил. І я не створила досить великих птахів щоб ти мав змогу осідлати їх.
Людина тільки зітхнула, нема різниці, я створю машини що здатні літати. І створила. І відчула радість подорожувати небом.
Природа знов зітхнула – це вже нахабство.
Людина звернула увагу на риб. Хочу! Хочу! Хочу! І я хочу мандрувати в глибинах Океану.
Природа сказала:
– Ти до цього не пристосований, ти не можеш дихати під водою, глибина розчавить тебе.
Людина відповіла:
– Я маю машини. Я досягну глибин.
І досягла! Природа на це не відповіла нічого.
Але Людина побачила Зірки. Хочу! Хочу! Хочу!
Природа прошепотіла:
– Там смерть!
Людина відповіла:
– А в мене є машини!
Людина розбіглася, Людина злетіла, Людина вийшла у космос.
Природа крадькома сховала сльози.
А Людина дивилась на Землю ззовні та кричала Природі:
– Я перемогла! Я вища за тебе! Я сильніша! Кмітливіша! Я перемогла! Я можу ВСЕ!
Природа змовчала.
Людина відвернулася від Природи, її погляд було спрямовано у всесвіт, до зірок. І Людина стрімко побігла до Зірок щось радісно вигукуючи в дорозі. Але Зірки мовчали. Зірки дивились на чужинців погрозливо та відчужено. Яка їм справа на дрібні живі істоти які порівнюють себе з величчю Космосу та Всесвіту? А ці маленькі живі цяточки вже відчували себе практично Богами!
Але машини теж не вічні і щось зламалося, щось пішло не так. І Людина відчула та зрозуміла, що вона не Бог і, не Природа. Вона лише їх творіння і може існувати допоки прислухається і чує свою Матінку-Природу, поки знаходиться біля неї та під Її захистом. Поки Вона його підтримує, надихає, захищає.
Людина повернула свої машини додому. Людина благала:
– Мамо! Допоможи!
Але Людина не почула відповіді. Земля, Природа – вони чули своє дитятко, але не мали змоги відповісти чи допомогти, занадто далеко Людина знаходилась.
Природа казала:
– Не йди!
Але ж Людина зробила так, як вважали за потрібне. Людина мандрувала до зірок. Людина здійснила свою Мрію, але Людина залишилася сама, наодинці зі Всесвітом та холодними Зірками яким байдуже на її долю!
Самотня! Яка ж людина Самотня в бережливому холоді космосу.
“Я можу ВСЕ! Природа змовчала.”
Природа потирала руки, зловіще посміхалася і думала:
“Так-так, давай людино, вали звідси скоріше 🙂 Твоє тіло – мішок органічних сполук, переважно схильних до стрімкого гниття, тому невдовзі розкладешся як-небудь :)”
“Земля, Природа – вони чули своє дитятко, але не мали змоги відповісти чи допомогти, занадто далеко Людина знаходилась.”
Шо-шо? Людино, вже подихаєш? Так швидко? Оце даєш! Давай-давай!
Людина: тьфу, тіло розклалося і потікло… Ну йолки-палки! Ну ок, гляну на Велику Стіну Геркулеса та Стіну Північної Корони й полечу туди, де прописана насправді жити 🙂 Там трохи почекаю, та й знову сподіваюся одягнутися у мою знайому, але відновлену плоть. Що, природа, з’їла? Що, Земля, випровадила? У мене є вічна душа, я вас разом переживу. А ось вас, вірогідно, очікує близька зустріч з обіймами чорної діри, яка літає на околицях Сонячної системи з орбітою приблизно в 10 тис. років (ознайомитися з оригінальною науковою статтею про чорну діру в Сонячній системі можна тут https://arxiv.org/pdf/1909.11090v1.pdf). Перемеле тебе, плането, на енергетичні кванти 🙂 Сподіваюсь забути тебе, Земля, як про страшний сон вранці 🙂
Щось захотілося додати свої 5 копійок.
Вибачте.
Авторе, складається негативне враження:
людина на початку сюжету описується як горделива істота, а також – неслухняна дитина, а природа – немов матір, яка буцімто плекає і охороняє.
І ось, ця людина, падлюка така, почала розвивати науку та техніку, щоб інші люди менше гинули від голоду, холоду та хвороб, менше гнули спину від важкої фізичної праці під пекельним сонцем на сухих грунтах. Як так можна? Ай-ай-ай! Людина – погана!
В другій половині людина кається, що досягла мрії.
Полетіла таки двонога тварюка в космос! Ну людино – немає тобі прощення ! Там тобі й місце здохнути одинокою смертю 🙂
Авторе, природу треба берегти, але не забувати, що природа – це середовище, яке без прикладання праці та зусиль стане небезпечним для життя та існування. Пророда – це не нянька і не мати. Хлібина не вродить, тіло замерзне, а в зарослях заведуться отруйні “брати” менші 🙂 без прикладеної праці мозку та рук. Он, деякі племена африканські – світять соромом, бережуть природу-неньку, але їхні власні діти гинуть від хвороб, голодної смерті та в диких стражданнях. Класно, авторе? Так має бути в усіх? Та ні!
Будь ласка, не виставляйте зусилля людини зробити світ кращим для себе й своїх дітей, як щось жахливе. Бо будуть вас читати діти, повірять, що “працювати – погано”, тоді відчуєте всі переваги життя в дикому середовищі 🙂
Пробачте.
Природа – добре, машини – погано. Спірна мораль.
Чому якщо “цар природи”, “вінець творіння”, то обов’язково це дорівнює “мурло, котре плює на всіх і робить наперекір природі”?
Щодо суто оповідання як тексту, вийшла притча. Добре це чи погано? Мабуть добре, притч тут іще не було. Та бути унікальним ще не значить бути хорошим.
Розповідь про неслухняну дитину. Легка та дуже передбачувана.
Не вистачає інтриги і розділових знаків.
Знову небозбувна бентега. Нумо писати позитивно, інакше нам не світить нічого ні в космосі, ні вдома на природі.
Наснаги.
Нагадало зверхні мотиваційні відео на Ютубі. Людина З Великої Літери Змогла, а Природа не дозволила… Тьху. Не цікаво, не оригінально, ніяк.
“папробуй – шепнула мєчта”. Норм був би текст для проповіді свідків Єгови, але для цього конкурсу це занадто… не оповідання. Тач!