– Ніколи не думав, що так буду сумувати за морозивом, – несподівано промовив Фелікс.
– Ця подорож багато за чим змусила мене сумувати, – з гіркотою в голосі відповів йому Алекс і задумливо поглянув за борт корабля. Їхній космічний корабель розсікав міріади зірок.
В черговий раз вдивляючись в глибини космосу, Алекс згадував, як він залишив вдома дружину та доньку заради цієї подорожі. Згадував, як він, на відміну від своєї дружини, зрадів повідомленню про те, що його було обрано для космічної місії. Подумаєш, не буде його вдома декілька років. Зате, з якою гордістю вона та їх маленька С’юзі зможе говорити всім, що він герой, а не звичайний вчений дуже непопулярного ВУЗу. Заради всесвітнього визнання та великого гонорару, який дозволить їм нарешті переїхати з однокімнатної квартирки, з вікна якої видно смітник, до будинку в престижному районі, можна і потерпіти декілька років.
І взагалі, думав Алекс, он Фелікс взагалі покинув літніх батьків, які точно не доживуть до його повернення додому, і нічого, його ж совість не мучає. А Нік взагалі тільки-но одружився і залишив вагітну дружину роздавати борги, які залишились після святкування весілля на декілька сотень гостей.
Але все ж таки, останнім часом Алекс почав сумніватися у доречності цієї мандрівки. Спочатку це справді заворожувало, а вид за бортом захоплював подих. Особливо вразив його політ через першу кротову нору, коли вони за секунду опинилися зовсім в іншому місці, далеко від Землі. Однак, з плином часу картинка за вікном приїлася, а члени екіпажу почали діяти на нерви.
Їхньою головною місією було знайти нову планету та зафіксувати її мешканців. Колишня команда, яка вирушила за цим же маршрутом, місію провалила, оскільки втратила керування кораблем, що призвело до його падіння. Членів екіпажу так і не знайшли, а дані щодо цієї місії засекретили.
Раптом тишу корабля пронизав голосний зойк Фелікса.
– Хлопці, мені вже ввижається чи це дійсно планета? – з хвилюванням спитав він.
Капітан негайно кинувся до керівної панелі та почав вдивлятися в зірковий простір.
– База, говорить Ніколас Періс. Зафіксовано космічне тіло, координати передаю повідомленням. Ймовірно, це нова планета.
Члени екіпажу схвильовано вдивлялися в темряву. Їхній корабель дійсно рухався в напрямку нової планети.
– Періс, здійснюйте посадку, – після отримання повідомлення з бази хлопці задоволено переглянулись. Якщо експансія пройде успішно, скоро вони зможуть повернутися додому.
Члени екіпажу зайняли свої місця та розпочали здійснювати посадку. Чим ближче вони підлітали до нової планети, тим виразніше бачили, що її поверхню вкривають глибокі яри. Треба було бути дуже обережним.
Напруження, яке вирувало в той момент на борту, виразно вгадувалось навіть через скафандри. Особливо, коли розпочалась посадка і хлопців в космічному кораблі почало бовтати наче в шторм на морі.
Однак через декілька хвилин все було скінчено і корабель тихо сів на галявину посеред ярів.
– Слухайте, а ми вже стали героями, чи нам для цього все ж таки треба буде вийти з корабля? – трохи нервово пожартував Фелікс.
– Ти станеш героєм тільки тоді, коли заглянеш в один з цих ярів. А до цього я всім буду розповідати про те., як ти впісявся при взльоті, – після посадки корабля Нік теж був в хорошому настрої.
– Не було такого, – обурено відповів йому Фелікс.
– Було чи не було, але я не думаю, що хтось поставить під сумнів слова такого класного капітана як я.
– Хлопці, чекайте. Здається, я побачив якийсь рух, – Алекс впритул підійшов до скла, – Я дуже хочу помилитися, але… В ярі хтось є.
Нік та Фелікс теж почали вдивлятися в темряву за вікном. Від корабля до обрія вся поверхня нової планети була вкрита глибокими ярами, всередині яких була непроглядна темрява. Ніколас включив вогні на кораблі, однак темряву розсіяти їм не вдалось.
Раптом Фелікс знову зойкнув.
– Я теж щось бачив. Воно нагадує величезну змію. Але може це була просто тінь від ліхтаря…
– Х’юстон, у нас проблеми. Рація не працює, я не можу зв’язатися з базою. Це дуже погано, – Нік підняв очі і Алекс побачив в них страх.
– Що в таких випадках говорить інструкція?
– Треба повертатися назад, – Нік почав вмикати систему космічного корабля, однак жодних змін не відбулося, – Двигун теж не працює.
Члени екіпажу перелякано переглянулись між собою. Вони не побачили як за вікном в світлі ліхтарів знову зблиснула шкіра істоти. Так само, вони не бачили як інша істота, значно більша за першу, повільно підповзла до дверей корабля.
Раптом, істота вдарила хвостом по дверям корабля, він чого вони зламалися, ніби були іграшковими.
Нік, Алекс та Фелікс аж підстрибнули він неочікуваності. Повернувши голови до діри, яка тепер заміняла двері, вони зустрілися поглядами з мешканцем нової планети. Істота справді нагадувала велику чорну змію, а в відкритій пащі проглядалися декілька рядів зубів як в акули. Судячи по її вигляду, істота не була рада гостям.
Через долю секунди вона рвонула до Ніка, ще ширше відкрила пащу та заковтнула його, залишивши від нього лише ноги. Інша частина тіла Ніколаса зосталася в пащі істоти.
– Господи, спаси мою грішну душу…, – вголос почав молитися Фелікс.
Для Алекса все відбувалося повільно, ніби в сні. Він перевів погляд від того, що залишилось від Ніка, до Фелікса, який судомно хрестився.
Останньої думкою, яка майнула в його голові була: «Моя С’юзі ніколи не матиме татка-героя».
– Командир, зв’язок з Аполоном втрачено. Останні координати – планета № 456789.
Командир втомлено потер чоло та подивився на екрани, з яких зникла цятка, яка була космічним кораблем Аполон під керуванням Ніколаса Періса. Це вже третій корабель, в якого експансія нової планети пройшла явно невдало та який зник з радарів після приземлення. Командир розумів, що справа навряд чи в несправній електроніці чи оснащенні корабля. Справа була в мешканцях цієї планети, які не дуже хотіли пускати на неї людей.
– Робимо все те ж, що і минулого разу. – віддавши команду, командир втомлено зітхнув.
Нічого, подумав він, попереду ще багато подорожей і багато дурників, які готові на все, щоб стати героями.
Історія має потенціал до розвитку, а читати її таки цікаво. Втім, вона розбивається об логіку організації заселення іншої планети. Можна пробачити одне-два авторських допущення, що жертвували б логікою взамін на переживання персонажів, описи, посил тощо. Проте автор ніби поставив собі за мету вигадати персонажам побільше проблем. Щоб вони завідомо не вийшли з корабля живими і вже точно аби татко не став-таки героєм.
Отож, поїхали:
Цікаво що за механізм діє при підборі учасників експедиції, якщо туди може потрапити той, хто “залишив вагітну дружину роздавати борги”. Це ж очевидний аферист. Можна зрозуміти, якщо йому виплатили аванс і тепер він зобов’язаний летіти.
Місцевість, покрита ярами, це найгірший варіант для посадки. Але чомусь обрали саме його, а не степ чи плато, де є стійкий ґрунт.
“Це вже третій корабель, в якого експансія нової планети пройшла явно невдало та який зник з радарів після приземлення” – послати спершу безпілотні апарати на розвідку не розглядається? Чомусь Аполлон-11 не послали на Місяць одразу з екіпажем, а спершу обстежили Місяць автоматичними станціями. А чому вирішили, що експансія пройшла невдало? Зникнення з радарів не дорівнює загибелі корабля.
В програми колонізації не командування, а якісь людоїди, що закидують планету кормом для тамтешніх істот. І мають напевне купу зайвих ресурсів, бо після двох аварій продовжують робити те саме, не внісши жодних коректив.
“на відміну від своєї дружини, зрадів повідомленню про те, що його було обрано для космічної місії”
Авжеш зрадів: звалити подалі від необхідності кормити та вдягати “маленьку С’юзі “. В творі втілена мрія тисяч одружених чоловіків. Такщо я б посперечалася, хто із героїв більше нещастя.
” Робимо все те ж, що і минулого разу. – віддавши команду, командир втомлено зітхнув.”
Правильно, оскільки треба підкормлювати домашніх улюбленців, чи не так, авторе?
Одне із двох: командир – або божевільний або дурний.
В реальних умовах наступна експедиція була б забазпечена зброєю або отрутами, оскільки автор дає ясно зрозуміти, що організаторм експедиції відома причина невдач.
Твір написано до абсурду банально: подорож – тварюка – людину на корм для тварюки. При цьому ніхто із героїв не пішов на допомогу другу та не став оборонятися. Чому, авторе?
Порушуються авторські права законодавства України: назва корабля “Командир, зв’язок з Аполоном втрачено”. Авторе, вам не вистачає уяви вигадати нову назву?
Про низьку художню цінність та орфографічні помилки розписувати не буду.
Авторе, бажаю вам сприйняти критику як лікувальні грязі. Удосконалюйтеся.
Пробачте.
У цьому творі немає порушення авторського права.
Цікаве оповідання, класична фантастика. Цілком відповідає темі конкурсу. Легко читається.
Гарно описано мотивацію персонажів, яка звела усіх на цьому кораблі. Хтось таким чином шукає слави, мріє вирішити проблеми, а хтось від них тікає. Але не все те золото, що блищить.
Твір змушує задуматися, що ж насправді героїзм.
Бажаю удачі!
Авторе, щоб оповідання мало хоч якісь амбіції, треба писати про переможців. В даному контексті жодного співчуття до вторичних персонажів. А відтак жодного вживлення в текст і жодних емоцій. Прочитав. І що? І нічого.
Наснаги.
Цікаво читати коментарі, в яких читачі пропонують інший розвиток сюжету. Як на мене, саме в авторському баченні полягає весь сенс твору. Якби головні герої почали захищати один одного або мали будь-яку зброю, то це вже була зовсім інша історія.
Окрім того, важко вмістити текст в 6000 знаків. Довелось пожертвувати декількома ідеями та поясненнями.
Мій задум був показати, що влада готова жертвувати людьми заради наукових відкриттів. Оскільки шлях до нової планети доволі довгий та важкий, його проходження обумовлює наявність пілота та команди, а метою подорожі була фіксація нових мешканців.
При цьому, члени команди знали, що попередній корабель не повернувся, тому їх згода полетіти знову на нову планету для когось може здатися героїзмом, а для когось – дурістю.
Щодо примітивного сюжету, сперечатися не буду. Однак мені, наприклад, після важкого робочого дня хочеться почитати щось саме такого направлення, а не перевантажені численними поворотами сюжету тексти. На кожний твір свій читач.
Мені сподобалась легкість мови, хоча відчутно що в кількох місцях текст порізано. Як на мене, для такого невеликого оповідання забагато вступу з описами-роздумами головного героя і до останнього мені здавалось, що весь сенс у виборі самого героя, яким між небезпекою і родиною вибрав перше, а виявилось, що винне якесь керівництво.
Вітаю, авторе!
Летіли-прилетіли-з’їли. І що? Тобто, конфлікт з’являється наприкінці, та герої його зливають під нуль. Співпереживати нема кому, бо ж герої не намагаються взагалі ніяк врятуватися.
Ясно, що керівник посилає людей на смерть. До абсурду нелогічно виглядає спроба висадитися на явно агресивній планеті без жодних засобів захисту. Системи корабля, які РАПТОМ перестають працювати – такий собі рояль у кущах. Себто, на це мають бути якісь причини, а їх і немає. Посадка більш-менш вдала, про якісь аномальні поля жодного слова.
Ви вперто називаєте планету новою. Але яка ж вона нова, коли сюди вже не перша експедиція вирушає? Яка має вже власний номер.
Успіхів та наснаги!
Ну, трошки печально, що все аж так погано закінчилося, але подив викликає те, що ті, хто відправляють експедиції, зовсім не турбуються про зворотній зв’язок. Могли б залишити на орбіті супутник, який би передавав всі необхідні дані і міг забезпечити необхідну підготовку для наступної експедиції. Хоча, якщо двері космічного корабля можна виламати ударом хвоста великої змії, то не занадто вони й витрачаються на експедиції 🙂
Успіхів на конкурсі! 🙂
Перше, що відволікло мою увагу від сюжету, це дисонанс імен персонажів і світу, в якому вони живуть, тому що в тому світі є весілля в кредит і ВУЗи, значно більше характерні не для Алекса та Ніка, а для Саші та Колі (всі збіги імен з реальними особами випадкові (с) 😀 )
Описи космічної подорожі та подій на планеті занадто загальні, хочеться хоч трохи технічності в плані термінів, вони значно додають тексту реалістичності.
Сумно, що керівництво експедицій використовує людей як замінний, нескінченний ресурс і кидає їх на планету, як у воду – давай, пливи, пощастить – то випливеш. Ні підготовки, ні координат планети (астронавти здивувалися, коли побачили її, отже, навіть не знали, де саме вона знаходиться). Ані зондів, ані сканерів, щоб убезпечити людей та зібрати інформацію, перш ніж кидати їх у невідоме. Не кажучи вже про гори грошей, які знадобляться, щоб зібрати та відправити наступну експедицію. Чи в цьому й полягає вся фішка? Спонсор експедицій спеціально вимагає, щоб астронавтам влаштовували “Голодні ігри”? Може, й ставки з друзями робить. А що, це було б цікаво 🙂 Коли що, лишаю цей сюжет зі спонсором за собою. Аж сподобався.
Успіхів на конкурсі!
Дякую всім за коментарі! Це моє перше оповідання, скажімо, проба пера. Наступного разу врахую всі зауваження.
Форель, я не прихильник фантастики. Більше полюбляю детективи, тому вирішила не використовувати технічні терміни, щоб не попасти в просак)