Спочатку було слово. І слово було…
– Перепрошую!
Вона подивилася на нього. Пікапер. Звичайний пікапер. Охайна сорочка. Кеди. Зачіска так щоб стирчало. Цікаво, що далі? Спитає номер телефону?
– Та нічого, – сказала вона. І поправила свою довгу чорну косу. Чи не забула причепуритися зранку?
“Каву на Шпацер” спіймати не так легко. Вело-баристи не сидять на місці й постійно крутять педалі центральними вулицями Львова. Вона замовила собі подвійне еспресо і відійшла трохи далі. Він взяв те й саме і став поруч. Вона на нього не дивилася.
Далі знову було слово. І слово було…
– Перепрошую!
Вона відчула, як щось опекло плече. І з жахом поглянула на свою нову білу блузку. Там виявилася величезна чорна пляма.
– Досить невдалий спосіб знайомства! – промовила вона.
А тоді вилила на хлопця залишки свого подвійного еспресо і причепила паперовий стаканчик на його стильну зачіску. Якусь мить вона дивилася на збентежений вираз обличчя цього невдахи. А тоді швидким кроком майнула геть.
Спочатку було слово. І слово було…
– Тут не зайнято?
Вона подивилася навколо. Цілий Хрещатик вільних лавок! А тоді поглянула на хлопця. Ботан. Звичайний ботан. Прямокутні окуляри. Нерішучий погляд. Светр заправлений у штані. Вона розкуйовдила свої яскраво зелені патли та пересунула ближче чорну сумочку з шипами.
– Ні. Не зайнято.
І продовжила їсти морозиво. Хай дивиться.
– Смачно? – спитав він.
– Так. Смачно. А з якою метою цікавитесь?
Він зашарівся.
– Та я от просто подумав. Я… Я за цілий день нічого не їв…
Студент. Личинка офісного планктону без перспектив та майбутнього.
– На. Тримай, – вона віддала йому свій рогалик. Встала. І пішла.
Спочатку було слово. І слово було…
– Та скільки можна!
– Дівчино! Швидше!
– Чому вся черга має вас чекати!
А вона стояла і не знала, що вибрати. Каву? Чи морозиво? Чого зараз хочеться найбільше?
Та черга не могла чекати. От-от хтось вибухне і…
– Каву і морозиво! – вона передала гроші.
– Прошу! Вільна каса!
Хтось засміявся. Вона взяла замовлення та відійшла за вільний столик.
– Мені те саме, що і тій дівчині! – виголосив бородань, що стояв відразу за нею.
Вона наче в кіно дивилася, як він бере в одну руку морозиво, в іншу каву… і йде до неї…
– Перепрошую! Тут не зайнято?
– Ні. Сідайте.
Вони якийсь час сиділи мовчки. А тоді почали пити морозиво і їсти каву, не відводячи з одне одного очей. Його погляд здався їй якимось знайомим. Де вона могла бачити його раніше? Може в кіно?
Бородань не витримав перший.
– Так! Це по-нашому!
– Що по-нашому?
– Так починати знайомство!
Вона посміхнулася.
– Боюся, в тебе немає шансів.
– Чому?
– Мені не подобаються бородаті.
Він знову зареготав.
– Немає нічого простіше!
І зняв свою бороду. Без неї він став виглядати зовсім іншою людиною. Людиною, що…
– В мене враження, ніби ми раніше зустрічалися, – прошепотіла вона.
Хлопець ледве стримав сміх.
– Так! Я вже втретє до тебе залицяюся!
– Як?
Він начепив прямокутні окуляри й зачесав волосся так щоб стирчало.
– То що краще? Кава? Чи морозиво?
Вона присунулася ближче.
– Тільки якщо не занадто жарко…
– Чи не занадто холодно….
Це, взагалі-то, конкурс фантастичних оповідань. Від слова “фантастика”:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Фантастика
І потім, яким боком твір стосується Шеклі?
Відразу видно, що читали далеко не всі твори Майстра. Тут прямо пов’язано з одним з оповідань, що мені найбільше запам’яталося. Воно також не на сто відсотків фантастичне, але піднімає багато цікавих тем. Невже не знайдеться бодай когось, хто його також читав?
Ну, якщо отой відсоток фантастики тут: “почали пити морозиво і їсти каву”, то беру свої слова назад. Фантастика детектед :-).
шикарне оповідання!
Добре, що оповідання написано такою гарною мовою. Автор знав, що хотів написати, і в нього це вийшло. І прикро, що це не фантастика. Я теж, як Зіркохід, не знаю, який саме твір Шеклі надихав автора. Але ми розглядаємо тексти не як фанфики. Це має бути оригінальне оповідання. І воно повинно бути фантастичним. Проте фантастики взагалі немає. Ані антуражної, ані сюжетостворюючого фант. припуску.
Бажаю удачі на конкурсі!
Оповідання, що мене надихнуло, було саме про цибулю. Але спала думка, що гастрономічну тему можна розкрити ширше. І я розглядаю філософську фантастику все ж як фантастику, а не просто спекулятивну літературу. Тож фантприпущення на поверхні, за ним не треба пірнати. Смачного.
А що таке “спекулятивна література”, чи можна спитати? Ніколи не чула такого терміна. Може, ви маєте на увазі фантастику як жанрову, тобто пригодницьку літературу? Так це зовсім непогано, навпаки, це властиво саме фантастиці.
“Спекулятивна література” – це термін, що окреслює те, що не є фантастикою в класичному розумінні. Скажімо альтернативну історію. Але конкретно даний твір має ставити питання ребром – а що взагалі фантастика? Які її межі? І чи існують вони взагалі? І чи не фантастика просто вийти за рамки стереотипів?
“І чи не фантастика просто вийти за рамки стереотипів?”
Я вважаю, що ні 🙂
а стереотипів – яких? в описі героїв? сюжетних лініях? в соціальній сфері чи сфері стосунків?
власне про твір. Тут такі думки, власне що ми маємо. Оповідання з декількох частин, хронотопи яких різняться. І на мою думки дещо розірвано, тобто три ситуації із знайомством. Львів, Хрещатик і ще щось не ідентифіковане. Я перепрошую за мою нездогадливість, але мова йде про портали, чи про переміщення в просторі, про що? слово, що було спочатку, морозиво на вибір, різні ситуації – все це не сприймається цілісно. Тому для мене питання, власне не лише в тому, де фантастика,а в тому, що частини твори схематично поєднані. Лакуни завеликі, фантастика загубилась між шматками. До чого слово, що було спочатку? тобто у мене, як читача є лише питання. Втім, відчувається якійсь магічний реалізм у творі, ледь вловимий, цього замало. Звісно, це лише мої враження, як читача. А значить – можуть бути помилковими.
Гарно, але не фантастично.
Одна істота прибуває на планету поласувати смаколиками, а інша намагається їй сподобатися. Або так: дівчина, що вміє переміщуватися в просторі й часі (чи просто пам’ятає свої переродження) раз за разом зустрічає свою долю. Авторе, розтлумачие?
Чомусь дуже посмішила витівка з бородою. Дякую.
Якщо я правильно зрозуміла, то оповідання, яке надихнуло автора – “З цибулі в моркву”?.. Щоб знайти аналогії, крім їжі як метафори (випадкової метафори), довелося, чесно кажучи, добряче потягти сову на глобус. Дівчина і так грубіянка, хлопець і так настира. Шеклі сам, у самому тексті, іронізує з приводу випадковості харчової метафори, тому вона сприймається як належне, а тут, чесно кажучи, незрозуміло, хто з них кава, хто морозиво і чого. Морозиво – це як маленькі ніжні цибульки, а кава – як агресивна оранжева морква. Перший і другий епізод на це натякають – спочатку жорсткий кавовий підкат, тоді морозивна ніяковість? І тільки поєднання дає ідеальний результат і справжнє кохання? Не можу сказати, що мені подобається вся ця невизначеність і “підтягнутість” образів до ідеї.
Щодо фантастики в мене приблизно ті самі гіпотези, що в Людини в капелюсі, приєднуюся до прохання розтлумачити.
Електроскат, ви мислите у вірному ключі. Єдине, поєднання кави і морозива — це все одно фантастика.
Всього для оповідання було підготовлено більше десятка фантастичних кінцівок. Але якось перезаписав стару версію і файл втратився.
Кінцівка перша. Світить яскраве липневе сонечко. Герої виходять з кафе і починає йти сніг, що тане на розпеченому асфальті. Десь по радіо про сніговий буран в Москві. Фантастика? Вибачте, любі футбольні фанати, я ненавмисно.
Кінцівка друга. Герої виходять з кафе, з землі вивергається лава, настає пекельна спека, а за нею вічна зима. Герої в останнє милуються краєвидом і йдуть у бункер. Фантастика? Не ризикну я писати фантастику.
Кінцівка третя. Те саме, тільки герої милуються краєвидом на фоні спалахів ядерних зарядів. Знову вічна зима.
Кінцівка четверта. Баланс реальності знову ж таки порушений. І настає повний хаос. Засмагаймо в Арктиці, на лижах по Сахарі. Тільки ну вас у баню писати такі кінцівки.
Впливати на бали кінцівками в коментарях невдячна справа. То ж просто прояснюю позицію. І прошу, шановні пане та панове. Що таке фантастика? То що взагалі таке фантастика? Які її межі? І які межі умовно реальності?
ПС. Зима близько.
шановний авторе, звісно можна дискутувати, що таке фантастика і які її межі. Тільки сенс який? Думаю в кожного у нас якесь уявлення про то є. Ми ж тут чогось зібрались, чи не так. А зима близько, факт. І це – не фантастика.
Шановний авторе, мені було цікаво прочитати вашу відповідь, але насамкінець склалося враження, що ми дивимося на проблему під геть різними кутами зору, а отже, говоримо про різні речі.
Але дякую, що відповіли.
Марко, ми ж тут наче зібралися для обміну ідеями.
Електроскат, все ж зазначили, тільки один пласт проблематики, закладеної у твір. Я намагаюся мислити не під іншим кутом, а взагалі уявляти об’єм. Саме тому за малий обсяг це була спроба порушити проблематику добра зі злом і полярного світобачення. І саме тому біблійний початок “спочатку було…” Тільки що було спочатку? Кава? Чи Морозиво? І взагалі, чи релігія – це фантастика?
та так, маю на увазі, що це довго ( і напевно не тут) треба дискутувати, бо питання вельми складне, колись пам’ятаю був форум, де можна було спілкуватися
Я мала на увазі, що смислові глибини кави й морозива, про які ви говорите, з текста мені не відкрилися попри біблійні алюзії. І зв’язку між релігією й фантастикою та закладеною в сюжеті опозицією я не бачу. На жаль.
Не відомо, чи релігія – це фантастика. Однак, можна стверджувати, що фантастика – це релігія! Тут є свої пророки і адепти, є “Віруючі”, “Храми”, і є “Писання”. А, стосовно самої історії, погоджусь із коментатором Марком: ” Можна довго дискутувати, що таке фантастика і де її межі. Однак не тут і не зараз”.
Як суто райська птиця зауважу, що фантастика – геть не релігія. Тому що, на відміну від релігії, не змушує читача приймати якийсь постулати. Навпаки, пропонує діалог і різноманіття точок зору, що ми зараз і бачимо. 🙂 І з цього приводу негайно треба випити. Каву з морозивом!
От, що каже Вікі про релігію:
“Релі́гія (від лат. religio — зв’язок) — особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини. Всупереч розповсюдженій думці, що релігія обов’язково передбачає віру у бога (особу-творця), поняття «атеїзм» не повинно протиставлятися поняттю «релігія». Деяким релігіям (буддизм, наприклад) притаманна відсутність віри в персоніфікованого бога”. Не схоже?
П.С. Посилання додам, якщо дозволить адміністрація )
Немає бога крім Дедлайну й пророка його Чарівного Пенделя. Вибачте за офтоп )))