Перший пішов

Автор | 15.08.2019

Петро стояв над “плямою” і думав, що правду кажуть про їх дивний магнетизм. Так і хотілося влізти в неї, пірнути, наче в ополонку, з головою і забути про все на світі. Він підійняв ногу і обережно торкнувся підошвою черевика до блискучої чорної поверхні. Нічого. Нога пройшла крізь абсолютну темряву не зустрівши опору і вперлася об ґрунт, над яким розташувалася “пляма”. Апаратура мовчала.
Розчаровано зітхнувши, молодий вчений повернувся до своїх приладів, перевірив показники, синхронізував дані з сервером, потім взяв в руки мобільний телефон. Це тільки декілька перших днів дослідження він та його колеги з палаючими очима не зводили погляду з “плями” та приладів, сподіваючись збагнути це незвичне явище. А тепер, на третій місяць спостережень, всім стало зрозуміло, що нічого нового тут не дізнаються, скільки б не намагалися.
У соціальних мережах теж було тихо. Ніхто вже не підіймав істерику, ніхто не панікував, натомість, всі вихвалялися власними селфі на фоні “плям”, дехто навіть влаштовував цілі фотосесії, без страху лізучи в аномалії.
Раптом Петро почув шурхіт, це хтось просувався через кущі. За декілька секунд на розчищену від рослинності територію вийшов пес. Невеличкий, виснажений, брудний настільки, що навіть колір шерсті не можна було розпізнати. Недовго думаючи, собацюра стрибнув у “пляму”. І зник. До цього теж всі звикли, тому Петро чисто механічно перевірив показники приладів, нічого цікавого там не побачив і знову повернувся до смартфона. У стрічці новин якраз з’явилося відео, у якому в одну з африканських “плям” падало величезне стадо антилоп. Вони цілеспрямовано бігли і стрибали у це чорне щось, зникаючи там без сліду. Виглядало захопливо, але і до такого вже теж звикли.
Взагалі, якби не факт, що живі істоти намагаються потрапити у “плями”, і у них, на відміну від людей, це виходить, то про аномалії вже давно б усі забули. Але ситуація складалася непроста. Наприклад, у містах вже майже не залишилося собак та кішок, комахи та птахи теж зникли. У новинах регулярно з’являлися повідомлення про масове зникнення тварин на фермах, у всіляких заповідниках та парках дикі тварини щезали цілими популяціями. Петро також знав про підводні “плями”, у які незліченними хмарами запливали риби, водні тварини, медузи та навіть планктон. Влада усіх країн як могла намагалася приховати ці факти, але в еру вільного обміну інформації таємниці не живуть довго і люди про все потроху дізнавалися.
Наука ж була безсильною. Ну не могли вчені пояснити те, що не мало майже жодних фізичних властивостей. “плями” навіть товщини не мали і були односторонніми, тобто, їх видно було лиш спереду чи то зверху, ні з боків, ні ззаду побачити аномалію не можна було. До того ж, вони фіксувалася тільки у діапазонах від інфрачервоного до ультрафіолету.
Ці думки не давали Петрові покою, відволікаючи його від перегляду стрічки новин. Ще декілька років тому назад він мріяв як стане великим вченим, отримає Нобелівську премію, буде відомим і всіх повчатиме з розумним виглядом. Натомість, Петро навіть дисертацію не дописав, залишаючись при інститутові звичайним лаборантом. Ну а що? Бізнес батьків процвітав, он, минулого року трикімнатну квартиру йому купили замість старої однокімнатної, яку Петро не продав, а, зробивши косметичний ремонт, здавав у оренду, маючи з цього непогані гроші, столиця ж, як-не-як. І сидів він біля цієї “плями” у Голосіївському парку лише через те, що йому було байдуже де сидіти, тільки б його ніхто не чіпав і не примушував працювати.
Знову почувся шурхіт. Петро з подивом побачив дівчину, що йшла прямо до “плями”.
Непрохані гостя мала на вигляд років шістнадцять-сімнадцять, не більше, її світле волосся було підстрижене під каре, лице симпатичне, тільки кирпатий ніс здавався трошки замалим, наче у немовляти. За спиною у дівчини виднівся рожевий рюкзак.
– Ой, – сказала вона, побачивши Петра.
– Доброго дня, – суворо відповів лаборант, натягаючи для солідності на ніс окуляри.
– Я думала, що тут вже нікого немає.
– Як бачите, тут є я. Проводжу досліди.
– Це, напевно, так захопливо… – замріяно промовила дівчина.
– Трошки є, – буркнув Петро.
– А можна я скористаюся… цією штукою, – вона вказала на “пляму”.
– На людей воно не діє, а для селфі є кращі місця.
– Та мені не для себе, – незнайомка зняла рюкзак і витягла з нього величезного білого кота, – Я хочу відправити свого Мурчика.
– Куди відправити? – здивувався Петро.
– Туди, – вказала дівчина на “пляму”.
– А навіщо?
– Йому там повинно бути краще. Але він сам ходити не може, його в дитинстві машина переїхала, лише передні лапки рухаються, тому я сама його сюди принесла.
– А звідки ти знаєш, що він туди хоче?
– Всі тварини туди хочуть. Ось, подивіться як він дивиться. То можна?
Дівчина глянула на Петра таким поглядом, що він аж зніяковів. Ні, жіночої уваги йому вистачало, але ці очі…
– Можна. Тільки швидко, – погодився лаборант.
Незнайомка боязко підійшла до “плями”. На очах її зібралися сльози, а руки тремтіли. Вона поставила кота прямо біля “плями” і сказала:
– Ну давай, кицюнчику, ти маєш сам то зробити, зі мною це не спрацює.
Кіт розгублено дивився то на “пляму, то на свою господарку. Він жалібно нявкнув, не знаючи, що робити.
– Давай, – схлипнула дівчина, – Я не зможу витримати довгого прощання.
У Петра від споглядання цієї жалісливої сцени аж виступили сльози на очах. Сморкнувши носом, він відвернувся, щоб не бачити як дівчина прощається зі своїм улюбленцем. Втупившись в екран ноутбука, лаборант почав вивчати показники приладів аж раптом пласкі графіки зробили різкий стрибок вверх.
– Що за?.. – вирвалося у Петра.
Він повернувся до “плями” і побачив, що біля неї немає ані кота, ані дівчини. Лаборант оббіг навколо аномалії — жодного сліду, лиш рюкзак лежав там, де його залишила незнайомка.
Датчики знову запищали, сигналізуючи про якісь нові дані. Петро зачаровано дивився як абсолютно чорна поверхня “плями” спочатку посіріла, а потім стала нестерпно білою. Бажання доторкнутися до аномалії стало неймовірно сильним, вчений не втримався стрибнув туди, наче в ополонку…

12 коментарів до “Перший пішов

  1. Зіркохід

    І? І шо? І нічого.
    Початок є, середина – суцільне пояснялово, а кінцівки автор не придумав. Нє, я так не граю :-).
    Удачі на конкурсі!

  2. Шпротина

    Я теж не зрозуміла, “і шо”(( На який рівень людство скаконуло, як в ополонку? Що то було?
    Це в принципі головне питання тексту – “що за плями”. І ми не отримуємо на нього жодної відповіді, і це облом.

    А ще мене прикололо, що ці плями навіть не обгородили (а краще – бетоном залили, угу), якщо в них тварини пруть, шо скажені, стадами й зграями. Так уся фауна повиздихає, а тут як завжди: люди бідкаються, влада розводить руками.
    Зате ми навіщось дізналися про героя, що він нероба. Як це працює на сюжет, не відомо.
    Словом, незрозуміло.

  3. Annet

    А мені дуже сподобалось! Оригінальна ідея, подача з гумором, діалоги, все автор зміг втиснути. Кінцівка – безмежний простір для уяви читача. Хороша робота. Дякую!)

  4. Mesnick

    Трішки попрацювати з текстом і вийде відмінно. Тут скаржаться, що немає пояснень, але, чесно кажучи, я виріс на такій НФ, тож мені годиться. Та й взагалі, нехай кожен сам обирає, що там за “плямою”.
    Удачі.

  5. Автор

    Зіркохід, Шпротина, дякую за коментарі і за критику. Кінцівка тут відкрита тому що ми не знаємо до чого може призвести наш перший крок і не знаємо, що може з нами статися десь там, за обрієм або просто за рогом вулиці.
    Герой вказаний неробою не просто так, цим я хотів показати що магнетизм невідомого і непізнаного може зачепити будь-кого, навіть того, кому нічого не потрібно від життя. Та й хотілося залишити читачеві простору для уяви 🙂
    Про огородження плям. Так, мій прокол, я забув згадати про це. А бетон би не допоміг, бо плями не матеріальні.
    Annet, Mesnik, дякую за підбадьорювання, радий, що мініатюра сподобалася 🙂

  6. Еко

    Цікаво, українсько, екологічно…
    Але з завершенням справа якась нечиста… 🙁
    Можу зрозуміти як пройшла дівчина. Хоча про неї і треба більш інфо (родичі є?)
    Але як, чому, навіщо проліз отой недонауковець??

  7. Автор

    Еко, дякую за коментар.
    Дівчина пройшла, бо особисто допомогла пройти своєму улюбленцеві, який сам цього не зміг зробити і цим самим дещо змінила “плями”. А от недонауковець не факт що пройшов, він лише стрибнув 😉

  8. rosava

    Якщо коротко, фантприпущення сподобалося, досить детальне і нетривіальне, але персонажі картонні. Після слів “молодий вчений” хочеться закотити очі. Цього словесного штампу ліпше уникати.

  9. Фантом

    Вітаю, авторе!

    “Собачка” – вдалася 🙂 На мені спрацювала, можливо через те, що якраз поруч кіт мурчав, як я дочитував) Мені поведінка Петра видалася незрозумілою і невмотивованою. “Раптове бажання” – тут більше як рояль у кущах грає, а не як мотивація. От якби його переграти, зробити якусь підводку, хай навіть на фоні цих таки тварин. Згадалося, що в самого в дитинстві щеня було, якого він дуже любив. Думка “а раптом воно там?” Щось таке.

    Успіхів!

  10. Зелений промінь

    “Перший пішов” – Взагалі-то другий 🙂 Люблю історії про аномалії. Ризикова та дівчина – а раптом плями заманюють тварин, щоб переробляти на паливо чи ще на щось жаливе. І хлопець туди ж…Я б свого не відправив (кота тобто), бо домашні до вільного життя не пристосовані 🙁

  11. Автор

    rosava, дякую за коментар і за пораду, буду старатися.

    Фантом, дякую за коментар, радий, що оповідання сподобалося. Я так і знав, що котяча тема когось та й зачепить 😉

    Зелений промінь, дякую за коментар. Дівчина відчувала, що улюбленцеві там буде добре, тому і ризикнула.

  12. Зоревир

    Одноразове оповідання, яке відразу ж забувається. Не кажу, що погане, просто я для себе звідси нічого не взяв, всередині нічого не тьохнуло.
    Авторе, не сприймайте як критику, це все субєктивно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *