– Ваша честь, – голосно пролунало в залі суду, – повторюю, апарати моєї компанії цілком безпечні. Вони скидають капсули тільки після пошуку складаних органічних речовин на планеті.
– А яка їх точність? – обурився позивач. – Чого очікувати від приватної компанії? За 5 років рослини з ваших капсул могли стати чумою для якоїсь екосистеми. Не говорячи про цивілізацію. Тераформування?! Це справжня біологічна зброя та привід для удару у відповідь!
– Мої «Кібели» приносять життя туди, де його нема й не могло бути. Зараз це лиш оазиси, а за сотні років – нові оселі.
– Тиша! – прикрикнув суддя. – Суд у справі про запуск ракетних апаратів типу «Кібела» постановляє: спорядити експедицію для якомога швидшого спростування чи підтвердження складу злочину.
Покритий випуклостями зореліт, схожий на птаха, що підігнув крила під живіт, наближався до вогника в чорноті. Скоро він став жовто-сірою сферою, подзьобаною кратерами – Яга, від планети з такою назвою добра не чекаєш. Прожилки льоду звивисто тягнулися від полярних шапок до екватора. Туди, серед плоскогір’їв, де крига розтавала дрібними озерцями, поцілили капсули «Кібели». Зонд вилетів із зорельота і зробив кілька витків над різними широтами. З-за скла за планетою спостерігали двоє жінок у біло-помаранчевих скафандрах.
– Непогано прижилися. – кивнула Айєша в бік зелених плямок на моніторі.
– Треба сідати, – з дрібкою скепсису сказала Софія, – тут одними зондами не обійтися. А я думала, і ця ракета застрягне в космосі.
Жовта кам’яниста рівнина під таким же жовтим небом мабуть цілі епохи не знала інших барв. Тепер у ній з’явився сріблястий зореліт, з рівномірним гудінням він завис над рівниною та випустив опори. Здійнята двигунами курява повільно вляглася в розрідженій атмосфері. Попереду була ще одна барва – насичений зелений килим мохів і грибів, схожих на зеленкуваті корали, що виливався з кількох порожнистих сфер.
Похитуючись у скафандрі, Айєша підійшла до оазиса, тримаючи сканер.
– Оце розрослися! Кожна капсула – справжня зелена бомба. Не розумію як вони могли тут вижити при добі в 13 наших.
– Схоже, вижили тільки прості рослини, лишайники, грибки, а ще тихохідки й нематоди. – монотонно прочитала на наручному моніторчику Софія. – Для них це звичайні умови.
– Там! Що це?
Між двома валунами висіло щось, схоже на товсту зелену павутину. Зблизька стало видно – це дрібний мох покривав хаотично з’єднані між собою нитки. Подекуди на них росло щось схоже на ромбічні листки, вкриті кіркою лишайника.
– Якість кристали, але структура неоднорідна.
– Як ми їх не помітили?
– Це не дивно, в них немає органічних речовин…
– Там ще!
Між камінням розтягнулися немов скляні павутинки, покриті жовтими та червонястими кристалами. Як жучки, вони трималися за павутиння гострими прямими ніжками. Сиділи нерухомо, повернуті ширшими гранями до сонця.
Айєша зняла один кристал пінцетом і поклала в герметичний контейнер. Кристал непорушно лежав на дні. Живий, мертвий? Чи просто геологічна дивовижа?
– Таке передбачалося, – промовила Айєша, – але ми перші знайшли їх. Це силікатні організми. Схоже, живуть фотосинтезом, поглинаючи елементи з каменів.
– То ми можемо вигадати їм назву? – намірилась Софія.
– Мабуть так. «Павутинні кристали» – як тобі?
Айєша стукнула кришкою якогось пристрою, коли дослідження скінчилося.
– Не знаю. Їх можна порівняти з величезними бактеріями. Але щось я сумніваюсь чи вони взагалі живі. Поки ясно, що земні рослини ростуть значно швидше і просто заглушують кристалам світло.
– Тоді поки прибуде наступна експедиція, тільки назва може й лишитися. Знищити оазиси ми не здатні, насіння та спори могли рознестися по всій планеті.
– То що ти пропонуєш?
– Вони виживають в екстремальних умовах, правильно? Доставимо їх на сусідню планету. Так у них буде шанс на збереження.
Сусідня планета Яга-2 знаходилася далі, сіра, наче покрита нерівними шарами фарби. Зореліт сів на пустельне плато. Астронавтки викотили кулясту капсулу в метр діаметром. Обидві спинились, з недовірою дивлячись на мілку розщелину. В ній поблискували ромбічні пластинки. Цілі зарості тутешніх кристалів.
– Як це можливо? Ті самі кристали на двох планетах?
– Може й не ті самі. Якщо ми випустимо кристали з Яги сюди, це загроза місцевим кристалам.
– Але якщо вони є на обох планетах, то вони споріднені. Нехай потрапили на одну планету з іншої в якихось уламках, підкинутих у космос падінням астероїда. Це родичі.
– Чи просто паралельна еволюція. Кристали з Яги не можна тут випускати, але й везти цілу популяцію додому… тобі не здається, що це теж «бомба»?
Чергове засідання суду зібрало ще більше людей. Суддя нервував, повсякчас відпивав по трохи води з келишка.
– Ви підтверджуєте, – сказав він, – що не випускали так звані павутинні кристали на Язі-2?
– Так, ваша честь, – відповіла Софія, – зібрані кристали лишено на Язі-2 в герметичному контейнері «Кібели». Ми повідомили координати та лишили про всяк випадок маячок.
Засідання тривало довго та гамірно, втратився лік тих, кому надавали слово, і вся зала нагадувала якийсь східний ринок. Та врешті настав час вироку.
Суд постановляє: враховуючи результати експертизи, не вважати павутинні кристали життям, натомість використовувати формулювання «самовідтворювана неорганічна система природного походження». Павутинні кристали планети Яга вважати геологічною пам’яткою. З огляду на це змінити обвинувачення на «ненавмисне руйнування об’єкта природної спадщини». Суд зобов’язує відповідача відшкодувати вартість чотирьох безпілотних розвідувальних апаратів і двох пілотованих експедицій. А також забезпечити поселення ізольованих у капсулі павутинних кристалів на планеті, де відсутні інші біологічні організми або об’єкти, що могли б від цього постраждати. Крім того суд забороняє відповідачеві продовжувати запуск апаратів з біологічним матеріалом.
– Доведеться почекати з колоніями. – розвела руками Софія.
– А що, не знайдемо хорошу планету? – скривались Айєша.
– Знайдемо цікаву, і не одну. А пошукати я не проти. Ти зі мною?
Автору вдалося описати фантастичні технології та істот досить достовірно, за що величезний плюс. Ніяких гіпердвигунів, чотириоких інопланетян чи голограм. Можливо, якби це був більший твір, там такі деталі стали б неминучі, але для міні-оповідання це цілком достатньо. Гарні описи планети й пейзажів. І що можливо головне – тема екології розкрита, героїні знайшли оптимальне, винахідливе та гуманне рішення.
Багато деталей мусять лишитися за кадром. Наприклад, скільки часу минуло між засіданнями суду, хто такі позивач і відповідач, чи як виглядають героїні. Вони молоді? Чи може Софія з Айєшею жінки за 50?
Сподіваюсь, автор розкаже це в повнорозмірному творі ; )
Відчайдушні паняночки… Не вчили їх в дитинстві, що брати каку в руки не можна. А то плюнуло б в очі отрутою, на тому й закінчилася б експедиція.
Авторе, якщо у вас головні герої – це люди, видайте їм хоч по примітивній палиці, щоб вони могли потикати в кристали, перш ніж брати руками.
Прошу, дайте судді попити ноотропів чи таблеточку йоду, може логіка з’явиться…
Суддя, до тебе привезли зелену штукенцію, яка може хотіти жертоньки, виділяти отрути, містити вірусні нуклеотиди, становити геномну загрозу для тваринного життя й населення планети внаслідок пошкодження наших ДНК з наступними мутаціями та ін…. Та все фіолетово, тільки гроші хай виплатять за експедицію 🙂 !
А ще, дівчатка потопталися по спорах, потім потопталися по іншій планеті, потім потопталися по Землі… Та ви вже колонізували чужинців більше, ніж треба… Бджілочки наші.
Сюжет треба трохи більше продумати з урахуванням біоетики живого.
Пробачте.
Читачу, ви звісно потім усе знову замаскуєте своїм “пробачте”, але ви оповідання-то читали?
* “видайте їм хоч по примітивній палиці, щоб вони могли потикати в кристали, перш ніж брати руками” – “Похитуючись у скафандрі, Айєша підійшла до оазиса, тримаючи сканер”, “Айєша зняла один кристал пінцетом”.
* “Суддя, до тебе привезли зелену штукенцію” – ДЕ? Куди привезли? В залу суду чи що?
* “А ще, дівчатка потопталися по спорах, потім потопталися по іншій планеті, потім потопталися по Землі…” – вони по-вашому на засідання суду в скафандрах прямо з зорельота зійшли?
Ви не просто додали максимально нелогічні деталі, а ще й понаписували прямо протилежне тому, що є в творі. Так що дослухатися до вашого “відгуку” жодних підстав нема.
Пробааачте
Підтримаю вас, пане Авторе. Дехто під маскою “Читач” і справді пише нісенітницю під усіма підряд творами.
Ваше оповідання читабельне, за що і дякую.
Успіхів.
Оповідання доволі цікаве. Успіхів Вам.
“Айєша зняла один кристал пінцетом і поклала в герметичний контейнер”
Дія відбувається за допомогою рук, тим більше, пінцет не забезпечує достатньої відстані від потенційної небезпеки, оскільки ваш зразок неоднорідної, неорганічної будови (“Якість кристали, але структура неоднорідна”, “немає органічних речовин”). Він міг банально здетонувати й залишити вмирати вашу Аєшу без руки від геморагічного шоку.
Щодо сканеру: герої не змогли зрозуміти, із чого саме складаються кристали, тому їх сканер морально застарілий або не ефективний. До того ж, зазвичай, сканер у фантастичних творах – це прилад, який вимірює випромінювання та хвилі різної частоти. Якщо кристали містили б отрути або вибухо-небезпечні компоненти, які перебували в стані фізичного спокою, тому могли зреагувати лише на прикладення кінетичної енергії… Бачу, що не любить автор своїх героїв 🙂
Словом, бачу халатне ставлення героїнь до свого життя та здоров’я.
“Суддя, до тебе привезли зелену штукенцію”
Ці зразки, які, наголошую, невідомого складу з високоваріабельним потенціалом небезпеки, прилетіли з Аєшою на Землю. Вони там собі спокійненько лежать, а може трансформуються, а може випаровують високотоксичні сполуки, тому до залу суду проникнуть з киснем лише через певний час. Але судді всеодно, йому потрібні податки в казну, тому вирок стосується лише матеріального відшкодування. Такий собі суддя, якщо чесно.
А ще, дівчатка потопталися по спорах, потім потопталися по іншій планеті, потім потопталися по Землі…” – вони по-вашому на засідання суду в скафандрах прямо з зорельота зійшли?
Ні, ну на Ягу-2 вони висадилися і гуляли там. Не думаю, що й на Землю вони виходили лише в бікіні 🙂 Тому ці чужинці при таких умовах були в тій реальності світу уже скрізь.
Авторе, запевняю, я дуже уважно читала ваш твір. Однак, представлений світ побудований на халтурному ставленні героїв до своїх повноважень, що засмучує. Варто краще продумувати сюжет, тоді людині буде здаватися, що вигаданий світ – реальний і приноситиме задаволення. Моя критика максимально конструктивна та об’єктивна.
Щиро прошу вибачити мене за різкість та прямоту.
Ви прочитали майстер-клас як доскіпатися на рівному місці.
Цілком підтримую автора та Лісовика.
А раптом воно вибухне, а раптом воно вкусить! Ви, Читачу, багато знаєте каменів, здатних вибухнути? Чому на іншій планеті вони мають бути? А як збирають зразки комах чи тих же каменів? Чому ентомологи не бояться брати їх пінцетами чи ловити сачками й не бояться, що ті вибухнуть? До того ж героїні вже в скафандрах, що дає додатковий захист.
Як не могли зрозуміти з чого складаються кристали? “Це не дивно, в них немає органічних речовин…” і слідом “це силікатні організми”. Дослідниці прекрасно знали з чого складаються кристали. Як і про вас, Читачу, можна сказати “стільки-то відсотків води, стільки-то відсотків кальцію чи що там ще”. До речі, а раптом ви вкусите чи вибухнете? Як до вас взагалі можна людям підходити?
Читачу, даруйте, а яку зелену штукенцію привезли до судді? “Зелена штукенція” лишилася на іншій планеті. А кристали жіночки на Землю не привозили. Про це принаймні ні слова в тексті.
“Ці зразки, які, наголошую, невідомого складу з високоваріабельним потенціалом небезпеки”. Якого, вибачте, фіга? Їх склад відомий, а небезпеку складають ЗЕМНІ рослини для кристалів. І суддя виніс вирок для їх захисту й недопущення подібних ситуацій в майбутньому, коли земні організми потрапляють в чужу екосистему.
Дівчатка висадилися на Ягу-2 і занесли спори, аяяяй. А чого їм було боятися? Вони й подумати не могли, що там теж є кристали. А кристали, як сказано вище, не відрізняються за складом від навколишніх скель, бо в них нема органічних речовин.
“Не думаю, що й на Землю вони виходили лише в бікіні” – панове, у нас гідний спадкоємець штанів Арагорна. Якщо автор не написав, що в людини є голова, то в людини нема голови. А якщо він не написав, що героїні зняли скафандри, то вони завалили в них прямо на суд. Мабуть проломивши заразом вікно своїм зорельотом. Ви не цікавились, Читачу, які процедури проходять реальні космонавти після повернення з космосу?
Якби твір був про зварників вищого розряду, Читач мабуть засипав би автора доріканнями: а зварник прийшов додому прямо в зварювальній масці! Бо не сказано як він її знімає. А в нього ще мабуть карбід на черевиках! Ну а раптом? А карбід як потрапить у чай, то його дружина зварника вип’є і отрується, ааа! Як взагалі світ ще стоїть, коли є такі зварники? Ой вииибачте-пробачте за прямоту.
Коротше, Читача з його коментарями на цьому конкурсі віддати людоїдам, а потім мені.
Роз’яснення для Людоїдоїда:
Перш за все дякую за такі фрази: “Коротше, Читача з його коментарями на цьому конкурсі віддати людоїдам, а потім мені.”, “До речі, а раптом ви вкусите чи вибухнете? Як до вас взагалі можна людям підходити?”.
Однак прошу не порушувати пункт 4.4. розділу “Коментування” Правил конкурсу, де зазначається “Не допускаються образи учасників конкурсу. Образи – одне з найгрубіших порушень правил конкурсного етикету. Повідомлення, які містять образи, будуть негайно видалятися. Також неприпустимий перехід на особистості”.
Я нікого (ні вас, Людоїдоїде, ні автора твору) не ображала, коментувала максимально чітко та логічно послідовно.
Тепер, по суті.
1
“Читачу, багато знаєте каменів, здатних вибухнути?”
Так, наприклад, це руди з високим вмістом магнію. Доречі, магній здатний горіти навіть у воді та використовується у складі пороху для підвищення вибухових властивостей.
2
“Чому на іншій планеті вони мають бути?”
А чому б і ні?
3
“Чому ентомологи не бояться брати їх пінцетами чи ловити сачками й не бояться, що ті вибухнуть?”
Тому що ентомологи знають, з чим конкретно мають справу 🙂
4
“До того ж героїні вже в скафандрах, що дає додатковий захист.”
Наприклад, від детонації – це сумнівний захист.
5
Як не могли зрозуміти з чого складаються кристали? “Це не дивно, в них немає органічних речовин…” і слідом “це силікатні організми”.
Так, але не достатньо: “Якість кристали, але структура неоднорідна”.
6
“Читачу, даруйте, а яку зелену штукенцію привезли до судді?”
Я не говорила, що кристали в залі суду. Вони, вірогідно, десь лежали на кораблі, чи в лабораторії, “тому до залу суду проникнуть з киснем лише через певний час”.
7
“Їх склад відомий, а небезпеку складають ЗЕМНІ рослини для кристалів. ”
Читайте пункт №5. Може й силікати там присутні, але ж чітко написано про “якусь” неоднорідність кристалів.
8
“Дівчатка висадилися на Ягу-2 і занесли спори, аяяяй. А чого їм було боятися? ”
О, скільки хорор фанстатики побудовані на цій темі! Навіть в нашому реальному світі перед завантаженням майбутніх марсоходів до ракет їх інтенсивно дезінфікують, щоб не з’явилися нові штами та непідйомні проблеми 🙂
9
“Не думаю, що й на Землю вони виходили лише в бікіні”
Дівчата контактували “ногами, руками, своєю головою” костюмів з грунтом, атмосферою тощо. Теоретично, ці спори могли контамінувати всю поверхню захисного одягу.
10
“Ви не цікавились, Читачу, які процедури проходять реальні космонавти після повернення з космосу?”
Цікавилась. В деталях. Документальна зйомка повернення астронавтів з Аполону-17, дивіться з 7:13 (https://www.youtube.com/watch?v=aFYl-TbxskA), повернення астронавтів з МКС (https://www.youtube.com/watch?v=Kr6X0-QC1Gg).
Коротше кажучи, люди покидають свої апарати в “робочих” костюмах 🙂
Чесно кажучи, Людоїдоїде, я рада, що ви так емоційно захищаєте Автора твору. Однак під емоціями ви не змогли надати об’єктивного обгрунтування своїх думок.
Я можу і більш детально розписати проблему халатності в творі “Зелена бомба”, але не хочу, тому що коли упираються рогом, то не здатні сприйняти гарну пораду.
Творчих вам успіхів.
Прошу не ображатися. Вибачайте за конкретизовану критику.
Які у вас тут пристрасті. 🙂
Команда Зф вас читає трохи із запізненням, тому просить бути взаємно ввічливими.
Мені теж незрозуміла критика Читача. Навпаки тут переконливо описані заходи безпеки. Весь сюжет про те як персонажам вдалося мінімізувати шкоду від зіткненнях “наших” з “їхніми”.
Якщо твір критикувати, то не за це. Але робити цього мені не хотілося б, бо для свого обсягу він має непоганий сюжет і грамотну мову. Я не побачив чогось нелогічного. Оповідання запросто можна розвивати в повість.
Тут теж коментарям пороблено. Якщо критикувати, то грамотність, можливість співпереживати героям і діри в сюжеті. Критичних проблем, вартих цих папірусів, які порозгортали в коментарях, в твору нема. Я б хотів більше дізнатись про героїнь, але автор мусив чимось пожертвувати для розвитку сюжету.
Чого очікують ті коментатори, що починають сюсюкати і сипати смайлики? Дівчатка, ой дурненькі, ой що ж вони там наробили )))). Чого очікують коментатори, що розписують контратаку на кожне речення інших коментаторів? Це зайве, закликаю зосередитись на перевагах творів, а не недоліках. Бо така критика віддштовхує авторів, ніби тут сидить якась сердита масонська ложа і нікого не пускає.
Дивно читати стільки сперечань над дійсно добрим і цікавим твором. Автор – я в захваті, відчуваються хоч-якісь знання! Якщо стільки суперечок, у мене виникає одне питання: “А хто вийде у фінал, невже ті твори, що читати не можливо?”
Дякую за виважені коментарі! Звичайно, суперечки читати цікаво, і мені навіть трохи приємно, що твір спонукав до них. “Трохи”, бо на попередніх конкурсах суперечки породжували конструктивні ідеї, а на цьому вони швидше форма розваги. Втім, по-справжньому “палає” під іншими оповіданнями.
Ще раз дякую всім, хто не лишився байдужим!
Автор, мабуть, літо так діє на людей. Восени у нас традиційний конкурс, може там буде інакше 🙂
Дійсно, за даними сучасної наукової публікації (див. Trang PM, Rocklöv J, Giang KB, Nilsson M. Seasonality of hospital admissions for mental disorders in Hanoi, Vietnam. Glob Health Action. 2016;9:32116. Published 2016 Aug 25. doi:10.3402/gha.v9.32116, https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5002036/ ) зазначається, що пік маніакальних епізодів та загострення симптомів шизофренії припадає на весну-літо.
Вибачте за пізнавальну хвилинку.
Читачу, останній коментар – це вже дійсно занадто.
Мені не вистачило інтриги… І довелось перечитати двічі, щоб зрозуміти, а за що ж судять відповідача. За першим разом чомусь здалось, що судять саме дівчат…
Оповідання цікаве, та мені здалось заплутаним.
Твір класний, але на мене трішки заплутаний. Після другого прочитання все стало на свої місця.
Вищезазначені коментарі до цього твору це просто окрема епопея)
Щодо поведінки астронавток – цілком згоден з коментарями Читача. Хоча й розумію, що у 6 тисячах не до складних процедур огляду планети.
В цілому ж конфлікт надуманий. Кому яка справа до цих силікоїдів? Людство за свою історію систематично нехтувало аборігенами, а тут вони навіть не розумні… Більше того, конфлікт не призводить до якогось відкриття, на яке я очікував. Тому… ну таке. Гарний потенціал, але історія звернула кудись не туди.
Владиславе, на ваше зауваження є як підтримка, так і заперечення в історії. Людство не тільки “систематично нехтувало”, а й виправляло наслідки нехтування. А бувало і діяло на випередження, як наприклад з протидією поширення ахатини в США. Не бачу підстав не зобразити людство майбутнього трохи поміркованішим за наших предків і сучасників.
Ну, якщо чесно, то найкращий бік оповідання – опис технічних деталей, але цим нас свого часу вже вражали багато фантастів, тому, як на мене, твір випадає з сучасного контексту. Але непогано.
Може здатися старомодним, але мені оповідання дуже сподобалося! Це справжня НФ, нагадало Азимова-Стругацьких , чітко поставлена проблематика що краще – “свої” живі організми чи питомо живі аборигенні форми життя? Та у чому різниця між життям органічним та неорганічним? Читати було цікаво. Автору респект!
Здається, друге чи третє оповідання про суд на цьому конкурсі 🙂 Загалом, непогане, не розумію прикіпувань декого з коментаторів. Так, ми знаємо про життя дуже мало, бо бачили його лиш на нашій планеті. За інших умов життя може мати зовсім іншу форму, навіть таку, яка здасться нам неможливою.
P.S. Кібела, кристали – чомусь це нагадало мені трилогію Володимира Савченко “Дерево життя”
Дякую за увагу до твору!
Сторонній, так чудово ж! Я й не претендую, щоб це оповідання потрапило в перелік безсмертних творів світової фантастики. А оскільки не ви один сприйняли технічні деталі реалістичними, то це вельми приємно :3
Румато, а я згідний з рішенням суду, що кристали все ж не були живими 🙂 Вони близькі до життя, проте життя лишається унікальним, суто земним явищем.
Murrrchik, все ж можу похвалитися, що моє було першим 😉 Припускаю, що знаю про які книги ви згадали, та назва Кібела обрана, бо це Велика Мати в античних народів.