Земельний кодекс

Ти тільки подивися на них, Едіку! – Альбіна обурено тормосила однією рукою манжет чоловіка, а іншою тицяла у вікно. – Та це в ніякі ворота не лізе!

– Такими темпами воріт у нас теж скоро не буде… – погодився Едік, сумно дивлячись у вікно.

Ще якусь годину тому звідси було чудово видно дальній край їхньої ділянки, рясно усіяної щедрим врожаєм кукурудзи, а в лівому кутку під старенькою липою притулився гарненький дерев’яний туалет з милим віконечком у формі сердечка. Альбіна щиро захоплювалася усілякими речами «під старовину», чим надзвичайно бісила ультрасучасних сусідів, які навіть через десять років не змирилися з потворним дерев’яним будинком поряд із їхнім скляним дивом.

У Оришків ще минулого року відрізали три сотки землі і вони із помстою чекали коли і в решти сусідів почнуть відбирати землю.

– О-о-о, тепер Оришки зможуть досхочу зловтішатися! – вимовила Альбіна, найсильніше жалкуючи за старою липою, яку посадила ще її мати. Тепер ані трьох соток землі, ані туалету з блакитними дверима у них не було. Як сокирою обрубали!

– Едіку, треба щось робити! – рішуче вперла руки у підвіконня Альбіна. – Іди завтра з позовом до суду! Вони не мають права!

Чоловік сумно опустив голову і промовив:

– Та мають вони право… Закон є закон.

– Тоді що, будемо терпіти допоки в нас все віднімуть? І що робити далі? Де житимемо та за що?! Це поле, все, що у нас є! Вони ж потрохи все повідрізають! Нічого не цураються! Навіть туалет забрали. Нелюди! – Альбіна ледь чутно шморгнула носом.

Едік обійняв дружину і та, притулившись до його великого теплого плеча, потрохи заспокоїлася. Довго вони отак стояли, дивилися на віджатий по закону шмат обійстя і по черзі схлипували. Тепер їхній туалет мешкав десь на іншій планеті…

– То, може, я заварю липового чаю? – через якихось надцять хвилин спитала Альбіна. Вони все ще стояли в обіймах один одного, поглядом проводжаючи у далеку космічну путь вже навіки відрізану ділянку щедрого на врожай чорнозему.

– Чудова ідея, – Едік ніжно поцілував дружину у маківку.

 

***

 

– Любий мій… Це трішечки не те, що я хотіла… – тендітна дівчина з фіолетовою шкірою обома руками заткнула носа і відійшла на кілька метрів від розчинених навстіж блакитних дверей з милим сердечком.

Чоловік із зеленуватою шкірою швидко зачинив двері і теж відступив на кілька кроків. Ніжний нюх альтореанців не був пристосований для подібних ароматів. Чоловік зловив на собі гнівний погляд дружини.

– Ми зробимо з цього місця чудовий дворик! – поспішив виправдатися він.

– Місце надзвичайно перспективне! Велика ділянка землі зі справжнім чорноземом! – подала голос ріелтор. Вона делікатно витримувала дистанцію не менше десяти метрів.

Альтореанське подружжя обернулося і ріелтор люб’язно простягнула планшет.

– Будь ласка, покладіть відбиток вказівного пальця та мізинця у білий квадратик і ділянка перейде у вашу власність.

Чоловік майже протягнув руку щоб скріпити договір, але дружина рішуче його відсторонила.

– То альтанки з фонтанчиком не буде? – провокаційно зазирнула в яскраво зелені очі альтореанка. – Ти дійсно пропонуєш мені людський туалет?

Чоловік хотів було акцентувати увагу на величезному дереві, але шкіра дружини миттю вицвіла і набула блідо-фіолетового відтінка, а це вже було поганою прикметою.

Він поспішив ніжно обійняти тендітну дружину, потім глибоко і важко зітхнув, хотів щось сказати, але передумав, набрав повні груди повітря та повільно обернувся до ріелтора:

– А можна подивитися на інші ділянки?

– Звичайно! – широка посмішка розтягнула жабячі вуста космічного маклера і вона швидко відобразила на планшеті можливі варіанти. Простягнула гаджет подружжю.

Чоловік галантно передав дружині право обрати ділянку.

Струнка альтореанка вдоволено прижалася до чоловіка і з ледь уловимим муркотінням розглядала яскраві візуалізації, абсолютно ігноруючи цінники. Вона захоплено вивчала варіанти один за одним і з кожним разом її шкіра набувала все яскравішого фіолетового рум’янця.

Чоловік із жалем подумав скільки йому доведеться заплатити за вже готове місце. А можна ж було купити отой недорогий клаптик землі з не дуже приємним ароматом і поступово облаштувати! Молода дружина чекати не хотіла, а відмовляти їй він ще не навчився.

Нарешті, передивившись не менше сотні варіантів, альтореанка ткнула яскраво фіолетовим пальцем в обраний і задоволено вигукнула:

– Ось цей!

– Чудовий вибір! – миттєво підтримала ріелтор і передала планшет чоловіку. Блідо-зелений альтореанець, не дивлячись, притулив побілівші пальці до білого квадратика.

– Потрібно декілька хвилин, щоб ділянка транспортувалася.

– Звичайно-звичайно! – щасливо закивала альтореанка, ніжно торкаючись ледь зеленої щоки чоловіка яскраво-фіолетовими вустами.

 

***

Альбіна заварила липовий чай і разом з чоловіком попрямувала на задній двір. Це була традиція – вечірній чай у альтанці біля невеличкого фонтана. Едік подарував їй цю красу на минулу річницю. Один з найкращих подарунків у всесвіті! Принаймні так вважала романтична Альбіна.

– Треба буде посадити нову липу ближче до будинку, – на ходу зробивши ковток улюбленого напою, промовив Едік. – Будинки вони не урізають.

Ступивши на задній двір, подружжя тільки і встигло побачити, як їх сімейна альтанка і фонтан розчиняються у повітрі. За декілька секунд двір став меншим ще на три сотки.

– Та що ж це таке?! – заголосила Альбіна.

– Подивися туди! – Едік показав у кінець їхнього обійстя, де знову проступало кукурудзяне поле, а за ним липа і блакитний туалет із сердечком на дверях.

– Відбирають найкраще! – Альбіна розчаровано махнула рукою і зайшла у дім.

Едік ще довго дивився на повернений у їхню власність клаптик землі, розуміючи, що Земельний кодекс це закон. Земля і простір їхньої планети для одних інопланетян в обмін на захист від інших інопланетних агресорів. Кожний землянин вимушений платити загальний борг і сьогодні настала їхня черга.