У Ґло вилиці схожі на людські: гострі кути під западинами уважних чорних очей. Нора Кейзик ніколи не знає, куди саме спрямований погляд Ґло – це як намагатися порахувати оберти чорної глянцевої кулі навколо її осі – й вкотре відчуває, що їй складно підтримувати зоровий контакт. Але в такі миті вона нагадує собі, що це працює… Читати далі »
Ця історія трапилася ще до зоряної експансії. Червона планета тоді була форпостом із підкорення Сонячної системи. Тут розташовувалися найбільші заводи по виробництву космічних кораблів. І саме сюди прилетів молодий винахідник із Місяця, щоб запатентувати епохальну розробку. Славнозвісні бари, ні інші марсіянські принади не цікавили молодика. Відразу з космодрому він поспішив до будівлі патентної комісії зі… Читати далі »
Ніщо так не стимулює вигадувати, як збій обладнання. Поки все перезавантажиться, чекати до декількох годин. Сотні ідей, як зробити очікування більш барвистим, пролітають, наче метеоритний дощ. Кріта увімкнула мозковий штурм, адже не так просто знайти заняття, яке людина може розділити з фат’оштіярком, коли ні переклад, ні інформаційна мережа не доступні. Ці двоє знали, що рано… Читати далі »
У космічному експресі нарешті всі люди поснули. У міжсекційному переході з’явились широко розплющені темно-зелені очі, навколо них матеріалізувалась кошлата голова з маленькими ріжками та решта дрібного волохатого тільця. Останнім вималювався тоненький хвіст з китицею на кінці. Щезник полегшено видихнув. Невидимість забирала чимало сил. Гравітацію, певна річ, відключили, тож довелось пробиратись до харчової секції в горизонтальному… Читати далі »
– Мамо, давай швидше! Ти все пропустиш! – десятирічний Кім нетерпляче крутився у кріслі. Ліззі поспіхом виклала останні сендвічі на тарілку, поставила їх на стіл біля чайнику запашної кави і сіла поряд з хлопчиною. Вся сім’я зібралась у вітальні. Трансляція мала ось-ось початись. – То в школах ще вивчають історію Землі? – запитала бабуся Кіма.… Читати далі »
Яна жбурнули на простору венасу під куполом, носом у холодну підлогу. «Справжній мармур! Це скільки ж рейсів із Землі…» Хазяїн маєтку Самуель Торій стояв, спершись на балюстраду, спиною до Яна. З підлоги здавалося, ніби він занурив голову в густий суп помаранчевих хмар і сірчаних вихрів. Ілюзію підсилювали пишний білий халат і візок із балонами. —… Читати далі »
— Готовий? — Ні, — голову Теха стискає металевий обруч. Він заплющує очі, очікуючи зворотного відліку. — Т-10 до стрибка, — жіночий голос з-за захисного скла. Він чує, як двері ізольованої камери зачиняються. Десять секунд відділяє його від першої подорожі людства до інших галактик. Хто б міг подумати, що вона пройде у такий спосіб. —… Читати далі »
— Як тебе звати? — Вінні, — відповів хлопчик. Із настанов Анджея він знав, що демону не можна видавати свого імені, та був надто наляканий, щоб змовчати. Ноги зрадливо трусилися, долоні пітніли і мимоволі стискалися в кулаки. — Вінні, — повторив другий демон глухим жіночим голосом. Його сіра шкура шурхотіла при рухах, а на пласкому… Читати далі »
– Тобто я повинна переїжджати? Ви всі геть з глузду з’їхали? – хрипло запитала стара жінка. – Мамо, станція вже непридатна для життя. Вона от-от розвалиться, – розвів руками сорокарічний чоловік. – Я все одно залишусь тут! Хто вони такі, щоб вигнати мене? – Це урядовці, вони мають повне право. Задля твоєї безпеки, мамо, просто… Читати далі »
— Мамо, дивись, зірка падає! Дівчинка бігла темним полем, ніби намагалась наздогнати яскраву плямку, що стрімко рухалась небом. *** — Один з двигунів горить! Треба систему аварійної посадки вмикати! — пролунав в навушнику голос механіка — Діємо за пунктами 6 та 8 Інструкції. Пасажирам оголосити червоний рівень! І прослідкуйте щоб усі натягли шоломи! — капітан… Читати далі »
Ти тільки подивися на них, Едіку! – Альбіна обурено тормосила однією рукою манжет чоловіка, а іншою тицяла у вікно. – Та це в ніякі ворота не лізе! – Такими темпами воріт у нас теж скоро не буде… – погодився Едік, сумно дивлячись у вікно. Ще якусь годину тому звідси було чудово видно дальній край їхньої… Читати далі »
— І яким ти себе там уявляєш? — запитала Ольга. Вона дивилася на металево-сріблясту Землю, посічену яскравими фіолетовими лініями квантових реле. Смужки постійно змінювали свою конфігурацію та напрямок, вибудовували з сусідніми згустками світла все нові й нові ланцюги послідовностей. Це схоже на хаотичну неонову залізницю, автоматичні стрілки якої панічно намагаються намацати ідеальний шлях. Ольга ніколи… Читати далі »
Черга до іменинниці потроху зменшувалась, а гора різних за розмірами і формою коробок біля неї зросла майже до стелі. Коруна саме випробовувала в дії подарунок подруги — кольоровий напій. Дівчина зробила ковток рідини, що постійно змінювала колір у прозорій склянці, ще й переливалась блискітками, і її тіло поступово від хвоста до вух перетворилось з яскраво… Читати далі »
Коли блимання індикатора сповістило Гната, що бункер повний, він вимкнув та підняв мотовило над збіжжям, а потім подав сину знак глушити двигуна. Хлопчик, який сьогодні вперше сів за кермо комбайна, декілька секунд розмірковував, перед тим як перевести важелі у нейтральне положення і зупинити машину. Варто було лишень увірватися брязкоту лез, дряжчанню решіток і барабанів, перегуду… Читати далі »
Миродар зайшов у лабораторію, наче в пропахлий надіями медитаційний відсік на віддаленій станції. Але він був тепер не в агресивній безодні Галактики. Він на Землі. І сьогодні буде не просто продовження Контакту. Два роки тому вони виявили Їх. Порпались у субкварковому хаосі в ядрі атома гелію та наштовхнулись на розумні сигнали. Вервечка недоспаних тижнів минула,… Читати далі »
Хоч Полі збиралася на протилежну півкулю, їй закортіло проїхатися поверхнею, щоб відчути новий світ. Станція гіперлупу виявилася переповненою. Черга до парку «Олімпус Монс», черга до парку «Долина», черга до Великої Тріади. Напівпорожній човник до кратера Аудеманс трохи південніше місця, де Лабіринт з’єднується з Долиною. Полі не роздумувала. Перед прибуттям тунель десь на двадцять кілометрів вистрибнув… Читати далі »
За одну мить, одночасно заіскрили мільйони квантових гармат. Чергова планета була нівельована до субатомних часток, буквально викреслена з тканини всесвіту, разом з усіма її мешканцями. — Вирок реалізовано, — промовила суддя Астрід Зеолакс, — порухом правиці наказуючи охороні викинути останніх прибульців у відкритий космос. Під їхні відчайдушні крики, що розчинились за міцними дверима містку корабля… Читати далі »
“Місто чекало двадцять тисяч років” Рей Бредбері “Місто” Малий вже не спав, як у небі з’явилися вогні. На мить вони розірвали нічну темряву. З гуркотом пронеслися сплячим містом. Спалахнули, мов феєрверки на Четверте липня, і загубилися на схилах піщаних пагорбів. За хвилину – тиша, наче й нічого не було. А на ранок повернувся батько. —… Читати далі »
19 липня 2060 Перша наша зустріч обернулася стрілою, що влетіла мені прямісінько у передпліччя, ледь-ледь пробивши матеріал полегшеного скафандру. Наш бортовий лікар потім достав її — тоненьку, зроблену з місцевої рослини, із наконечником з луски, на подив міцної і зазубреної. — Сподіваюсь, вона не отруєна, — сказав мені док. — Якщо так, ти труп: ліків… Читати далі »
Затишна кают-компанія тремтіла стриманою тишею. — Вітаю, шановні одноразуми! — почав я. — Цей брифінг ми зібрали, щоб у ви мали мінімум питань у час польоту. Тому якщо питання є, прошу питати їх зараз. Я пильно оглянув десять людських обличь всіма чотирма очима. Такі юні та свіжі. І як їх у космос випустили? — Чувак!… Читати далі »