Ніщо так не стимулює вигадувати, як збій обладнання. Поки все перезавантажиться, чекати до декількох годин. Сотні ідей, як зробити очікування більш барвистим, пролітають, наче метеоритний дощ.
Кріта увімкнула мозковий штурм, адже не так просто знайти заняття, яке людина може розділити з фат’оштіярком, коли ні переклад, ні інформаційна мережа не доступні. Ці двоє знали, що рано чи пізно опиняться в такій пастці, ізольовані на єдиному острові планети Че. Тільки вони в металевій будівлі на вершині скелі, і хаотична вода навкруги.
За шість земних днів парочка вже намилувалась океанським краєвидом з усіх існуючих ракурсів, тому не вистачало чогось новенького.
Кажуть, спорт об’єднує: час спробувати. Хсашві застиг навпроти з ракеткою в одній із шести кінцівок. Кріта міцно схопилась за свою, палко відбиваючи м’ячик. Що ж, вельми весело. Здавалося, що вони в рівних умовах, то чому б не влаштувати змагання? Суперник граційно водив мацаком, видаючи нерівне шипіння з нотками завзяття. Стукіт м’ячика відбивався луною, але несподівано стих. Кріта роззявила рота, ракетка випала з рук. На підлогу крапнув згусток слизу, а фат’оштіярк хрипнув. З чваканням м’ячик випав із прозорого тіла.
– Давай краще щось інше спробуємо, – зітхнула дівчина без жодного бажання торкатися того, що вивалилось з інопланетянина.
Кріта вкотре намагалась звикнути до його зовнішності: прозоре тіло нечіткої форми, в якому помітно всі судини та внутрішні органи. До того ж, голова з абсолютно видимим і, варто зазначити, вражаючим мозком височіла над слизьким желеподібним тулубом. Все тіло було обвите спіраллю, подібною на пожмакану фольгу, скручену в трубочку. Шість мацаків висувалися назовні за потреби.
Шипіння та сопіння раптом стали ритмічними та лункими. Кріта спершу насторожилась, а коли побачила, як Хсашві вигнувся головою до підлоги і активно замахав мацаками, зрозуміла, що то були танці та співи. Дівчина спробувала видати речитатив під його сиплий біт і почала помахувати руками в такт.
Шкода, що фат’оштіярк не міг пояснити, чому раптом замовк. Кріта із відчуттям ганебного сорому, що її невміле читання налякало супутника, відчайдушно занила.
Залишався ще варіант. Кріта схопила настільну гру. Три електрокубики заблимали різними кольорами, включно із недоступними людському оку.
– Ну що ж, – зітхнула дівчина і тицьнула на столі, щоб намалювалось голографічне ігрове поле. – Обирай.
Кріта підсунула Хсашві коробку з фігурками. Прозорий мацак обвився навколо спороподібного персонажа. Сама ж обрала комашника.
Хсашві влаштувався навпроти за столом. У процесі гри він настирливо шипів, що нагадувало звук втраченого зв’язку. Кріта в цей час бубніла про те, наскільки правила неважкі і говорити необов’язково. Головне – азарт.
– Ось тобі, – посміхнулась вона, коли два кубики із трьох блимнули зеленим трикутником, а третій опустився порожнім. – Випереджаю на двадцять три бали, а ти навіть не чуєш.
Хсашві харкнув, коли побачив близький до перемоги рух фігурки опонентки. Густа слина бризнула із прозорого рота. Кріта майже збудувала власну сонячну систему, а це означало, що кінець гри близько. Потрібно було зосередитись…
Хвацько махнувши мацаком, він викинув синє коло і два обтурних шкарати, майже неможливе везіння. Його фігурка посунулась уверх, обігнавши ворожу прямісінько перед фінішем. На полі засяяла сонячна система із прапором спороподібного персонажа. Комашник вилетів з поля.
Невдоволена Кріта відкинулась на спинку крісла. Клятий інопланетянин зумів навіть без розмов обкрутити її. Сама придумала, сама програла. Якщо раптом ще раз станеться така ситуація, нехай фат’оштіярк вигадує заняття. Втім, хай краще надалі обладнання працює. Досить з них екстриму: застрягати без можливості говорити і взаємодіяти.
Розвага закінчилась швидше, ніж того хотілось. Обладнання допрацьовувало останні кроки відновленого запуску.
Раптом слизька кінцівка перетнула ігрове поле зі швидкістю падіння електрокубика. Дівчина від несподіванки заціпеніла. З іншого боку, якось згаяти залишки часу треба було. Хоча дотик, що лишав після себе терпкий слиз, не здавався приємним, Кріта вирішила дозволити собі експеримент і легенько торкнутися інопланетянина.
Мацак повільно обвив її вказівний палець, як срібна спіраль його власне тіло. Те, що виглядало як м’яке і липке желе, насправді виявилось міцним і пружним м’язом. Легка кислинка запаху теж не лякала, а ледь чутне шипіння навіть заспокоювало.
Кріта бачила свою фалангу, як через тріснуте скло. Тільки тріщинками були сині жилки фат’оштіярка. Щойно дівчина звикла і, ймовірно, захотіла продовжити знайомство, усі девайси кімнати одночасно засигналили.
– Слава білій дірі! – Кріта зіскочила з крісла, схопила два інгібітори з полички, вчепивши один собі на скроню і кинувши другий Хсашві. Він спритно впіймав маленький квадратик мацаком.
Віртуальна реальність запустилась фігурним символом бренду. Нарешті перед Крітою виникло приємне і миле обличчя, за яким вона так сумувала. Дівчина відчайдушно стрибнула в обійми коханого. У реальності він, мабуть, не втримав би рівновагу, але тут лиш ніжно й обережно пригорнув Кріту до себе.
– Давно не бачилися, – захихотіла вона. – Я так рада, навіть не можу сердитися, хоча ти мене обіграв.
– Ну, знаєш, наші чуття відрізняються, тобі важче вдало кинути кубики.
Хсашві бачив версію особистості Кріти в образі його виду, а той час як вона бачила його у земній варіації. Парочка сяяла щастям, що повернулася до нормального спілкування. Тимчасовий збій обладнання не зіпсував їм романтичну відпустку.
– А пішли на берег, – махнула дівчина рукою.
– Давай, – він зобразив зоряну посмішку, а тоді загадково підморгнув. – Маю зазначити, втрьох ця настільна гра була б цікавіша та протривала би довше.
– Ой, перестань, – скривилась Кріта. – Люди, на відміну від вас, двостатеві, так що для нас це просто дикість якась. Втім, щодо гри ти маєш рацію – так було б дійсно веселіше. Хоча, знаєш… Ще пара таких вимкнень, і я передумаю.
Залившись бадьорим реготом, закохані обійнялись і попрямували до берегу.
Хух, хоч одне хоч трохи читабельне оповідання. Хоча й хотілося іноді проскочити абзац чи два. Але загалом вийшло вдало. Закінчення порадувало, якраз для мініатюри.
Успіхів.
Дуже неочікуваний фінал!
Сподобалось!
Оповідання небанальне, та я знову ж таки не побачив експансії!
Не розумію, як може розвинутись емпатія між зовсім різними видами.
Добре, віртуально вони однаково бачать іншого/іншу як представника своєї раси, але як же ж спільність всього іншого?
Хоча, для помислити, для пофантазувати – навіть дуже добре.
Однозначно сподобалося!
З одного боку, неамбітний сюжет, який підходить для мініатюри, з іншого, майстерно виведена інтрига. На маленькі недоліки навіть не хочеться звертати увагу.
Щодо теми конкурсу – невже для учасників треба розжовувати це в тексті? Експансія людства у міжрасових стосунках. Чому б і ні?
Прочитав половину і виникло в мене питання:
Автор а ви знаєте що випадкові абзаци в одному файлі не є текстом?
Хто? Кому? Шо? Куди? Де все це? Нащо?
Колейдоскоп сцен та замальовок. Який прокочується повз тебе, а ти стоїш та питаєш в себе : “А шо це взагалі було?”
Чому, як натяк на статеві відносини з іншопланетним видом, то одразу мацаки )) Знов цікава ідея, а сюжету мені забракло. Нам просто проілюстрували цю фішечку з баченням одне одного. Але добре, що в тих двох усе добре ))
Авторові удачі!
Вітаю у фіналі.
Веселеньке оповідання, ксенофілія без явної ксенофілії завдяки віртуальній реальності – цікава думка. Не скажу, що текст читався легко та плавно, місцями навіть дуже уривчасто.
А чому “Ці двоє знали, що рано чи пізно опиняться в такій пастці, ізольовані на єдиному острові планети Че.”? Зекономили на тому обладнанні, чи що?
Успіхів на конкурсі!