Колись у підлітковому віці я підходила до дзеркала, і мені здавалося, неначе звідти на мене дивиться чуже обличчя. Але тоді я все одно знала, що це я, а не хтось незнайомий, хай і ввижалося, неначе це якась незрозуміла і надто доросла дівчина. Проте зараз, коли я бачу у відображенні безтурботну посмішку когось іншого, але точно… Читати далі »
Гучний дзвінок інтеркому різко перервав музику на палубах лайнера. Пасажири, розслаблені після чергового дня розваг, завмерли, коли напружений голос капітана наповнив кожен куточок корабля. — Шановні пасажири, говорить Василь Данилюк, капітан лайнеру «Король Едвард». Прошу вашої уваги. У нас виникла надзвичайна ситуація. На жаль, порти відмовляють нам у причалюванні. Ми змушені оголосити карантин на борту.… Читати далі »
Мене нудило. Я глибоко вдихнув і пробелькотів спочатку якісь схвалення, потім якісь вибачення, а потім побіг у сторону, де, як мені здавалося, знаходились туалети. Попри вилизані лабораторні коридори, попри людей у білих халатах, попри дозатори антисептику… Уся ця чистота, здавалося, перетворилася на свою протилежність. Цей сморід, він завжди тут був? Чи мені просто ввижається? У… Читати далі »
Якби встановлення нових колоній було б олімпійським спортом, Космічна Торгова Компанія була б олімпійським комітетом. Ми — це триста тридцять вісім нових колоній за останні пів століття, двадцять три тисячі кораблів у колонізаційному флоті (і це не враховуючи вісімдесяти автономних тераформуючих одиниць та сорока тисяч розвідувальних сонячних парусників), а також ціла веселка можливих суспільних устроїв,… Читати далі »
На хресті висів спаситель людського роду, з прибитих цвяхами кінцівок скрапувала кров. Блакитна, через те, що в цій крові кисень звʼязувався міддю, а не залізом. Спаситель підняв голову, клацнули хітинові пластини на його шиї. Він щось промовив, дивлячись в небо, але його мандибули рухались вʼяло і голос вийшов надто тихим, щоб щось почути. Легіонери вже… Читати далі »
Оповідання видалено з сайту за бажанням автора
Дата: #ПОМИЛКА!. Час: #ПОМИЛКА!. Крізь темряву долинають крики: — о-я-ине… -чу!… -о-я-ине Івановичу! Костянтине Івановичу, прокиньтеся! Ви знову заснули на робочому місці! — Заснув? Що значить, заснув? Ні, що ви, я не можу спати… Сон — то взагалі не для мене… — Ви розумієте, котра година, Костянтине? — причепився якийсь молодик у формі. — Мм…… Читати далі »
Частина 1: Початок гри Весл відчув легкий тиск у шлунку, коли його транспортний корабель нарешті приземлився на поверхню Вернета — найбільшого і найвідомішого центру азартних ігор у всій галактиці. Вигляд планети вразив його. Вернет був гігантським, різнобарвним калейдоскопом неонових вогнів, що мерехтіли без перерви вдень і вночі. Величезні казино височіли як стовпи серед океану відпочинку… Читати далі »
Макс знову опустився на крісло, прислухаючись до ритмічних, ніби далеких кроків, які відлунювали по всьому кораблю. Це були не людські кроки, а лише ритм того, як рослина розповзалася по відсіках, захоплюючи дедалі більше простору. Вона була подібна до хижої змії, яка не просто полює на свою жертву, а повільно, методично оточує її, сповиває, не залишаючи… Читати далі »
Текст оповідання видалено на прохання автора