Олександр Іванович присів під зеленими стеблами кукурудзи, тримаючи в руках віртуальний екран. – А щоб його, – бурмотів він собі під носа, проскролюючи текст та інтерактивні відео. Зненацька хтось гукнув його і від того Олександр Іванович ледь не впустив додолу свого улюбленого багатопроцесорного компаньйона. – А, Петро, це ти, – прошепотів він, оговтавшись від переляку.… Читати далі »
Текст оповідання знято на прохання автора.
Летючі створіння оточили його. Не боявся, що проженуть. Став, як вони ― настовбурчував пір’я, перебирав червоними лапками, розпускав віяло хвоста. Як завжди, змінився не лише зовнішній вигляд ― змінилися реакції організму. Тепер він міг їсти те, що усі навколо: зернятка, комашок, черв’яків. «Ага, то вони ― поліфаги», ― дійшов висновку. Не подумав: «ми». Знав: попав… Читати далі »
Спочатку було слово. І слово було… – Перепрошую! Вона подивилася на нього. Пікапер. Звичайний пікапер. Охайна сорочка. Кеди. Зачіска так щоб стирчало. Цікаво, що далі? Спитає номер телефону? – Та нічого, – сказала вона. І поправила свою довгу чорну косу. Чи не забула причепуритися зранку? “Каву на Шпацер” спіймати не так легко. Вело-баристи не сидять… Читати далі »
Текст оповідання знято на прохання автора.
Оповідання знято на прохання автора.
-Тату, а ти,взагалі, справжній? – семирічний Богдан запив за сніданком, колупаючись ложкою в каші, яку він повинен був би доїсти через одну хвилину і двадцять чотири секунди. Роман відсунув свою тарілку. Глянув на сина безпристрасними очима. Потім подивився на годинник і тільки тоді відповів: -На твоє питання я відповім дорогою до школи. Для сніданку це… Читати далі »
Дерев’яне тремтіння дахів, ржаві цвяхи зігнуті стрілками на південь, немите скло з відбитками губ. Блукаю містом, аби забутись від своїх таємниць, аби згадати себе. Моє місто страждає на щоденну амнезію. Кожного дня ми хтось інші. Чи мій чоловік, це мій батько, чи моя мати, це моя сестра? Невідомо! Пам’ять пожирає себе. Ким ми були? Ким… Читати далі »
1 Важко усвідомити момент, коли я зрозумів, що приходжу до тями. Де я? Хто я? На друге питання відповідь знайшлася. Я Денис Сторчко – бізнесмен з Черкас. А от де я? Спогадами тут не обійтися. Останнє, що пригадую – схід лавини на схилі Канченджанги. Що я там робив? Підкорював черговий восьмитисячник. Альпінізм був моїм хоббі.… Читати далі »
– Вітаю вас, пане Костянтине! – доброзичливо вимовив підтягнутий клерк, що сидів за столом. – Гм, вітаю… – розгублено оглядаючись вимовив Роджер, а потім збентежено додав, – але я не Костянтин. – Не дивуйтеся: ви хрещений як Костянтин, то записані саме так. Коли вам звично ваше друге, мирське ім’я, то можемо оформити необхідний бланк і… Читати далі »
Текст оповідання знято на прохання автора.
Текст оповідання знято на прохання автора.
Олена, як відрекомендувалася гостю висока, статна, молода жінка, вигнувши чорну брову, з подивом вертіла в руках блискучий прямокутничок. По-перше, матеріал був незнайомий — ані картон, ані фольга… поліестер новий, чи що? Олена зналася на таких речах, адже, коли жила в місті, працювала і в поліграфії, і в дизайні, скрізь, де треба фахових мистецьких умінь. А… Читати далі »
Прямо зараз Всесвіт розширюється зі швидкістю, непідвладною людському розуму. Так сказав мені тоді Ґорс. Прямо зараз незліченна кількість галактичних скупчень невідворотно віддаляються від нас. Прямо зараз народжуються і вмирають мільйони істот на мільйонах планет, і ніхто з нас не зможе побувати на жодній з них. Певно, ми не заслужили на це. Ми недостатньо гідні. Одночасно… Читати далі »
Він дивиться на сцену й не вірить своїм очам. Стефан геть й не помітив, у яку саме мить вечірка при Академії наук перетворилась на щось навіжено дивакувате. Можливо, все пішло неправильно ще з тієї миті, коли він вирішив одягнутись у свій кумедний зелений костюм, абсолютно недоречний на науковій конференції. Може він помилився ще раніше –… Читати далі »
Оповідання знято з сайту на прохання автора.
Вимкнула будильник, Марина Василівна Присядько не поспішала вставати з ліжка. Натомість вона ще раз солодко протягнулася всім своїм чималеньким тілом і повернулася на лівий бік. Раптом пролунав дзвоник від вхідних дверей. – Кому це в такий ранній час не спиться? – сердито пробурмотіла жінка, йдучи глянути на непроханих гостей. На екрані системи спостереження вона побачила… Читати далі »
Текст оповідання знято на прохання автора.
Спочатку я так само геть нічого не розумів. Я прокинувся у звичайній палаті у звичайній лікарні. Все навколо було таким самим як вчора. За вікном світило яскраве сонечко. Біля мого ліжка екран кардіостимулятора. Він показував шістдесят два удари на хвилину. Я вдихнув на повні груди. Я відчував себе на всі сто. Я сів на ліжку… Читати далі »
Для кожного часу характерні свої палички-виручалочки. Для дев’яностих років двадцятого століття – це були бити. Скільки виручки вони принесли своїм власникам – не злічити. Двадцять перший вік відзначився вже бітами та байтами. Без інформаційних технологій стало нікуди. Двадцять другий – гобітами. Що люди тепер робили би без цих братів-помічників по розуму навіть важко уявити! Добре,… Читати далі »