Коментарі

Я не автор, не можу вирішувати. Але якийсь таки мав бути. Хитрий доктор на останньому етапі дав інший препарат, і президент заговорив правду? Або доктор конкретно кинув клієнта, бо ж і сам накачаний препаратом? Або ми б дізналися, як доктор набирає у шприц воду з крана. Та хз. Але щось же мало бути. А так вийшов нарис, замальовка.

Це намагання осягнути чому люди, які приходять до влади аж НАСТІЛЬКИ міняються, вади вадами, але вони реально стають немов і не люди вже взагалі. Фінал? А який фінал вам би сподобався?

Мурррчику, буду вдячний за вказані у тексті русизми!

Електроскат, дякую за коментар!) Мені, як автору, приємно знати, що ви, одразу “впізнали” героїв і зрозуміли тему)) Бемежно радий, що саме моя історія була першою, яку ви тут прочитали. Дякую!

твір десь відсилає нас до твору “Мій двойник – робот”, але трохи під іншим ракурсом, незле написано, історія вийшла цілісна, в дусі і без надмірної терімнології, тобто гуд. Хоча і без новизни

Емн… знов проблема передбачуваності завершення. За такого перебігу подій було очевидно. Втім, дійсно дух старих оповідань присутній. Адже саме тоді, років з 60 тому, люди писали про роботів, які так вільно можуть думати, і одночасно про швабри і віники. Власне, оця невідповідність простим логічним правилам – ознака старої лампової НФ. Якби не конкурс Шеклі, то я б за таке ставив мінуса, але тут навпаки – піде в плюси 🙂

Нажаль, оповідання сподівань не виправдало. Кінцівка стала очевидною після застереження продавця. Ну і в цілому: занадто довгий процес покупки, ці літери можна було б витратити, щоб хоч трохи розкрити образ ГГ. Всі оці переговори мені особисто читати було нудно.
Вибачте за різку критику. Удачі.

Дякувати Птиці, я зрозумів, про що це оповідання. Дійсно – треба висипАтися.

Дуже хороше оповідання, навіть декілька русизмів не псують враження від нього. Неймовірно актуальна тема для нашого часу, коли батьки змушені повністю віддавати себе роботі, щоб заробити грошей для дітей, не приділяючи, при цьому, часу своїм дітлахам. А дітям потрібні батьки не тільки для фінансування.
Удачі Вам на конкурсі, авторе!

Підтримую останню думку про “ламповість”) Воно по-своєму прикольно, але занадто вже гротескно, навіть для сатири – причому не зовсім ясно, сатири на що. Приєднуюся до читача, який не зрозумів, плюс чи мінус у кінцевому підсумку бюрократія. З такими натхненням і енергією описана її нестерпність для будь-якої нормальної людини – але ж вона врешті рятує цивілізацію. Не знаєш, що й думати.
Не змогла сама сформулювати враження щодо фіналу, але коментарі підказали: дійсно, виглядає штучно приклеєним, твір ніби зовсім не до цього вів.
Були смішні моменти, але загальне враження якось… ну, таке.

Мені теж радше сподобалося. Прийом оповіді від першої особи дуже личить цьому сюжету. Бадьорий і хвацький наратив. Смішний гумор, фішка з Кулусом прикольна, її теж так і тягне процитувати))
Фінал абсолютно не видався мені невиразним і банальним. Точніше, я очікувала не зовсім такої розв’язки, тому була приємно заскочена. По-моєму, гарний, дотепний твір, якраз “у дусі”. Дякую авторові за нього.

Тут, скоріше, справа у тім, що смерть припадає на конкретний вік. Тобто, всі знають кінцеву дату і все життя обертається на очікування цієї дати. Стосовно самого оповідання – воно вимагає більшої розробки. Занадто стиснуто і через це виглядає недоопрацьованим.

А мені не сподобалося. Виправдали людські вади хімією. Ну і фіналу я не побачив.

Мені щиро сподобалася мораль: корумповані політики мають бути покарані долею з особливим цинізмом. Процесуально теж було приємно читати, оці всі деталі про перебіг переговорів, кулуари та потяг героя до побутової розкоші.
Збентежило те, що конгресмен не кричав і не дивувася становищу, в якому опинився: люди вже знають про інші форми життя чи він просто такий непробивний мужик?
А про розв’язку, чесно, здогадуєшся майже одразу: трьох згадок про діаманти для цього досить.
Але загалом приємно прочиталося, неідеально, а хто ідеальний. Зате завершено й цілісно.

Хай будуть не діаманти, а золото або щось інше. Це нічого не змінить. Проблема тексту, на мою думку, полягає в тому, що все оповідання підпорядковане останньому “виверту”. Цього замало.
Успіху на конкурсі!

Комедія абсурду з відкритим фіналом. Але до пристойного рівня не дотягує.

Ворожість автора очевидна. А може награна? Бо ж, якщо придивитися, то за якихось 150 років маємо гуманне багате суспільство, яке навіть Україну змогло підняти до роботів, першокласного мед. обслуговування і навіть оживлення старих мерзлих гомофобів.
1-0 на користь членопіхв! Автору премію за приховану рекламу веселкових 🙂

Дякую за відгук, Наті. А що таке, автор перебрав із химерами? Дуже цікаво. Стилізація взагалі складна річ, тим більш у такому невеликому обсязі.

Навіть нічого не можу додати, згодна з усіма коментаторами.

А що заважає тим вершникам відправиться на ті планети, де ховаються люди? Як розумію, ці кінні халепи прив’язуються до тих, хто в них вірить, а не до планети. Але тут виникає інша логічна хиба. Досить припинити в них вірить, і вони сами щезнуть. Нащо в такому випадку тікати с Землі?