Коментарі

Це вже не Шеклі, а скоріше Бредбері) А може й Урсула Ле Гуін 🙂
Дійсно є контраст між побутовістю повсякденності на початку і напіврелігійною психоделією в кінці. Але все ж цей контраст здається мені виправданив. А як би у нас проводжали припечених на … (Пошук, Візит до Мінотавра, Колівську Битву, Голодні Ігри – потрібне підкреслити)? Думаю, що десь саме отак!
І ще раз зазначу, що написано дуже і дуже гарно. Поки що найкраще з того, що я прочитав у групі.

> Марко
> сподобалося,

На здоров’я. 🙂

> але Вода на початку
збиває, факт.

Біда… Всі не люблять воду… За що ж з нею так…

> Гарні імена героїв

Головна з ними морока – коли відмінки первинного (технічного) імені, і цікавішого (що придумалось згодом) – не збігаються… Сподіваюсь, що всі повиправляв.

> Наті
> Щось таке, незрозуміле – типу “а
хай буде”

А й справді… 😉

Гарно, але не фантастично.

Легке приємне оповідання, хоча дещо затягнуте. Удачі на конкурсі!

Допоможець.

Нелогічності:
1) Робот, якому довелось показувати де знайти віник, сам пішов на побачення… 🙂
2) ГГ є далеко не першим користувачем такого типу роботів, але чомусь саме він зіткнувся з цим збоєм…
3) Ситуація з сайтами знайомств відверто незрозуміла… Якщо в майбутньому вони так само недолугі як і нині (мало фільтрів відбору і фактично вручну треба перебирати абс. зайві анкети, щоб знайти, наприклад україномовних чи ще якихось унікальних людей), то “допоможець” якраз правильно використаний. Але, чого б то раптом гг не схотів поговорити з дівчиною, коли вона вже знайдена? То для чого ж він її шукав?

Помітно, що автор писати вміє, і зазвичай пише більші форми. Є явний замір на щось більше і цікаве. От би прочитати цей твір розгорнутим, зі щонайменше ще такою ж кількістю загадок і низкою карколамних пригод!
Успіхів!

Не ображайтеся, колего-авторе, бо бачу, що таки складати слова у речення, далебі, вмієте.
Якби хто видавав у нас український аналог російської “Нещадної толерантності” (ну, тої збірки, де гострики розмовляють і захопили толерантне до них людство), то ваше оповідання туди, імовірно, взяли би. А так… Вийшов не надто симпатичний анекдот про “Ненавиджу расистів і негрів”.
Але, повторюся, писати нібито вмієте. Можливо, в майбутньому варто триматися подалі від гостросоціальних тем. Хай щастить!

Дуже гарно за стилем написано.
Але ідея проста як двері, та й кінець досить передбачуваний. Як на мене не досить зрозуміло прописано, що саме спонукає хазяйку їсти пігулки ложками.
І щось забагато продавець розказує про побічні ефекти, так він усіх покупців розлякає)))
Але соцільно-гумористичній напрям досить “шеклівський”, хоча і перенесений на наші терени)

Якось довго, невиразно, бо дуже одноманітгно й нудно. З великими труднощами. але все-ьтаки дочитав до кінця – і нічого в залишку, наче й не читав зовсім. Я не зрозумів, для чого таке було взагалі писати. Щоб було?

Дякую, Славо! Ідея не в саморозмноженні – генеттчні обмеження цього не рекомендують. Ідея в статевій універсальності: в забезпеченні можливості людини побути в різних ролях, і не комплексувати що в неї щось не так, чи чогось не вистачає. А щодо ворожості, тут швидше не ворожість, а несприйняття “сходу” головним героєм тамтешніх реалій. Можливо, йому потрібнтй час на адаптацію. І ще: поведінка ГГ не завжди відображає переконання автора)

Загалом текст приємних емоції не викликає. Думаю, що і на таку реакцію автор мав би заздалегідь сподіватися, так, ем, неелегантно обстьобуючи досить делікатну й потенційно скандалогенну тему.

Далі, боюся, буде сумбур, спробую чітко висловити свою позицію щодо.

Мені простіше сприймати цю роботу так, як пропонує Клешоногий Паротяг. Бо інакше, як би сказати. Для мене це неактуальний об’єкт висміювання, груба форма висміювання, гіперутрований роздутий жарт. Цікаво, що “воно” Кирило, яким би гротескним не видавалося прибульцю з минулого, не виглядає якось не задоволеним своїм життям, пригніченим чи сумним від того, як у його зовнішності й сутності поєднуються ознаки маскулінності й фемінінності. Це, знаєте, якби середньовічному ченцю показати сучасну дівчину в не дуже-то й короткій спідниці – усе одно б плювався й хрестився. Але щось не думаю, щоби хтось із сучасників, реально обізнаних з умовами життя в середньовіччі, поспішив туди на ПМЖ. То до чого ці спекуляції й, перепрошую за погане слово, петросянство? Мужик із груддю й з помадою, от уже ж – обрегочешся.
Незрозуміло й прикро.

Дивовижний світ матки, it’s bigger on the inside! О_о

Якщо серйозно, то повністю солідарна із враженнями Зіркохода. Про що то буде, жирно натякнули назвою, але психодел такий психоделічний, що аж бедтрип. Образи, звичайно, неординарні, фантазія в автора в певному ключі дуже плідно працює, не віднімеш. Але коли неординарного стільки, то дах у читача починає підтікати не на жарт.
Кілька років тому на російськомовному конкурсі фантастичного оповідання мені трапився текст з таким самим смисловим ядром і схожою назвою – “На початку” (“В начале”), теж криком народження закінчувався. І, зізнатися, мені досі здається, що подібний формат утілення цієї ідеї – фантасмагоричний глюкосвіт до буття – не найвдаліший. Суто моя читацька думка, не претендую.

Так, згоден з усіма зауваженнями. Писав в літаку на телефоні одним пальцем. Не встиг добре вичитати чи дати на перевірку. Зараз самому соромно за такий текст. Ну вже як є, наступного разу виплавлюся. Дякую за коментарі

Приємне оповідання. За розміреним темпом викладу з самого початку відчуваєш, що буде як в анекдоті – заради останньої фрази, але мені здається, що це не так уже й сильно суперечить духові деяких з оповідок Шеклі. Певна “кучерявість” стилю, помічена читачами, та умовність зображуваного (отак от просто – відсували з дороги заводи й оранжереї)) одразу дає зрозуміти, що це буде абсолютно гумористичний твір, навіть не сатиричний, для сатири бракує гостроти. Але я щиро посміхнулася наприкінці, дякую авторові)

Погоджуся із зауваженнями щодо подачі: назва-спойлер, лекція, яка повторюється (цього разу – явно для читача), неточність певних формулювань (із задоволенням почитала фахове обговорення в коментарях). Від себе щодо неточностей додам те, на що звернула увагу: “Ми почали щезати. Без сліду. Наче ніколи не народжувалися. Вакуум. Спочатку політична і військова верхівка. Ставили нового офіцера і через деякий час він зникав. Думали різне. Викрадення, диверсія…” – “наче не народжувалися” й “думали про викрадення” – то зовсім різні речі. Наче не народжувався – його ніхто й пам’ятати не повинен. Якщо шукають, то пам’ятають.
У мене склалося враження, що текст є певною сумою популярних (загалом чи останнім часом) нф-патернів. Зокрема, і те, що до людства була інша, вища раса, яку винищила війна, а ми вже якісь недолугі з певної причини нащадки чи й геть інший вид. Імена давньоскандинавської божественної пари, Вігрід як натяк на місце останньої битви мені суб’єктивно здалися перебором з асоціаціями, заграваннями з міфологією. Як на мене, або вже останні атланти, або Рагнарок, а так якось забагато інгредієнтів у страві.
Дія Калейдоскопа викликала єдину асоціацію: “О, в них Танос пролонгованої дії”. Каюсь, мабуть, я зіпсована “Марвелом”, але неможливо було про це не подумати. ) А щодо пріонної інфекції та її зв’язку з канібалізмом я буквально рік тому читала в Михайла Бриниха у “Хлібі з хрящами”, пояснення майже один в один, але в контексті зомбі-апокаліпсису. Я в жодному разі, в жодному, наголошую, не звинувачую автора в плагіаті, просто фіксую, що є перегук. Можливо, авторові було би цікаво, якщо не читав цей твір.

Ну що ви. Я насправді вдячний і ваш хід думок обов’язково пригодиться у майбутньому при написанні інших речей. Дякую за побажання. Вам також удачі!

Поділяю зауваження попередніх читачів щодо сюжету. Заручники-то заручники, але людина, яка добровільно назад полізе в петлю, з якої щойно вилізла, – то трохи дивний психічно суб’єкт, як на мене. Не дуже переконало. Тут так, наче ідеї тісно в межах жанру. Могло би бути щось більше за обсягом із цікавою психологічною площиною: чи дійсно люди хотіли би бачити андроїдів, справді подібних на людей, чи ця схожіть дратувала би й лякала? Що змушує чоловіка хотіти назад в домашнє пекло? Ну, і таке інше. А так воно зашвидко завершилося.
Ну, і текст зле вичитаний. Крім “лодка” (човен), “прислонився” (сперся, наприклад), “вбирається” (це одягається, а має бути “прибирає”), “не послідувало”, є ще дивні “сидячі”, “читаючі” – має бути з “и” в кінці, це дієприслівники (що роблячИ?), а не дієприкметники (якІ?). Чилі – через “и” (після д, т, з, с, ж, ч, ш, р, ц в іншомовних словах – и). Чимало є пунктуаційних помилок (оформлення прямої мови, вставні слова, відомкремлені члени речення, тире між підметом і присудком). Усе це не дуже гарно впливає на сприйняття тексту.

От тому я й кажу, невдячна справа – давати поради авторам 🙂
Удачі на конкурсі 🙂

“заговорив правду” то вже фантастика якась)))) Ваші варіанти хороші, але мій робить мініатюру трохи гострішою (на мою скромну думку). Я щиро вірю, що література може і повинна показувати людям проблеми і змушувати замислитися, навіть якщо це крізь сміх і доведення до абсурду.

Зіркохід, Бджілка Рім, Наті, дякую за ваші коментарі й увагу до тексту. Якщо фінал не зіграв, очевидно, треба вдосконалюватися авторові.

Людина в капелюсі, мене надзвичайно потішив ваш коментар) Фінал не випадковий, саме така розв’язка була задумана для оповідання від початку – подвійне дно подій. Мені здалося, що це “в дусі”. Якщо я помиляюся, то що ж.

Брунатний гоетист, дуже, дуже приємно, дякую.

марко,
ви мене засмутили реакцією, як і вас – текстом. Особливо мене зачепило зауваження про списаність з фільму. По-перше, фільмів на тему часової петлі й повтору одного дня безліч. Я дуже люблю цю тему, тому без підглядання до Вікіпедії можу згадати одразу “Retroaction” (“Провал часу”), “Трикутник”, “Вихідний код”, “Edge of Tomorrow”, “Щасливого дня смерті”, “Помилка часу” (“Time Lapse”), “Лімб”, з підгляданням – ще низку тайтлів назвати, зокрема з художньої літератури і навіть аніме. Більше за те, технічно “День байбака” – навіть не перший фільм, який експлуатує цю тему, є ще “Дзеркало для героя” (знято на 6 років раніше). І всі вони будуються за типовою схемою, де є повтори, деталі-прив’язки тощо. Варіації – не стільки в сюжетній, як у жанровій та ідейній площині (щось може бути містикою, щось твердою НФ, щось – скоріше психологічною драмою на тлі НФ-сюжету, щось узагалі комедією). У моєму творі схема відтворена свідомо й спеціально, причому відтворює її один герой для іншого, як пояснено у фіналі (а потім виявляється, що не все так просто). Якщо це не зрозуміло, перекручено, зіжмакано, мені, безперечно, треба працювати над цим. Це цікава перспектива для самовдосконалення.
Але закид щодо списаності мені здався дивним. Утім, дякую за увагу до твору, щиро.