Коментарі

Я так зрозумів, Авторе, Ви надихнулися Другим Пришестям і Судним Днем. Як на мене, вийшло доволі непогано, я б сказав класно. Ідея є, читати не нудно.

Але дійсно: із музикою було перебільшення. Мені навіть моментами було смішно, бо сам музикант і знаю теорію.

Чогось нового сказати поки не можу, лише повторятиму попередніх коментаторів.

Шасти на конкурсі!

Вельми шановна панно ( ми тут інгогніто, тож перепрощую раптом помилився), я свого часу витратив деякий час на вивчення Щаблин Шляхти та Геральдики саме по спеціалізованій літературі. І що таке “Титул Пошани” і як він пов’язується з головою роду. Але там все доволі таки складно, а на додачу кожна феодальна країна додавала свого колориту, особливо в часи коли Хрестові Походи виходили з моди і голова дому доживав до онуків.
Ясна річ Дюма – це fiction, але якісний фікшен, в якому це питання непогано розписано. Наприклад в титулуванні принца дому Де Клермон.
Але звісно художня література не є джерелом знанняі краще користуватися спеціалізованою довідковою літературою. Безперечно.
З повагою.

Написано атмосферненько. А от ідея так, не дуже оригінальна. І все ж таки “кхрл” більше звучить як якийсь невідомий птах, а не кашель. Щасти вам на конкурсі

Він взяв гітару і заграв, а мерці встали. І ранок їх спалив. Ось оце все діяння нагадало мені пісню “Мёртвый анархист” групи Кіш. Але написано атмосферно і класно. “Спочатку важко. Потім складно. ” – ось цього клаптику я не зміг збагнути. Щасти вам на конкурсі

>>> Птиця Сірін – не все так просто. Якщо не хочеться лізти в історію походження титулів, а Лавкрафту не снилося наскльки там все плутано та жахливо, почитайте Дюма. В нього доволі прозоро видно як віконти ставали графами і де і чому вони бачили баронів чи маркізів.

Авторе, не обманюйте себе, це вам не хочеться лізти в історію походження титулів. А Дюма взагалі не є джерелом інформації.

“Ага, еротичні сни + вогка карамель = дуже, дуже погані асоціації”
Чому у вас раптом акварель перетворилася на карамель? )))

“У нього в під’їзді телевізор стоїть???”
Про те, що зуби чистив, теж тре було написати?

“Автор зараз будь-що може пояснювати і просити уявити”
Та боже збав! )))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))

А я люблю постапок) Не можу сказати, що сподобалося, є певні класні моменти, як про купу лампочок, про прапор тощо, та й останнє речення кльове. Але суто процесуально трохи нуднувато читати.

Мені здається, утім, що це була б крута короткометражна анімація. Із закадровим голосом, який озвучує частину міркувань героя. І навколо все сіре, заквашений сніг, попіл, безлюддя. Хвилини на 2-3. Взагалі було б бомбезно. *_*

Тут якась нестиковка: “Доповідаю про роботу всіх систем. Більше для трансляції, всі наші знають настільки просте й невибагливе начиння мого захисного вбрання.” Але ж на той момент трансляцію ще не ввімкнено. Мені не вистачило якогось нового фантприпущення чи повору в кінці. Тобто те, що людей лишилось мало вже здогадуєшся, коли читаєш про наслідки ядерної зими. Крок описан добре, але мені не сподобалось, що з сарказмом, але це претензія не до автора, а до персонажа)

Дякую за чергову порцію корисних відгуків. )
Вельми корисних.

Птиця Сірін – не все так просто. Якщо не хочеться лізти в історію походження титулів, а Лавкрафту не снилося наскльки там все плутано та жахливо, почитайте Дюма. В нього доволі прозоро видно як віконти ставали графами і де і чому вони бачили баронів чи маркізів.

Лісовик – Про показувати, а не розказувати, так ви праві. А про мораль… не згоден. Ми ту впершу чергу для того аби розважити читача, а не повести його на вершини духовного просвітлення. Хоча можливо це вплив тлетворного та бездуховного Заходу.

Фантом – жертва агресії важливий персонаж космопери. Тому тут алюзію важкувато прикрутити.

Саша – саме та термоядерна реакція і малася на увазі. Просто, у описуємому Всесвіті, люди можуть таку реакцю тримати у вельми обмежених зонах. Тому тільки гор… пальник (ще раз дякую) а потім лезо плазмених мечів.

А й справді.
«Don’t Worry, Be Happy»
Але для цього знадобляться також і пісні. А може й музика…

До речі, вони наразі видаються унікальними – бо їхнім слухачам не потрібне збільшення швидкості відтворення.
Хоча… От згадую “Смутний вальс” (Valse triste) Яна Сібеліуса і гризуть мене якісь непевні підозри… На першому диску (збірка всілякої класики) він звучав інакше й швидше і був 04:40, а потім (вже на вузькоспеціалізованішому диску, в розділі скандинавських) – повільніше і аж 06:02… То це інколи й музику вже прискорюють? Чи то просто різні методи виконання, загальновідомі ще з давніх давен?? А тепер – лише обраним???

Дійсно, для анекдоту забагато об’єму. Мені не подобається експозиція, ці ідеурги там взагалі не потрібні, можна відразу з Ідеї починати. Ну то таке, а загалом непогано на тлі інших.

>Гнат зостався в Україні (замість повезти винахід у багатші країни) і це ніби натякає на українське походження.

Автор так і знав, що не треба скорочувати, а потрібно одразу писати: “Велика Українськка Гетьманщина”.
*сопе і виправляє в чернетці*

Як сказали вище — українці не чекають допомоги від заокеанських чарівників (чи звідки там ті маяри прибули).

“Бездушний вітер брутально підняв його благеньке тільце і жбурнув…”
…у метафоричну стіну надлишкових епітетів.

Як пов’язані таємне життя сніжинок і корупція у закладах вищої освіти України? Окрім того що просто сумно, зрада і т. п.?

А ніяк.

“Яскраві й духмяні, наче вогка акварель, насичені еротикою сни мов сипали вогнем”
Ага, еротичні сни + вогка карамель = дуже, дуже погані асоціації.

“Увечері пірнав у темний під’їзд, ненадовго прилипав до колючого від напруги екрана телевізора”
У нього в під’їзді телевізор стоїть???

В опщім, я не розумію, про що це. Автор зараз будь-що може пояснювати і просити уявити, але я бачу головного героя, який досяг мети, але в результаті нічого не змінилося. А оскільки для оповідання-настрою стиль ну дуже примітивний, то і так воно не працює.

Хотіли трагедію, отримали комедію. Друг Ікара, може, і не злетів, але логіка стартанула від цього всього подалі.
Як то кажуть, “плакало пів поселення”.

Чекав, що хоч щось буде несподіване, оригінальне. Але ж ніт! Навіть характерника приволокли.

АТОксплоітейшн у чистому вигляді, але народа має сподобатись.

Авторе, ніхто нічого не плутає, бо ніяк інакше не виходить зрозуміти вашу фразу: “Самогубство через страждання – чи це не найбільший прояв людяності?”, з якою я категорично не згоден. Он в обговоренні “Першого меча” через відсутність всього лапок(я так зрозумів) розгорнулася ціла дискусія, а у вас тут ціла спірна фраза (

Авторе, мені здається, ви перебільшуєте щодо кіно або вам давно не траплялися хороші речі, яких чимало. Але я не буду сперечатися) Збережімо загальний легкий тон – не засмучуймося)

М-м, 140 км ядерною пустелею, де є гігантські капустянки, частину гг повзе і хворий, – за тиждень?..
Я щось згадала одразу “Довгу прогулянку” Кінга, там був моторошний епізод про “певний час повз зі швидкістю 5 миль на годину”.
Але тут ці 20 км на день якось мене підвісили. Нє, ну можливо, в принципі, але тут у нас кадр, який ледве лізе….

Як вивернуто навпаки тему, цікаво: маленький крок, який не зроблено, був би гігантським кроком для людства. Це мені сподобалося.

Суто процесуально нуднувато отак про все дізнаватися з монологу. Ясно, що це жанр такий, “передсмертні марення”, але оттформа якраз не зайшла.