Коментарі

Електроскат, дякую. Радий, що Вам сподобалось.

Людина в капелюсі, дякую за такий відгук. Додам лише, для героя це щей магічно-реальне теперішнє.

Наті, дякую!

Хороше оповідання 🙂
На мою думку, поведінка пілота легко пояснюється: він поклався на милість господарства свого Чебу-Реба і милість його, як завжди, виявилася безкінечною, що не могло не показати людям всю велич цього божества 🙂
Але дійсно, всякі сектанти ходять лише парами, щоб мати психологічну перевагу та впевненість.
Удачі на конкурсі!

Чудове оповідання! Майстерності та іронії тут якраз скільки треба! 🙂
Ось тільки 4 вершники пів-оповідання якісь абстрактні – коні описані, а вони абсолютно ні. Тільки під кінець почали якось проявлятися.
Гарно! 🙂

Це оповідання було б дуже непоганим, якби автор ще потрудився довести його до закінчення.
Зараз воно виглядає, якимсь обірваним. Цікаві ідеї є, але немає зв’язки. Що саме було потрібно інопланетянам від землян? Щоб вони відкрили подарунок? А навіщо? І що тоді? B)
Нє, ну я розумію що злобні міжгалактичні спрути завжди замислюють щось погане проти мирних беззахисних землян, але все ж би хотілося , аби автор хоч натякнув, що сталося б якби вони його відкрили? 🙂
Не кажучи вже про те навіщо придумувати такі складні схеми, якщо технологічний рівень спрутів все одно набагато вищий за людей.
А так сподобалося лише композиція з героїв: молодий-гарячий, кругленький-боязкий, довготелесий-обережний і охочий до грошей капітан. Живенько! 🙂

Написано досить хвацько, але якось спецефекти затьмарили сенс. Я все розумію про переміщення у часі і все таке. Але як машина часу одразу озброїла Цезаря гранатами, Жану д’Арк – лазерними мечами, а Гітлера переробила на кіборга? Автор аж ніяк навіть не натякнуть на логіку цих перетворень.
Там ще є дивні моменти. Читаємо: “Чоловіки та жінки у дорогих костюмах панічно бігають залою, кричать та помирають під перехресним вогнем”. Але перед чим нам описали: Жанну з мечами, Цезаря з ручними гранатами, Сталіна з катаною і Гітлера з кулеметами, які на той момент Жанне вже вибила з рук. То звідки там взятися вогню та ще й перехресному?? О_о
Ну тобто я не проти гумору, але навіщо перетворювати це у треш? У Шеклі гумор був тоншим.
Логіка з причинами і наслідками, там мабуть у автора і була, але до читача з тексту вона так однозначно не доходить. Так само як і необхідність подавати все оповідання у теперішньому часі (але то вже нехай, спишемо на експерменти).
Але кінцівка мені сподобалась (хоч там переді мною на неї і лаялися). Деміурги зустрілися щоб відпочити на перехресті власних світів 🙂

🙂

Я сама не в курсі як то вийшло)

Дякую вам, авторе!
Деякі речі це пояснює, проте десь я й зовсім заплуталася. Шкода, що не все це присутнє в тексті й треба здогадуватися або користатися ремарками автора.

Для Птиці. Можу і все інше логічно пояснити. Шкода, що Ви не здогадалися. Отже, про коліщатко і про хлопчика одразу. Життя “звичайної” людини знецінилося, як було сказано, і з кожним роком ставало ще менш цінним. Мільйони “маленьких зубчастих коліщаток” стали непотрібні. Їх викинули, та порожні будинки показують, що суспільство вимирає. Машина позбавилася зайвих частин, але й сама померла. Стів віддав все життя, щоб у часи постійної інфляції хоч трохи грошей накопичити. І заповів орендувати два тіла, одне з яких – дитяче. Той факт, що здають в оренду навіть дитячі тіла теж має натякнути читачеві про зміну стану речей у суспільстві. Він обрав те, що для нього було мрією, і віддав все заради цього. Втім, він не мав вибору. Бо жити йому не було за що.

Якщо Ви ще не читали оповідання, то краще це не читати. Тут для Птиці Сірін.
Шкода, якщо це вийшло незрозуміло. Хоча, мені здається все тут зрозуміло. Питання “навіщо” дут недоречне – саме таке суспільство, яке змушує людей робити отакі вітчайдушні речі, я й описую. Щодо містики та науковості, то я навіть не буду починати полеміку. Я роблю припущення, що, як казали класики фантастики, будь-яка достатньо розвинена технологія виглядає, як магія. Тож мова йшла дійсно про померлих. І я ж писав про те, що Террі в стані смерті був самотнім, а всі відчуття поступово зникали. Де були тіла? Ніде. Це технологія медіум-конекту, тобто підселення душі (свідомості, називайте, як хочете) саме мертвої людини. І так, це питання життя суспільства, яке може оживляти геніїв минулого, або родичів, за рахунок безправних живих. Не буду занадто заглиблюватися, адже мені хочеться, щоб читач сам все це зрозумів і про всі ці аспекти подумав.
Ну і нарешті, як Стів зміг оживити сам себе? Ну це ж елементарно: а що, не можна самому собі листа надіслати? А що, не можна найняти адвокатську контору, яка виконує посмертні розпорядження? 🙂 Деталізувати вже не стану. 🙂

Електроскат, навпаки, дякую за відгук. Це означає, що я все ж у реальному світі, а не цифровій реальності. Загравання з аудиторією не було на меті. Навпаки, я б переймався, що всі поціновувачі почнуть волати, що твір занадто прямолінійним. Твір почався з думки “а що сам Шеклі написав би на власний конкурс”?… То ж цей твір просто мав бути написаний. Хай би яка невдячна справа це не була.

Добре, що прибульці поділяють наші з вами уподобання )) Якщо що, вони на нашрму боці… )))

Як на мене, дуже передбачувана, бо я собі не уявляю, як треба знудитися від життя, щоб заради вражень пити те, в чому плаває змія)) Вареники й вино однозначно кращі))

Дякую всім за відгуки! Дуже цікаво було їх читати.
Знаєте, мене завжди критикували на різних конкурсах за те, що мої твори надто “моралізаторські та ідейні”, що в сучасній літературі робити якісь висновки наприкінці чи “вкладати якийсь вищий задум” це моветон.
Цікаво, що думка читачів тут не збіглась з тими відгуками професіоналів, які я раніше отримувала.

Дякую, шановний Електроскате… Не можу з Вами не погодитися. У стосунках цієї пари все передбачувано, бо він – чоловік, вона – жінка… Гарні, талановиті представники двох найсимпатичнишіх, як на мене, народів на Землі. Але ж добре, що зоряний інспектор обрав для гастротуру саме ці народи, саме цей напій, і саме цю страву, хіба ні? Адже міг обрати, скажімо, щі та водку китайську, настояну на змії? Але ні – обрав найкраще з найкращого! І чи така вже передбучавана і лінійна тут перемога добра? Адже хтось ту гидоту п’є і їсть… 🙂

Сподобалася гра слів у перших чотирьох абзацах, а далі щось пішло не так. Від усієї ситуації з космічними гобітами, м’яко кажучи, неоднозначні враження: як наче буфонада раптово перетворюється на психологічну драму, а потім узагалі різко міняє тему на таку, що ніяк не була пов’язана із зав’язкою.

Смішна й добра штука, візуально насичена, написана багатющою мовою. Задоволення від процесу читання безперечне. Тільки фінал дуже вже передбачуваний і лінійний, без жодного подвійного дна. Те, що герої вподобають один одного, було ясно ще від першої згадки, що Сандро неодружений. І те, що все в них буде класно, бізнес і не тільки, – із самого тону оповіді тону зрозуміло. Тобто ми від початку прямували до чогось світлого й доброго – і оп, прийшли. У житті це ніби суперкласно. А в літературі якось так собі. По-різному може сприйматися.

От, дідько! Перерив простори інтернету, але так і не знайшово того, що хотів… Про що це я? Ага! Колись давно, ще в якомусь, радянського випуску, збірнику фантастики читав схожу історію. Тільки там Архангели на палаючих колісницях спустились з небес, а не вершники і люди також кудись зникли(в тій історії, на відміну від даної, не пояснювалось куди). Так от, ваша історія нагадала мені те захоплення, коли я тільки знайомився із фантастикою. І не зважаючи на більш фентезійну рису оповіді, я отримав задоволення. Щиро дякую!