Коментарі

Мабуть, я буду в ролі тієї незадоволеної меншості, якій вічно щось не так(
Зовсім не сподобалося, от жодної струни не зачепило. Такий сюжет здався відвертим і прямолінійним заграванням з читачами й поціновувачами творчості Шеклі, а не своєрідним і цікавим підходом до завдання. Чимось таким очевидним, що аж трохи незручно: хотіли дух – маєте дослівно дух.
Інші зауваження до тексту, які спали й мені на думку під час читання, висловив Зіркохід.
Перепрошую, що я якось так не до гурту(

А мені дуже сподобалося 🙂 По-перше, чимось нагадує книги Зотова про апокаліпсис, які мені дуже зайшли. По-друге, цікаво показане те, що не завжди люди роблять саме те що хочуть, зазвичай їх зобов’язуть обставини, внутрішні або зовнішні, а для себе, для душі, не залишається ні часу, ні можливостей, а врешті-решт, і бажання. Тут дуже це відчувається, як на мене.
Удачі на конкурсі! 🙂

Авторе, чи можна вас офтопіком спитати – як ви аватарку встановили? ))) Я не знайшла, як це зробити

Щиро дякую коментаторам за фахове читання. Цікаво, що мені, як авторові, теж важко було писати першу, “пояснювальну”, частину, а, починаючи з дівчини, пішло легко й невимушено. Щодо кінцівки – взагалі, там передостанні фрази мали собою являти отой славозвісний шекліанський виверт – мовляв, виявляється, герой весь час переживав, щоб гроші з турбюро повернути за невиконані умови туру… А не вийшло. І ще одін “виверт” – він попри це щасливий, бо знайшов на Землі чистий промінь, що з ним колінеарний… чи конгруентний… от, правильно пильні читачі помітили, що з технічним антуражем у автора проблеми 🙂

Слава, дякую за добрі слова. Хай подовше тримається такий настрій! 🙂

Нічого нового до коментарів попередніх читачів додати не можу, приблизно ті самі враження щодо передбачуваності тексту й “говорильні” в його середині.
От хіба що хотілося б відзначити образ начальника – дуже рельєфний товариш. З таких, які будуть морально тиснути й бризкати слиною навіть на робота, аби самоствердитися.

Якщо я правильно зрозуміла, то оповідання, яке надихнуло автора – “З цибулі в моркву”?.. Щоб знайти аналогії, крім їжі як метафори (випадкової метафори), довелося, чесно кажучи, добряче потягти сову на глобус. Дівчина і так грубіянка, хлопець і так настира. Шеклі сам, у самому тексті, іронізує з приводу випадковості харчової метафори, тому вона сприймається як належне, а тут, чесно кажучи, незрозуміло, хто з них кава, хто морозиво і чого. Морозиво – це як маленькі ніжні цибульки, а кава – як агресивна оранжева морква. Перший і другий епізод на це натякають – спочатку жорсткий кавовий підкат, тоді морозивна ніяковість? І тільки поєднання дає ідеальний результат і справжнє кохання? Не можу сказати, що мені подобається вся ця невизначеність і “підтягнутість” образів до ідеї.

Щодо фантастики в мене приблизно ті самі гіпотези, що в Людини в капелюсі, приєднуюся до прохання розтлумачити.

Фінал якось ні про що, занадто швидко настав – і чому саме такий?.. І що ми як читачі маємо з цього винести? Не в плані моралі, а хоч би в плані висновку.
Але процесуально місцями смішно. Гіперболізованість реакцій усіх на все спишемо на те, що емоції машини – це все одно імітація, а дядьки-пенсіонери люблять перебільшувати, навіть ті, що з недалекого майбутнього.
Словом, з легким серцем приєднуюся до тих, хто отримав певне задовлення від читання, але не допер, у чому суть.

Прекрасно сказав попередній читач: саме слово “інтелігентно” чудово пасує до цього твору. Побутописання мені теж сподобалося, і тітка симпатична, попри свої моральні терзання (і завдяки ним, вона ж хороша людина), і герой-оповідач. Загалом цілісний твір, який пропонує чітку ідею, завершений композиційно й сюжетно, написаний без “збоїв” у розміреному наративному темпі. Сподобалося, дякую авторові.

Мені теж “пояснювальний” зачин здався тяжкуватим для сприйняття, я навіть покинула текст, потім повернулася до нього зі свіжими силами. Від дівчини-відлюдниці зі спотвореним обличчям віє якимось “слов’янським” фентезі. Не можу сказати, що це погано, просто таке враження. Фінал мені теж здався дещо пересолодженим – утім, саме такого й чекала від доброї історії. І оце вже не знаю, добре чи погано, що так передбачувано. У всіх все чудово: герой видряпався зі складної ситуації, дівчина знайде новий прекрасний світ, навіть перепон немає до її перетворення, навіть, судячи з реакції, суто психологічних. Конфлікту якось бракує.
Але загалом приємна мова й, починаючи від появи героїні, читається легко й цікаво.

Цікаво, вперше бачу. Але тільки на перший погляд є спільне. Це моя вина що Вам так здалося і Ви не вірно трактуєте. Але який сенс вже пояснювати!? Тема снів дуже збита і геть не дивно, що і там, і в мене в снах є чудовиська)

Спочатку хотів написати, що то може доля так натякає, що назва “Варіації” непогана й може скористатися прийомом, коли в кінці дається декілька різних варіацій репліки прибульця й хотів запропонувати варіації з № 2 по 10, як-от: “Не підскажете, як називається вигаданий земний звір із великими вухами, дев’ять літер, перша – “Ч”, остання – “а”?”; потім “Надайте, будь ласка, новий земний словник, а то Чебуреки, Чебоксари є, а Чебурашки нема!” і т.д. А потім зрозумів, що до цих варіацій потрібен власний фантастичний антураж. Адже те, як пер прибулець навпростець, якраз дуже підходить до фінального виверту, коли прибулець цілком покладався на волю господа нашого Чебу-Ребу. Дякую. Удачі на конкурсі!

Як зрозумів, прибульці – комахи? Саме цікаве, що таке цілком могло би бути ймовірним, якщо припустити, що на далекій планеті прибульців, так досі й не виникли форми життя з легенями. Удачі на конкурсі!

Знаєте, авторе, це той рідкісний випадок, коли жарт про велику шведську чоловічу дружню сім’ю, мабуть, був би смішніший за, як я зрозумів, великі буфера самиці. А ось про коня і джина дуже сподобалося. Задум написати саме маленьке оповідання на конкурс у вас вийшов, вітаю! Не поспішайте викидати оповідання. Наприклад, в мене деякі оповідання через рік набувають другого дихання. Може й у вас так трапиться? Як кажуть, пишіть ще! Чесно. Деякі пишуть десять кілобайт важкочитаємого тексту, а у вас всього три, і напрочуд цікавого, лише недопрацьованого. Удачі на конкурсі!

Таємниця брелку від «Cadillac» залишилася для мене не розкритою. Але все одно, удачі на конкурсі!

Помріяти також непогано про нездійсненне )

А мені більше нагадало “Апарат ілюзій” Леоніда Кудрявцева.

Вітаю, авторе! Бажаю вашому Адаму знайти свою Єву і себе! Ваша оповідка чимось нагадала кліп Дзідзьо “Вихідний”. Може герою також треба було, ем, насісти на свою проблему й не хвилюватися так сильно й все би тоді вийшло?

Потужно :-). Але малореально. Одні загойкають благим матом: “Ето, как єго, волюнтарізьм!”, інші понаписують у коментах “Клас!”, “Супер!” чи “Гівно” і формально здобудуть індульгенцію на зарах. А оргам усе це потім облікувати? Ну-ну… 🙂

Щиро дякую, Електроскате!
“Хай живуть вічно козаки”. Будьмо!