Ідеальний злочин

Ситуація виглядала цілком зрозумілою, та й загалом уся картина злочину сумнівів не викликала. «Елементарно, Ватсоне!».
Капітан Чуйко обвів поглядом понівечений склад супермаркету, на око прикидаючи завдані збитки. Що й казати, повеселилися тау-китяни знатно. У тому, що цей злочин вчинили саме іншопланетні гості, сумнівів не виникало: почерк був надто характерним.
Із часу Великого Прориву минуло більше двадцяти років. Чуйко був тоді ще зовсім хлопчиськом, але чудово пам’ятав, із яким захопленням всі навколо говорили про здійснення давньої мрії людства – налагодження контакту із позаземними цивілізаціями. Пройшло не так багато часу, і загальна ейфорія почала спадати.
Як виявилося, серед численних представників іншопланетних рас є як розумні істоти, так і …хм… як би його пом’якше сказати, не дуже розумні. Утім, як і серед землян. Тож коли слідом за іншопланетними вченими, політиками, діячами культури та звичайними туристами на Землю посунули іншопланетні кримінальники-гастролери, поліція схопилася за голову. І було від чого. Це вам не звичайні земні злочинці. Іншопланетні порушники закону могли просто під час затримання розчинитися в повітрі, або, наприклад, стекти під ноги поліцейським зеленкуватим слизом. І що накажете робити? Коротше, клопоту правоохоронцям додалося. А ще ж не треба забувати, що логіка новоявлених злочинців аж ніяк не збігалася із земною. Як от, наприклад, в цьому випадку.
Капітан задумливо оглядав понівечений склад, розкидані й понівечені товари. Пачки прального порошку мокли в озерах оливкової олії, розтоптані овочі щедро присипані борошном, вакуумні упаковки розірвані, а їхній вміст понадкушений і розкиданий… Коротше, якби цю картину побачила якась дбайлива домогосподарка, її просто на місці вхопив би інфаркт. І головне – все це скоєно без жодного сенсу. Звісно, з точки зору землянина, бо якою логікою керувалися хулігани з Тау-Кита, капітан Чуйко не знав. Дорогі вина й коньяки були просто перебиті, вміст пляшок розтікся підлогою, утворивши подекуди невеликі озерця різних відтінків: від світло-солом’яного до брунатного.
Коротше, справа була цілком зрозумілою й такою ж безнадійною, бо тау-китяни якраз і відносилися до тих іншопланетних злочинців, які хоч і не розчинялися в повітрі, але в руки поліцейських все одно не давалися. Спроби їх затримати практично зажди були безуспішними, бо вони в лічені хвилин, ба, навіть секунди, могли змінювати зовнішність до непізнаванності. Тож усі свідчення очевидців, якщо такі й були, виявлялися даремними. Добре, хоч вони не займалися «мокрими» справами, а лише ось таким хуліганством. Коротше, вимальовувався черговий «висяк». Чуйко зітхнув.

***

– Ну, наливай! – завскладом зручніше вмостився за невеличким столиком у підсобці й кивнув до начальника охорони, який сидів навпроти. – Гарно я все придумав, еге ж? А ти ще пручався. Бач, ніхто нічого не запідозрив. Це ж яка удача, що ті іншопланетники саме в нашому районі шурують, гріх було не скористатися й не списати все на них.
Начальник охорони кивнув, посміхаючись, і перехилив чарку.
– За тим шарварком ніхто вже не добере, зникло щось чи ні, – вдоволено гигикнув він.
Чоловіки налили по другій чарці елітного віски, «позиченого» на розгромленому складі.
Раптом двері до підсобки прочинилися, й на порозі постав незнайомий чоловік у темно-сірому спортивному костюмі. Звичайний на вигляд чоловік, але його поява неабияк здивувала та насторожила приятелів.
– Ти хто такий? – не дуже приязно буркнув завскладом.
Чоловік не відповів, натомість відступив на крок від дверей, і за ним слідом до підсобки протиснувся ще один чоловік, з вигляду – брат-близнюк першого. Він навіть вдягнений був так само. Завскладом струсонув головою, потер очі й здивовано витріщився на непроханих гостей.
– Що за…?! – вилаявся начальник охорони. Взяв зі столу почату пляшку віскі, покрутив у роках, розглядаючи вміст. – Ще ж навіть не випили толком…
Перший чоловік (чи другий? хто їх розбере?) сягнув рукою до кишені й дістав звідти якусь пласку видовжену коробочку, поклав її на долоню, й витягнув руку в напрямі завідувача складом та начальника охорони. Щось клацнуло, підсобкою поплив жовтуватий туман. Обриси незваних гостей попливли, змінюючись, риси облич змазалися.
– … мать! – пробурмотів начальник охорони, важко сповзаючи під стіл.
Останнім, що він побачив, було перекошене та застигле обличчя завскладом, який сповзав зі стільця навпроти нього.

***

«А зараз – оперативні новини, – обличчя дівчини-ведучої набуло стурбованого виразу. – Продовжуються випадки хуліганств у Північному районі міста. Цього разу об’єктом уваги зловмисників став склад одного з магазинів мережи супер-маркетів «Дельта». За інформацією правоохоронців, головні підозрювані – іншопланетні громадяни, мешканці Тау-Кита, які вже неодноразово ставали фігурантами подібних злочинів. Особи зловмисників поки що не встановлені. Однак насторожує той факт, що цього разу є людські жертви: завідувач складу та начальник охорони знайдені у підсобці в непритомному стані. Припускають, що вони потрапили під дію якогось паралізуючого газу. Як повідомили у Міській клінічній лікарні, обидва постраждалих наразі опритомніли, але залишаються паралізованими й не говорять. Прогнозів щодо їхнього стану медики наразі не дають. Розслідування триває…»

***

Плаский зеленкуватий диск, підсвічений зсередини, кілька хвилин повисів у нічному небі над будівлею супермаркету, а тоді розчинився в повітрі.