Люди, котрі покинули рідну галактику у прадавні незапам’ятні часи, і назвали себе Космічними Мандрівниками, давно вже змінили свою подобу і припинили бути людьми. Космос перетворив їх навдивовижу довговічних істот (за людськими мірками). У той час, коли фізичне життя землян сягало лише однієї сотні років, Космічні Мандрівники спроможні існувати десятки тисяч років.
Своїм виглядом Мандрівники походили на мармурових велетів із занадто випуклими рельєфами м’язів. Хоча м’язи ті вже й не були м’язами, а лиш слабкими м’язовими вузлами, які допомагали Мандрівникам пересуватись у невагомості.
Мандрівники забули про науку і технології. Натомість, у безкрайньому космосі, вони віднайшли Левіятанів. Гігантських космічних істот, вигляд яких віддалено походив на один із видів черевоногих молюсків, котрого люди назвали блакитним драконом.
Мандрівники живуть всередині Левіятанів. Вони пересуваються їхніми нутрощами і живляться, як паразити, від тих же Левіятанів. На стінках сірокоричневих нутрощів, де-не-де, знаходяться почервонілі виступи ‒ залози, що виділяють рідину, яку Мандрівники назвали Живицею. Мандрівники усім тілом прилягають до залоз і через шкіру вбирають у себе поживні їм речовини.
Самі ж Левіятани живляться енергією зірок. Вони спроможні подолати весь Всесвіт, але їм необхідно обов’язково минати повз зорі. Якщо Левіятан вчасно не дістанеться до зорі, щоб поживитись від неї, то він поступово закам’яніє, і його тоді неможливо буде відрізнити від звичайного астероїда.
Космічні Мандрівники не просто жили всередині Левіятана, як паразити, ні, вони були пасажирами і пілотами. Левіятан являвся їхнім живим кораблем, з яким вони могли спілкуватись і керувати ним.
У голові Левіятана сиділи Регістри. Група Мандрівників, які безпосередньо були з’єднані із свідомістю Левіятана і керували ним. Вони прокладали курс, від зорі до зорі, у пошуках Незвіданого.
Мільйони років Мандрівники досліджують Всесвіт. Усі свої знання вони зберігають у своєму геномі. Популяція Мандрівників у кожному з Левіятанів ‒ керована, і ніколи не перевищує ту кількістю, яку спроможний прогодувати Левіятан.
І ось, тепер, дізнавшись майже все про Всесвіт, Космічні Мандрівники вирушили у незвідані краї Всесвіту. Вони вирішили стати першопроходьцями.
Вони не мали мап, не мали взагалі ніякої інформації. Але вони були певні, що зуміють без проблем дослідити новий простір. Однак, у якийсь момент, Мандрівники помітили нестачу Живиці. Залози Левіятана почали засихати і Мандрівники заметушились. Регістри марно намагалися визначити причину хвороби. Потому вони просто скерували Левіафана до найближчої зорі.
Розпочався голод. Регістри, за допомогою телепатії, зв’язались з іншими Мандрівниками і розповіли їм про свою біду, але всі вони знаходились занадто далеко у незвіданих частинах Всесвіту.
Більша половина Мандрівників пали у сплячку, аби не споживати Живиці, котрої не вистачало всім.
Діставшись до зорі, залози все одно продовжували засихати, і Живиця майже пропала. Енергії від зорі було вдосталь, але Левіятан її чомусь не споживав…
Космічні Мандрівники гадали, що зібрали усю інформацію про Всесвіт, але це було далеко не так.
Вважалось, що Левіятани можуть жити вічно і помирають лише від голоду, перетворюючись на камінь. Однак було іще дещо. Мандрівники не все знали про власних Левіятанів. Левіятани іще помирають, якщо жодного разу не парувалися. Якщо у самця, або самки, ні разу не було копуляції, то у їхньому тілі повільно, впродовж мільйонів років, залози припиняють виробляти Живицю (Живиця розносить зоряну радіацію по всьому тілу, як кров розносить поживні речовини по тілу людини).
Мандрівники являлись далекими нащадками людей. Хоча вони змінились, та все ж у них дещо лишилось від предків. Незначні, наче відтиски засохлої печаті на папері, недоліки. Наприклад, зарозумілість. Космічні Мандрівники вважали себе вищими від інших. Вони не дослухались до інших розумних істот, до їхніх зауважень і порад. Мандрівникам, як і їхнім предкам, було властиво помилятись і недобачати.
Проте інші Мандрівники згодом віднайдуть закам’янілого Левіятана, вияснять, що причиною смерті була відсутність потомства і, вперше за незліченну кількість часу, Мандрівники навчяться чогось на власних помилках. І от тоді вже, з твердою впевненістю в тому, що вже точно знають все, Космічні Мандрівники вирушать на пошуки Незвіданого, не усвідомлюючи, що у їхніх знаннях іще досі рясніють пробіли, котрі не раз змусять їх повернутись на зворотній шлях.
Оце читаю цю дику лють…
“Наконец ты счастлив как никто на свете
Ангельская пыль тебя уносит вверх
Только ей подвластны и восторг, и ветер
В жидких небесах звучит твой смех
Ангельская пыль
Это сон и быль!
Безумец, беглец, дороги нет
Ты видишь неверный свет
Твой ангел зажег мираж огня
Он хочет убить тебя”
” із занадто випуклими рельєфами м’язів”, “Хоча м’язи ті вже й не були м’язами, а лиш слабкими м’язовими вузлами”
Логіку не виявлено.
” вигляд яких віддалено походив на один із видів черевоногих молюсків, котрого люди назвали блакитним драконом.”
Логіку не виявлено.
“Мандрівники усім тілом прилягають до залоз і через шкіру вбирають у себе поживні їм речовини.”
Людина – глист, який живе в середині глистика 🙂 Фу, як мило 🙂
“Мандрівники забули про науку і технології.”, “Але вони були певні, що зуміють без проблем дослідити новий простір.”
Логіку не виявлено.
“Левіятани іще помирають, якщо жодного разу не парувалися. ”
Твір сформовано на “високому” духовно-інтелектуальному рівні 🙂
“Живиця розносить зоряну радіацію”, “залози, що виділяють рідину, яку Мандрівники назвали Живицею. Мандрівники усім тілом прилягають до залоз і через шкіру вбирають у себе поживні їм речовини.”
Логіку не виявлено.
Пробачте.
Читач, роблю вам зауваження: змініть тон своїх коментарів. Приписки “пробачте” – це не панацея, від цього вони не стають ввічливими.
Відповідь Starfort
Зрозуміла, в подальшому намагатимусь коментувати без іронії.
Прокоментую цей твір без жартів. Текст твору оспівує низькі фізіологічні потреби на фоні огидної естетики, яка викликає негативні емоції та відчуття.
Людина стала химерним паразитуючим організмом зі “слабкими м’язовими вузлами”, втратила здатність до науки та розуміння технологій.
Велике значення надається репродуктивній системі істот Левіятанів. У створеній реальності відмова забезпечувати спарювання цих молюсків розглядається як “помилка”, що змусить людство “повернутись на зворотній шлях.”
Твір не мість художньої цінності та повчального сенсу.
Прошу вибачення.
Перше, за що слід подякувати – автор не став вводити до твору діалоги. Хроніка так хроніка.
Оповідь такого космічного мудреця, що повідав нам історію про Мандрівників, має свій тон і атмосферність. Можна не приймати її, але не можна не оцінити те, ЯК це зроблено. Такий формат подачі сюжету цілком собі має право на існування та розвиток.
Щодо логіки – погляньте ілюстрації до книги “All Tomorrows”. Ось як вірогідно виглядатиме пост-людина, що проводить життя в космосі. Щось схоже на кажана з тонкими кінцівками, і яке пересувається в повітряному просторі кораблів крилами і реактивними рухом… це треба бачити. Описані ж вами істоти нагадують Інженерів з “Прометея”, але така будова їм буде швидше завадою, ніж адаптацією до умов.
Також, життєвий цикл Левіятянів викликає питання. Чому вони не вдаються до самозапліднення? Це, до речі, характерна для молюсків поведінка, коли вони не знаходять пари.
Людоїдоїду:
“Оповідь такого космічного мудреця, що повідав нам історію про Мандрівників, має свій тон і атмосферність. Можна не приймати її, але не можна не оцінити те, ЯК це зроблено.”
(“Все легкое, как паутинка! Впору подумать, будто на теле и нет ничего, но в этом-то и вся хитрость! — Да, да! — говорили придворные, хотя они ровно ничего не видели, потому что и видеть-то было нечего.” див. http://andersen.com.ua/ru_novoe_plate_korolya.html )
А король то – голий!
Вибачте.
У оповіданні забагато суперечностей та нелогічностей, про деякі з них вже було згадано вище. Також не бачу загального напрямку сюжету. Хроніка подій, які викликають купу запитань та нерозуміння, але навіщо? Що автор хотів сказати цим оповіданням? Що космічне майбутнє людей – це стати космічними глистами? Це якось… дивно. Оригінальність ідеї – плюс. Але пропрацьованість та логічність цієї ідеї – величезний мінус.
Боюсь, що мандрівники нічого не навчаться на своїх помилках. Бо скам‘янілого Левіятана не відрізнити від звичайного астероїда та й це не їхня помилка, що Левіятан не зміг собі знайти пару.
І навіть якщо вони відслідкують місце останнього телепатичного сеансу, то як зрозуміти, що засох Левіятан не від голоду?
Багато питань. Хоча, можливо, в майбутньому мандрівники навчаться парувати Левіятанів і зрештою знайдуть те незвідане.
Успіхів!