Місія

На хресті висів спаситель людського роду, з прибитих цвяхами кінцівок скрапувала кров. Блакитна, через те, що в цій крові кисень звʼязувався міддю, а не залізом.
Спаситель підняв голову, клацнули хітинові пластини на його шиї. Він щось промовив, дивлячись в небо, але його мандибули рухались вʼяло і голос вийшов надто тихим, щоб щось почути. Легіонери вже розійшлись, натовп несміливо підходив ближче.
Ігор Грішем та Антон Цисінь стояли на краю площі, закуті в обладунки, під якими ніхто не бачив їх мʼяку, рожеву шкіру.
— Здається, ми щойно пропустили останні слова спасителя, — сказав Грішем.
— Не те, щоб мене особливо цікавило, що каже цей тарган, — Цисінь зробив звук “тьху”. Через суцільний шолом він не міг плюнути по-справжньому.
З Цисінем було щось не так. Його били дрижаки і він не розумів чому. Вперше за увесь строк служби на цій планеті страждання місцевих жителів збурювали в ньому якісь почуття прямо зараз, серед білого дня, а не після відбою.
Грішем стояв нерухомо, спершись на спис. Лати імператорської гвардії, які прибульці використовували для маскування, сиділи на ньому як влиті. Здавалося, навіщо потрібні залізні обладунки виду, який і так покритий хітиновим панцирем? Але загальною рисою усіх знайдених розумних видів виявилася схильність впадати у ту ж саму технологічну колію, в яку колись потрапили Homo Sapiens Sapiens. Гарно викуване залізо пробʼє будь-які природні обладунки. Якщо якась ідея дозволяє вбивати собі подібних ефективніше, то спинити її неможливо. Грішем це знав, і тому любовним жестом періодично погладжував свій спис.
— З того моменту, як добровільно пішов на хрест — він став спасителем. Яка різниця, що виглядає він як велетенська комаха? Ці люди тепер врятовані. Коли всі на планеті дізнаються, яку жертву він заради них зробив, то будуть обернені. Їх похрестять у храмі, їхні гріхи буде відпущено і вони будуть врятовані, — сказав Грішем.
Цисінь знову зобразив, що спльовує. Під шоломом обличчя було не видно, тож лишалася тільки мова тіла. Цисінь відкрив рот, щоб заперечити, але Грішем продовжив:
— Тепер ми будемо ділити рай з цими прекрасними створіннями. Тепер вони рівні тобі, Антон, і ми зробили це разом! — З цими словами Грішем поклав руку на плече Цисіня, але той одразу її скинув.
— Клятий сектант! Те, що ми змусили їх повірити в Спасителя, не означає, що вони раптом стали такі, як ми! — Цисінь махнув головою, немов намагаючись стряхнути щось гидке. — Якого Біса! Ти ж сам їх цілу купу порізав, щоб нас не розкрили, а тепер кажеш що вони такі самі, як ми?!
Посмішка Грішема, здавалося, просочувалася крізь його обладунок.
— Ну не вдавай, що ти мене не розумієш! Тоді вони були менш ніж люди, хай як їх не називай. Лишень комахи. Але тепер, за кожного вбитого християнина я буду змушений покаятися перед Господом, — сказав Грішем.
Він схилив голову і почав бурмотіти молитви. Як і завжди в таких випадках було не зрозуміти, чи щиро це, чи ні. Якщо спробувати пожартувати над таким бурхливим проявом емоцій, то він образиться і звинуватить в святотацтві. А якщо підтримати його в молитві, то він лише розсміється і надалі буде жартувати з чиєїсь надмірної ортодоксальності.
“Таких ліпше не чіпати,” — думав Цисінь про Грішема. Вслух він сказав:
— Коли повернемося на орбіту, попереджай мене перед тим, як будеш іти в храм. Щоб я знав, коли лишатись в каюті, — він вже збирався закінчити фразу черговим “плювком”, але зупинився.
Цисінь оглянувся навколо. Комашині міста були здебільшого під землею, на поверхню виходили лише широкі провалля, обкладені нещодавно винайденою цеглою. Сонцю були відкриті халупи вигнанців, розпечені вогнища кузень та пагорб для страт. Дивний трюк еволюції лиш нещодавно виділив індивідуальність з колективного комашиного вулика. Вони досі послуговувалися спільним розумом у більшості суспільних справ. Навіть свого Спасителя вони убили радше зі страху перед незалежністю думки, ніж з політичних причин, як на Землі.
Цисінь дивився на членистоногих створінь, що проходили повз. На слиз, що стікав їх мандибулами, на гострі кігті, що були здатні на мілку роботу лише через те, що їх було по кілька десятків на кожній кінцівці. Синя кров текла в їхніх судинах, вони самі текли суцільною масою всередині своїх нір. Дійсно, лишень комахи. Цисінь слухав клацання езоскелетів і навіть не намагався стримати огиду, що її йому диктував древній мавпʼячий мозок. Всі чуття казали про те, що ці істоти не мали нічого спільного з людьми.
Та попри все, Антон Цисінь ні разу не вбивав їх без потреби. І ні разу не спав спокійно після того, як довелося вбити у перший раз. Він хотів запитати колегу, як той вміщає у себе в голові таку моральну еквілібристику, але знав, що все впирається в нюанси віри. Церква Цисіня давно відкинула ті давні принципи, що їх досі зберігала конфесія Грішема. Однак поширенням Віри у Всесвіті всі віряни займалися спільно. Ця місія була вище за розбіжності.
Місія була складна в деталях, але проста у своїй суті. Щойно розвідувальні кораблі Космічної Торгової Компанії знаходять планету з недорозвиненою інопланетною цивілізацією, об’єднана Церква тут як тут. Далі — невеликий закритий аукціон, результат якого заздалегідь куплений, і Церква отримує ексклюзивні права на перший контакт. Цим правом ніхто не зловживає, о ні, ніякого підкорення аборигенів, рабства, чи ковдр з віспою. Все делікатніше. Кілька років незначного, практично хірургічного втручання в їх історію, щоб відтворити події Нового Заповіту, і справа зроблена. Зерно ідеї проросте у будь-якому грунті, буде ширитись планетою, як пожежа. І, звичайно ж, все в абсолютній секретності. Бог ширяє над всесвітом в тиші. Через тисячі років, коли чужі цивілізації вийдуть в космос, їх зустрінуть брати по вірі. Диво, як воно є.
Повз пройшла комаха, за одяг якої чіплялося з десяток маленьких комашат. Вона підгодовувала їх шматочками мʼяса, які діставала з рукава.
— Ти хворий, Ігор, ось що я скажу, — раптом випалив Цисінь, – або ні, ми хворі. Вся місія хвора.
— Якщо ти так вважаєш, то чому сам полетів? Хіба не для того, щоб поширити віру в Христа? Хіба не для того, щоб подарувати людям спасіння? Якщо так, то ти знав, що доведеться робити, — незрозуміло було, чи Грішем глузує, чи говорить серйозно.
— Для того, щоб поширити, так. А ще заради грошей. А от Спасіння… Його може дарувати лише Господь, — невпевнено сказав Цисінь.
Грішем потиснув плечима.
— Якщо і так, то тут він дарував його нашими руками.
Цисінь більше не мав що сказати. Вся ідея раптом почала здаватися дурною і непотрібною. В голові йому крутилося від пекучого сонця та голоду. Хотілося скинути обладунки і віддатися на розтерзання місцевим, щоб спокутувати гріхи, але Цисінь був підготований до такого. На брифінгах попереджали про можливе вигорання і зміну ставлення до місії. Він мав доповісти про це по поверненню на орбітальну станцію. Там йому видадуть усі давно заслужені медалі, відпустять гріхи та відправлять на якусь християнську колонію із купою грошей. Навіть дозволять розказувати про його роботу в Місії, якщо він не буде аж надто сильно наполягати на правдивості сказаного. Немає сенсу боятися, що їх розкриють, мало що там розказують на далеких планетах. Інформація далеко не така цінна, як колись. А на церкву та віру всім і так все одно, та й зрозуміло чому. Стільки років пошуків у темряві над зірками, і жодного підтвердження на користь божественної присутності не знайдено. Поки що.
Блакитну калюжу під хрестом бруднили кінцівки вірян. Все більше людей підходило ближче, щоб почути слова, що їх мав сказати Спаситель. Найближчі його послідовники тримали стилуси в педипальпах і записували все на глиняні таблички, що принесли з собою. Кожен з них був відібраний Грішемом та Цисінем, щоб їхнє трактування життя Спасителя якнайточніше передавало оригінальне писання. В наступні роки треба буде провести ще багато редактури, але головна робота була майже завершена. Залишалася лише одна маленька деталь.
— Добре, я пішов, треба зробити все, як треба, — сказав Грішем, — з їх біологією він сам від одного лиш розпʼяття не помре.
І з цими словами він взяв спис у дві руки та рушив до Спасителя людського роду, що висів на хресті.