Найкращий подарунок

Черга до іменинниці потроху зменшувалась, а гора різних за розмірами і формою коробок біля неї зросла майже до стелі.

Коруна саме випробовувала в дії подарунок подруги — кольоровий напій. Дівчина зробила ковток рідини, що постійно змінювала колір у прозорій склянці, ще й переливалась блискітками, і її тіло поступово від хвоста до вух перетворилось з яскраво жовтого на смарагдовий.

— Дякую, Мірсо, це супер! Я так обожнюю переодягатись! — Коруна задоволено сплеснула усіма парами рук і міцно обійняла подругу.

Наступною була черга Зуруса. Хлопець весь вечір намагався вдавати, наче він зробив неабияку послугу тим, що знайшов час завітати на святкування, і що його не цікавить ні компанія, що тут зібралась, ні шоу, що розважали гостей. Він навмисне тримався подалі від усіх, не підтримуючи розмов. І навіщо комусь знати, що він добу не спав, думаючи над подарунком, і тричі змінював колір, поки збирався на вечірку.

Зурус протягнув іменинниці свою коробку. Коруна швиденько розірвала папір і зойкнула від несподіванки. Вона тримала у руці пульт управління, схожий на невеликий планшет з сенсорним екраном.

— Ти даруєш мені людину? — Коруна дивилась на Зуруса великими здивованими очима.

— Ну… Так, — Зурус сам розгубився від такої реакції. Ні, звичайно, саме на таку він і сподівався понад усе, та все ж не очікував.

— Але ж це занадто дорогий подарунок, — зашарілась винуватиця свята. Людину могли собі дозволити лише діти Верховних, ким власне і був Зурус, бо лише у них був доступ до головної програми керування планетами. І хоча планета Земля вважалася досконало вивченою і використаною майже стовідсотково по багатьох ресурсах, керування нею все ще не виклали у вільний доступ. Залишався ще один важливий ресурс — люди.

— Пусте, — хлопець старався напустити більше байдужості у свою відповідь. — Я вже награвся, мені набридло. Нещодавно знайшли нове життя на Сотіусі, розгортається новий масштабний проект експансії, і натомість кілька старих найменш перспективних підуть до архіву. Мені батько пообіцяв дістати марсіанина, тому людина твоя. Грайся.

— Дякую! — Коруна боялась ось-ось вибухнути від щастя. У неї тепер є людина! Зурус їй віддав свою! І нехай тепер подруги придумують мільйон відмовок, але вона не сумнівалася, що це ніщо інше, як прямий прояв симпатії. Людину аби кому не дарують! — Але я трохи хвилююсь. Я ж вперше в житті тримаю в руках пульт управління.

— Я тобі допоможу розібратись, це зовсім нескладно, — Зурус повернув свою впевненість у голосі. — Люди дуже схожі на нас, вони як наша примітивна демо-версія. Хоча в них лише одна пара рук, вони повільно рухаються, не вміють переодягати колір шкіри, проте вони мають такі ж потреби, почуття, емоції і навіть мрії. Пультом ти зможеш робити людині приємні сюрпризи, допомагати у справах, можеш навіть направляти в потрібному напрямку і влаштовувати зустрічі. Або навпаки, влаштуй їй якомога більше перешкод, нехай людина вчиться вирішувати проблеми самостійно і не покладається лише на постійне везіння і подарунки долі. Одним словом, її життя тепер в твоїх руках.

Пульт у руках Коруни завібрував, сповістивши про нове повідомлення. Зурус побачив в очах дівчини розгубленість, підійшов ближче, щоб зазирнути в екран та, скориставшись моментом, наче ненароком покрав свою руку на руку дівчини, якою вона тримала пульт. Коруна, як справжній представник жіночої статі, звичайно вдала, що нічого не помітила, сподіваючись, що її смарагдовий колір зміг замаскувати рожеві від збентеження щічки.

“Боже, нехай він дочекається, я ж майже на місці. Тільки б він не пішов…”

— У повідомленнях на пульт надходять прохання від людини, — пояснив Зурус, — таких ти отримуватимеш десятками щодня, звикай. Таким чином людина подумки звертається саме до тебе. Люди називають нас усіх Богом, вважають, що він один єдиний, і не здогадуючись, що у кожного він свій. Тепер вирішуй: можеш допомогти і затримати того, хто на неї чекає, або проігнорувати і пустити на самоплив. Чудовий шанс попрактикуватись!

Коруна не роздумувала довго, одразу вибрала варіант “затримати”. Сьогодні ж у неї свято, настрій на висоті, у її руках подарунок, який тільки можна забажати, та ще від кого – самого Зуруса! Навіщо їй когось засмучувати в такий день?

Дівчина прослідкувала за тим, як людина дійшла до місця зустрічі, і рівень настрою в кутку екрану відразу піднявся на позначку вище.

— Вітаю з твоїм першим управлінським рішенням! Бачиш, все просто і не страшно. Це як керувати будь-якою з наших домашніх місячних істот, тільки дистанційно. Звертайся, як виникатимуть запитання. Я ще багато цікавих дрібничок готовий тобі показати.  Хоча, в принципі, вона й без керування може жити, так що зможеш покинути, якщо не сподобається або набридне.

— Ти що, як набридне? Я навіть у мріях не уявляла, що матиму власну людину! Дуже-дуже дякую! — Коруна підскочила, міцно обійняла хлопця  і швидко поцілувала його у щічку.

Зурус передав естафету привітання наступним у черзі гостям, і вирішив, що йому більше немає сенсу залишатись на вечірці, найкраще за цей вечір вже відбулось. Рівень його заряду був критично низьким, хлопець ризикував заснути прямо тут, або ж взагалі десь по дорозі додому. От буде тоді сорому! Ні, не можна ризикувати, особливо тепер, коли все тільки почалось, коли з’явилась надія на те, що нарешті Коруна буде проводити більше часу поруч. Зурус поставив коктейль на підлогу і попрямував до виходу.

Засинаючи у тубусі для підзарядки, хлопець згадував поцілунок Коруни. Нехай він тривав лише кілька секунд, проте здавалось, що це був найдовший, найніжніший, найприємніший поцілунок в цілому всесвіті. Якби людина зараз була у нього, в неї сьогодні також здійснилася б якась мрія. Треба буде обов’язково навчити цьому Коруну. Все-таки він обрав найкращий подарунок.