Нове яскраве світло

– Мамо, давай швидше! Ти все пропустиш! – десятирічний Кім нетерпляче крутився у кріслі.
Ліззі поспіхом виклала останні сендвічі на тарілку, поставила їх на стіл біля чайнику запашної кави і сіла поряд з хлопчиною. Вся сім’я зібралась у вітальні. Трансляція мала ось-ось початись.
– То в школах ще вивчають історію Землі? – запитала бабуся Кіма.
– Так, – захоплено кивнув той. – Вчора ми були у симуляції двадцять першого сторіччя. Але симуляція древнього Єгипту мені сподобалась більше. Хоч там і не було космічних польотів, вона – моя улюблена!
– Так, – усміхнулась Ліззі до матері. – Він навіть після уроків постійно в ній сидить.
– Це такий час, він переросте, – заспокоїла її бабуся.
– Цить, починається! – шикнув на них чоловік Ліззі і приглушив з пульта світло в кімнаті.
Всі замовкли і звели голови до стіни, на якій транслювався вид з Сонячної системи. Камера почала повільно наближуватись до Землі.
Взагалі ніхто з присутніх ніколи не був на Землі і навіть не наближався до неї на сотню світових років, як і решта їхніх знайомих. Землю і досі вивчали у школах всіх галактик, як колиску цивілізації, що заполонила тисячі планет, супутників, астероїдів та навіть комет. Проте за сотні тисяч років космічної експансії трапилось стільки цікавих та масштабних подій, що історія Землі була лиш дрібною краплею на занотованому обліку часу людства.
Але сьогодні увага до Блакитної Планети була особливою. Мешканці всіх галактик припали до трансляторів, щоб побачити в прямому ефірі, або як тільки надійде сигнал через міжзоряний простір, останній день Землі.
Ще з докосмічних часів люди чекали апокаліпсису, який багатьом ввижався днем, коли інше космічне тіло зіштовхнеться з планетою та знищить її вщент. Зрештою цей день настав.
– Ви чули, що з Землі евакуювали не всіх? – спитала Ліззі і зробила ковток кави.
– Чому? – малий Кім вкусив сендвіч.
– Кажуть, якісь люди відмовились покинути свої домівки.
– То вони помруть? – стривожився хлопчик.
– Так, помруть, – кивнула бабуся.
– Тату, а чому той астероїд не зруйнували, як астероїд, що летів минулого року на нашу планету? – не вгамовувався Кім.
– Цей астероїд разів у сто більший. Ніхто не захотів платити за його знищення, – батько трохи повернув голову, не зводячи очей з екрану. – Своїх ресурсів їм не вистачало. Кредит їм ніхто не дав. Тож тут все вирішили гроші та політика. Але в у цьому є і переваги. Через трудову міграцію у більш успішні галактики на найближчих до Землі колоніях вже давно бракує людей. А зараз біженці вирішать цю проблему.
– Дивіться, ось-ось буде зіткнення! – криком перебив малий політичний монолог батька, і ткнув в 3д зображення пальцем.
На екрані було видно, як навколо великого темного небесного тіла, що наближалось до Блакитної Планети, з’явився вогняний серпанок. Кім заворожено дивився, і на його зіницях з’явилось віддзеркалення наростаючого яскравого спалаху.

Френк та Марія снідали терасі свого будинку, як робили це щосуботи. На скляному столику в чашках парував чай з чебрецем. На великій плетеній тарілці лежали свіжі круасани. Френк обожнював її круасани, і ще кілька днів тому попросив дружину спекти їх на сніданок. Запах свіжої випічки змішувався у повітрі з солодким ароматом квітів, що цвіли у глиняних горщиках вздовж тераси. Свіжий вітерець злегка тріпав сиві кучері Марії.
Френк відкусив хрумкий круасан, поклав його на порцелянову тарілочку і обійняв дружину. Жінка повернула до нього голову. Її мережоване зморшками обличчя все ще світилось веселістю, як багато років тому, коли вони танцювали запальні танці на терасах ресторанів і цілувались на нічному пляжі під тихий шум південного моря.
Чоловік подивився їй у очі. Такі самі, як у їхньої дочки, що вже давно поїхала з Землі, і щойно ніяк не хотіла в останнє відключатись від розмови. Вони з братом не могли зрозуміти вперте бажання батьків залишитись на планеті, і, стримуючи сльози, хотіли хоча б бути на зв’язку з ними до останньої хвилини. Але Френк та Марія наполягли.
Марія пригорнулась ближче до чоловіка, опустила голову йому на плече і закрила очі. З сусіднього дерева почувся мелодійний переспів пташок. Френк обійняв жінку міцніше, поцілував її у скроню і підвів очі вгору.
Високо над ними в небі спалахувало нове яскраве світло.