Міжгалактичний ковчег «Tardigrada» подолав відстань у сорок сім тисяч світлових років. Наразі він увійшов до планетної системи, що в галактиці LDV-1618. А вже за декілька днів ковчег сягне планети Orbis.
На борту ковчега знаходяться триста тисяч відцифрованих людських свідомостей. Оцифровані мізки, які перебувають у своєрідній комі, мають вигляд металевих куль. Це велика кількість цифрових копій людей, які колись жили на землі.
Всі мізки на борту залежать від енергії, яка розбудить їх в необхідний час. Енергію цю виробляє двигун ковчега. Однак близько трьох тисяч світлових років назад на ковчегу відбувся критичний збій у системі, який вимкнув двигун на всього лиш на якихось 0,012 секунди. Втім цього було вдосталь, аби цифрові свідомості людей, які від’єднались від живлення, померли, а вірніше ‒ обнулились, спорожніли. Вони не просто безповоротно позбулися усіх людських особливостей, а й втратили усі знання.
Система ковчега того не розуміє і вважає, що з вантажем все в порядку. Коли ковчег прибуде на планету Orbis, металевими кулями обладнають спеціальні кібернетичні тіла, які також перебувають на його борту.
Якби з цифровими копіями людей нічого не трапилось, вони прокинулися б, і виявили себе у нових штучних тілах. Вони одразу зрозуміли б що й до чого і розпочали б облаштовуватись у новому світі… Але металеві кулі тепер пусті і їм доведеться всьому навчатися з абсолютного нуля. Вони не мають знань. Вони не відають про існування світу. Після пробудження у кібернетичних тілах вони нічогісінько не знатимуть і не розумітимуть. Однак нейронна мережа у мізках лишилась цілою, а тому спроможна буде навчатись і розвиватись.
Але хто ж саме прокинеться у кібернетичних тілах? Істоти з власними свідомостями? Нові особистості? Нова раса? Чи лишиться у них хоча б щось від людей? Почуття? Мораль? Як поведеться штучна нейронна мережа, створена людиною? Людиною, якій властиво помилятись і допускатись помилок? Людиною, яка володіє багатьма недоліками?
Як нові «розуми» облаштують свою планету? Як розвиватимуться? Чи підуть вони битими шляхами своїх творців? Чи влаштовуватимуть війни і геноциди?..
Люди прагнули колонізувати далекі планети своїми цифровими копіями. Розповсюдити своє цифрове «сі́м’я» по всьому Всесвіті. Але тепер існуватиме нова раса, раса кібернетичних істот з чистими мізками. Ким вони стануть для людей? Друзями чи ворогами? Руйнівниками чи спасителями?
Чи можливо ця нова раса згине, щойно з’явившись? Адже кібернетичні тіла потребуватимуть догляду і ремонту. А пусті мізки нічого не знають. Проте, якщо вони все ж зуміють пізнати себе і своє тіло, то чи розвиватимуться вони і чи навчаться якось розмножуватись? Бо кібернетичні тіла не мають такої властивості.
Ось уже й настав той момент ‒ ковчег приземлився на планеті Orbis. Цифрові мізки транспортуються зі своїх контейнерів і з’єднуються із кібернетичними тілами.
Кіборги оживають. Вони не піддаються спеці та холоду. Не потребують їжі та води. Потребують лише сонячного світла, аби мати енергію.
Їхні кінцівки починають смикатися, але мине декілька днів, перш ніж хтось із них навчиться ходити. Усвідомлення простору і усвідомлення того, що цим простором можна пересуватись, до них дійде не швидко. Адже ці штучні розуми без жодної вродженої навички. Їхні рухи кволі, чудні та незграбні. Вони весь час спотикаються, наштовхуються на перепони й одні на одного і падають. Та все ж підіймаються і продовжують. Кіборги ні на що не запрограмовані, вони не мають ніякої цілі. Різні датчики і сенсори у кіборгів надають їм ту інформацію (візуальну, звукову і т. д.), яку вони можуть сприйняти у своєму немовлячому віці.
Вони іще не зійшли з ковчега. Хоча вихід прочинений. Перший кіборг направиться до виходу випадково, не усвідомлюючи цього. І зробить свій перший незграбний крок на планету Orbis не розуміючи, що це його дім.
У них немає нічого. Вони не мають господарів, не мають богів, їх не сковують ніякі принципи, закони, традиції, цінності і звичаї поведінки. Вони абсолютно вільні. І будуть вільними завжди. Лише якщо у їхніх цифрових мізках дійсно не лишилось жодної людської частки.
Дуже цікаве фантприпущення й дуже цікаво, що ж із нього могло бути.
Творчих злетів!
“Мишки плакали, нахромлювалися, але продовжували їсти кактус” – цей анекдот про мене, коли я намагалася осилити позбавлений сенсу і логіки текст 🙂
“Оцифровані мізки, які перебувають у своєрідній комі, мають вигляд металевих куль. ”
Ой, хтось “Світ дикого заходу” передивився 🙂
“триста тисяч відцифрованих людських свідомостей”, “Вони не просто безповоротно позбулися усіх людських особливостей, а й втратили усі знання.”
Авторе, ви описали відформатовані флешки – не більше. В сюжеті – металеві кулі, що названі оцифрованими мізками, а не справжні біологічні органи зі збереженням свідомості:)
“Але металеві кулі тепер пусті і їм доведеться всьому навчатися з абсолютного нуля. “, “Після пробудження у кібернетичних тілах вони нічогісінько не знатимуть і не розумітимуть. ”
З якої радості? Авторе, це відформатовані флешки! Яке пробудження? Яке навчання? Здоровий глузд в твір не завезли 🙂
“Чи лишиться у них хоча б щось від людей?”
Відповідь кількома абзацами вище: “просто безповоротно позбулися усіх людських особливостей”
“чи розвиватимуться вони і чи навчаться якось розмножуватись? ”
Ну як же флешка проживе без секаса 🙂 ?
Дика жесть 🙂 Це читати неможливо. А мазохістам – рекомендую 🙂
Прошу вибачення.
З цього справді МОГЛО вийти цікаве оповідання. А натомість читачі отримали ще один літопис. Порівняйте “Повість врем’яних літ” і який-небудь історичний фільм. Читати літописи теж цікаво, але це не художня література. І конкурс не фантастичних ідей для творів. Тут конкурс… творів.
Хто промовляє весь текст твору? Комп’ютер? Один з нормальних кіборгів? Бог? Одна тільки згадка цієї деталі витягнула б твір, а так це літопис. Без сумніву він цікавий. Але це не оповідання.
Пробіжімося технологіями:
“Енергію цю виробляє двигун ковчега”. Даруйте, чому це двигун живить ковчег, а не, наприклад, рухає його? Уявіть собі велосипед, ліхтарик якого живиться від педалей. І поки ви крутите педалі, він світить, а варто зупинитись і він гасне.
Зав’язка сюжету будується на тому, що “Всі мізки на борту залежать від енергії”. Флешки, SSD, навіть звичайні жорсткі диски не потребують енергії для зберігання інформації. Виглядає, що ви зумисне ускладнили аби була проблема там, де її зазвичай нема. А рішення проти збоїв дуже просте – обладнати кожну кульку аварійним акумулятором, якщо вже потрібна безперервна подача енергії.
Цікавий сюжет, та приєднуюсь до попередніх коментарів з приводу стилю написання.
Краще було б ввести в сюжет якогось персонажа і з його допомогою вести розповідь, що сталось і чому. А так схоже на статтю, а не оповідання.
А мені цікаво, чому вони взагалі мали б почати рухатись? Для розвитку має бути мотивація, коли її немає – не треба їсти, пити, виживати, то для чого взагалі їм починати рухатись і виходити на зовні? Вони чисті, команд немає, потреб немає – що ж ними буде рухати?
Так буває, коли технологіями займаються криворукі. Мало того, що створили систему живлення без дублюючого контуру, так ще й вбухали купу ресурсів, яка від мілісекундного збою перетворилась не металобрухт. Я б землянам майбутнього свою свідомість не віддав.
Авторе, тепер до вас. Ось ви відформатуйте жорсткий диск і спробуйте завантажити комп‘ютер. Чи скоро він зможе здогадатись, що треба робити? Адже структура диску не постраждала. А ніколи, бо це просто носій інформації.
Вам треба було продумати сюжет трішки краще. Наприклад синтетичні мізки, в яких відбувались біоелектрохімічні реакції. І наприклад вибух якоїсь зорі на шляху ковчега, випромінювання від якого знищило би пам‘ять, але не мізки з базовими командами, інакше втрачається основна ідея про старт нової цивілізації без всіх вад чи знань людства.
Ну і намагайтесь позбутися всіх риторичних (і не тільки) питань в тексті, краще покажіть як воно буде.
Пробуйте ще і успіхів!
До Едуарда:
Ну, от уміє ж людина грамотно і культурно розкритикувати і вказати на помилки. Дякую за корисний коментар.