Полювання на венеріанського кита

– Казала не братися за цю роботу, – Гільда сплела на грудях металеві руки, риси пластиконового обличчя виражали відвертий докір.

– І за що було братися? – Макс, відвів погляд від оглядового монітора, зиркнув на фемоїда. – Знову сміття прибирати на орбіті Марса? Чи длубатися на якомусь астероїді Поясу? Нуднішої роботи не придумаєш.

– Зате безпечніше.

Макс хитнув головою, рвучко скуйовдив біляве волосся, знову повернувся до монітору. Під їхнім “Кракеном” велично розгорталася блідо-жовта куля Венери. Розводи білястих хмар молочними вихорами збурювати поверхню атмосфери. Десь там знаходиться їхня ціль.

– Не думав, що цей довбаний зонд увійде в атмосферу цього клятого пекла.

– Дійсно, – Гільда іронічно кивнула, діафрагми очей-камер блимнули. – Хто б міг подумати? Мабуть ті ідіоти з корпорації теж так думали, коли криворуко здійснювали гравітаційний маневр навколо Венери. Плакали їхні зразки льоду з Меркурія.

– Ти що? Ми все зробимо і отримаємо своє бабло.

– І вполюємо свого Мобі Діка.

Макс здивовано-іронічно глянув на Гільду. Як не дивно, під час гіперсну йому снився білий кит.

– А ти в нас хто? Старбак?

– Так точно, капітене Ахаве! – козирнула фемоїд. – То як будемо його ловити? У нас лише маніпулятор, який міг би підхопити модуль на стаціонарній орбіті. А модуль вже в кислотних хмарах.

Макс наморщив лоба.

– Я думаю.

Гільда картинно сперлася ліктем на поруччя крісла, підперла лице долонею і втупилася на Марко. Той смикнувся, зиркнув на монітор, потім на фемоїда, потім знову на монітор. Напружене обличчя відображало складні мисленнєві процеси. Гільда відхилилася на спинку і видала звук, схожий на зітхання.

– У нас же реактивні ранці “роквелівські”?

– Так. Я знаю, що вони працюватимуть в агресивному середовищі, але ж скафандр…

– Полечу я. Візьму трос від орбітального ліфта. Прикріпимо до нього фіксатор від маніпулятора. Зачеплю зонд і ти підтягнеш його до “Кракена”.

– Ти можеш ушкодитися. Кислота є кислота.

Гільда механічно стиснула поруччя.

– Ти хочеш дістати той довбаний зонд?

Макс повільно кивнув. Гільда відстібнула пасок, граційно випурхнула з крісла.

– В нас же є технічна фольга і металізована ізострічка. Обмотаєш мене. Це хоч якось перешкодить корозії.

 

Макс притягнув до шлюзу рулон фольги і моток ізострічки. За кілька хвилин фемоїд нагадувала лицаря в фольгових обладунках. Хлопець акуратно обмотав голову Гільди, залишивши неприкритими лиш очі.

– Хто його зна як твій пластикон зреагує на кислоту. Це хоч якось захистить.

Гільда кивнула, прошурхотівши фольгою. Допомігши натягнути ранець, Макс повернувся до житлового блоку.

– Удачі, – промовив він, закрив люк, загерметизувався. Потім подався на капітанський місток, всівся в крісло. На моніторі Гільда вже вийшла зі шлюзу, увімкнула ранець і зникла під низом човника. Хлопець перемкнувся на іншу камеру. Фемоїд відкрутила від маніпулятора тримач, прикрутила до кінця троса і підняла великий палець. Макс розблокував барабан. Гільда збільшила потужність двигунів, потягнула трос донизу. Макс деякий час спостерігав відблиски фольги, від спалахів двигунів ранцю, допоки фемоїд не зникла в білясих хмара.

– Все нормально, – долинуло з динаміку. – Бачу зонд. Наближаюся.

– Як захист?

– Скотч по…, – голос Гільди заглушив шум статики. – …злазитися. Ду…

– Гільдо! – Макс напружився,  нервово забарабанив пальцями. Тонкі губи міцно стиснулися. Механічно переключив камеру в інфра-червоний режим і вп’явся поглядом у монітор на якому яскраво-жовта плямка реактивного ранцю наближалася до темно-червоної туші зонда.

– Я тебе погано чую! – крикнув хлопець в мікрофон.

На екрані жовта плямка обережно сіла на поверхню зонда.

За мить Гільда озвалася:

– Гото…, …гни.

Макс видихнув, увімкнув лебідку. З молочного марева, мов загарпунений кит, поволі з’явився зонд. На ньому переможно стояла Гільда.

 

За деякий час Гільда вже була у шлюзовому відсіку. Через скло Макс спостерігав, як вона зриває з себе клапті ізострічки з фольгою, мов механічна личинка, що скидає рештки блискучого кокона. На деталях рук і ніг виднілися руді плями. Гільда потерла тильну частину долоні, глянула на Марко. Той відчинив люк.

– Ми вполювали білого кита, – промовила фемоїд. – І ногу ти не втратив.

Макс широко всміхнувся. Він помітив на пластиконі обличчя Гільди темну обпечену смугу. Ледь торкнувся пальцями шорсткої поверхні.

– Це виправимо, Старбаку. Дякую, що ризикнула.

Гільда проникливо глянула в очі Марко.

– Ми ж справ не кидаємо і доводимо до кінця. Чи не так, Ахаве?

Макс ґречно кивнув. Гільда рушила в кінець житлового блоку.

– Змию цю гидоту і в сплячий режим. Ти ж без мене тут впораєшся?

Макс у відповідь лиш махнув рукою і попрямував на капітанський місток.

 

“Кракен” стрімко прямував від Венери. Знизу причеплений кострубатий зонд брудно-білого кольору. На борту розмитий напис “Мобі”. Макс востаннє перевірив програму курсу, вимкнув освітлення і глянув на Гільду, що сиділа поруч з капітанським кріслом. Пошкоджене обличчя умиротворене. Очі закриті. На моніторі блимає індикатор синхронізації. Скільки разів хлопець спостерігав цю картину. Він посміхнувся, торкнувся плеча фемоїда і попрямував до капсули гіперсну. На нього чекала тривала подорож до Марсу. Він сподівався, що білий кит вже не снитиметься.