Твір містить опис вживання наркотичних речовин. Організатори конкурсу наголошують, що розміщення твору не можна вважати пропагандою вживання цих речовин та нагадують, що ці речовини шкодять здоров’ю.
З присвятою всім, хто не стомлюється себе руйнувати.
Будь-який фізик сказав би, що ця бляшанка не має літати. А тим не менш, корабель продовжував рухатись крізь безодню, несучи в собі шістьох безнадійних покидьків. Єдиною частиною судна, яка мала справді адекватний вигляд, був лабораторний модуль. Все інше нагадувало купу брухту зі звалища. Задля справедливості треба сказати, що колись все це й було купою брухту на звалищі.
Матвій вже й не міг згадати, кому з них прийшла в голову ідея відділитися від колоніального лайнера. Здавалося б, треба бути великим мрійником, аби покинути спільноту колоністів і вирішити, що можна буде створити окрему колонію вшістьох. Втім, ніхто з екіпажу бляшанки не був мрійником.
Вони були наркоманами.
Тому, сидячи за навігаційним терміналом, Матвій спостерігав за тим, як пульсував червоний індикатор на терміналі. Він то мружився, то широко розплющував очі, чухаючи потилицю. Весь капітанський місток трусився від гучного дабстепу.
– Чуєш, Марічко? – Матвій говорив дуже швидко, ніби намагався викинути з себе всі слова до того, як в його кислотній свідомості вони втратять сенс. – Скажи-но мені, чи справді тут блимає червоний вогник, чи це візуали від лізера?
Марічка, жінка років тридцяти, з довгими фіолетовими дредами та самокруткою в зубах, пройшлася містком, зупинилася біля терміналу і почала його уважно роздивлятися.
– Ні, не візуали. Справді блимає.
– Трясця.
Матвій витягнув самокрутку прямо з рота Марічки, зробив довгу затяжку і сказав:
– Не знаєш, що це може означати?
– Ні. Покличу Лукаса, він в тому шарить. Цей гівнюк знову обжирається на кухні?
– Здається, вони з Симоною пішли трахатися в каюту, – відказав Матвій. – Але про всяк випадок перевір і кухню.
Похитуючись, Марічка вийшла у коридор. Матвій тим часом підійшов до драбини, що вела до люка на стелі, за яким розташовувалася оглядова зала – кімната з прозорими стінами та стелею, створена для насолоди від космічних краєвидів. Він відчинив люк і піднявся до зали. Марк та Іван, лисі чолов’яги в однакових комбінезонах, сиділи на підлозі, трималися за руки і дивилися на зорі.
– Пацани, ви нічого дивного у космосі не помічали? – запитав Матвій. – Бо у мене на терміналі загорівся червоний вогник.
Іван підняв погляд, Марк глянув прямо в його червонющі очі.
– Ну, там є дивне зелене світло.
Справді, попереду корабля, вдалині, виднілося щось схоже на зелену туманність.
– Ясно, розберемося.
Матвій знову спустився на місток, де навколо термінала вже зібралися Марічка, Лукас та Симона. Останні двоє нагадували мерців: були блідими, носили по-парадному красивий одяг і мали скляні амфетамінові погляди.
– Ну ви і телепні, – засміявся Лукас. – Тут же є область виклику інформаційної панелі. Зараз покажу…
На екрані з’явився напис:
“Сповіщення: наближається аномальний електромагнітний шторм. Деталі”.
Лукас натиснув на слово “деталі”, і панель повідомила:
“Рівень небезпеки: червоний. Проводиться маневр ухиляння. Шанси на зіткнення зі штормом: 83%”.
– От срака, – вигукнула Симона.
– Хіба воно не мало горлати про таку небезпеку на весь корабель? – дивувався Матвій. – Хіба не мала увімкнутися тривога?
– А навіщо? – стенув плечима Лукас. – Це ж ти у нас поставив усе на беззвучний, щоб не заважало слухати музло. Та ти в будь-якому разі нічим би не зарадив – корабель автоматично намагається ухилитися від шторму.
Симона плеснула в долоні:
– Якщо ми нічого не можемо зробити, то камон на оглядовий майданчик дивитися на шторм!
– І справді, – погодилася Марічка. – Це має бути красиво.
Матвій знову почухав потилицю, а тоді сказав:
– Ок, ви лізьте в оглядову, а я вас дожену. Візьму трохи допінгу, щоби було ще красивіше.
Він піднявся до оглядової зали вже з валізами, кинув їх на підлогу і сказав:
– Смачного, товариство!
– Ти на це глянь, – промовив Іван. – Ми міняємо курс, і шторм міняє свою траєкторію. Тобто, він притягується до корабля.
Всі інші тим часом кинулися до валіз, аби закинутися якомога більшою кількістю речовин.
– Тоді давайте вирубимо всю електроніку, – запропонував Лукас. – Може не зіткнемося зі штормом. А якщо й зіткнемося, то, можливо, він не пошкодить корабель.
Поки Лукас вимикав електроніку, Матвій випив дві чарки розчину броламфетаміну і набив собі люльку з канабісом. Світло згасло, музика замовкла. Жителі корабля розгублено перезирнулися. Лукас повернувся до оглядової зали і доповів:
– Всьо, пацани – все вирублено. Тепер нам лишається тільки сподіватися.
Шторм тим часом помітно наближався, і тепер нагадував не туманність, а радше північне сяйво.
Марічка винюхала дорогу кокаїну і заявила:
– Думаю, нам кранти. Бляха.
– Лишись ми на лайнері, такого б не сталося, – зітхнув Марк. – Він досі десь там. Летить собі, величезний, несе десятки тисяч людей до їхнього нового дому. Там наші батьки…
– Там все, від чого ми хотіли втекти, – відповів Матвій. – Включно зі сраними батьками.
– Шо за відчай, пацани? – здивувався Лукас. – У нас є шанси пройти цей шторм неушкодженими. Ми можемо вижити.
– Ні, не можемо, – просотана кислотою свідомість Матвія раптом дала йому чітке розуміння їхньої подорожі. – Ми ж для того і покинули лайнер, щоб здохнути.
Марічка обурено заперечила:
– Ми покинули лайнер, щоб створити нову колонію.
– Створити нову колонію вшістьох, коли двоє з нас – ґеї? – Матвій засміявся. – Це абсурд. Свідомо чи підсвідомо, ми вирушили щоб померти. Якщо нас не вб’є шторм, нас доб’є наркота. Ми тут для того, щоб активно себе руйнувати. Довести це діло до кінця. Бо руйнування свого тіла і своєї душі – єдиний спосіб по-справжньому втекти з того лайнера, від тих людей. Від їхнього світу. Вони полетіли заради експансії, ми ж – заради іншого. Ми відмовилися від експансії. В усіх сенсах.
Ніхто нічого не відповів. Шестеро людей все більше піддавалися наркотичному сп’янінню, сяйво шторму було вже зовсім близько. Коли світіння огорнуло корабель, корпус почав червоніти. Ставало все спекотніше, і вже за кілька хвилин жителям корабля довелося зняти весь одяг.
Всі шестеро взялися за руки і глибоко вдихнули. Вони відчули несамовитий біль і неймовірну ейфорію. Розуміння кристалізувалося
Декаденствуємо?
Отут бракує атмосфери трешу, все надто серйозно. Персонажі надміру правильні для наркоманів, що летять на вірну смерть і їм на це начхати. І “камон” чи “пацани” не робить їх зневіреними в житті втікачами, котрі відкидають правила, чи хто вони там. До речі, хто всі ці люди? Чому вони так хочуть не просто померти, а здохнути?
Я розумію, що наркомани не повинні робити логічних кроків. Однак, ви недооцінюєте страх залежної людини перед абстинентним синдромом, коли з усіх щілин тіче і хлюпає на фоні інтенсивного м’язевого болю: градом піт, соплі, сльози, витікає вся утворена сеча, виходить кал, а в легенях булькає. Тому, коли мова йде про шляхи отримання нової дози, людина виявляє неабияку тверезість розуму та хитрість.
Повірте, хижак ніколи не покидає свою жертву. Авторе, ну не полетіли б наркомани геть від колоніального лагера без загрози життю. Причина “створити окрему колонію вшістьох” дотемна, але неможлива.
Окреме зауваження щодо реклами наркотиків та суїциду (“Бо руйнування свого тіла і своєї душі – єдиний спосіб по-справжньому втекти з того лайнера, від тих людей.”). Це деструктивний твір. Авторе, ви ворог своєї держави?
А ще, раз ви вже пишете про наркотичні речовини, потрудіться хоч трохи дізнатися про їх фармакодинаміку (ефекти), оскільки низька компетентність просто зашкалює (“Вони відчули несамовитий біль і неймовірну ейфорію” – просто епік. Не буду вдаватися в подробиці, але послідовність некоректна, а для канабіноїдів – це седативний ефект і т.д.).
Вам не 1 за твір треба ставити, а “-1” !
Пробачте.
Я розумію, що наркомани не повинні робити логічних кроків. Однак, ви недооцінюєте страх залежної людини перед абстинентним синдромом, коли з усіх щілин тіче і хлюпає на фоні інтенсивного м’язевого болю: градом піт, соплі, сльози, витікає вся утворена сеча, виходить кал, а в легенях булькає. Тому, коли мова йде про шляхи отримання нової дози, людина виявляє неабияку тверезість розуму та хитрість.
Повірте, хижак ніколи не покидає свою жертву. Авторе, ну не полетіли б наркомани геть від колоніального лагера без загрози життю. Причина “створити окрему колонію вшістьох” дотемна, але неможлива.
Окреме зауваження щодо реклами наркотиків та суїциду (“Бо руйнування свого тіла і своєї душі – єдиний спосіб по-справжньому втекти з того лайнера, від тих людей.”). Це деструктивний твір. Ви розумієте, що фантастику переважно читають підлітки, чи ні?Авторе, по ваших роботах створюється враження, що ви ненавидите українців, оскільки хочете ввігнати людей в пітьму.
А ще, раз ви вже пишете про наркотичні речовини, потрудіться хоч трохи дізнатися про їх фармакодинаміку (ефекти), оскільки низька компетентність просто зашкалює (“Вони відчули несамовитий біль і неймовірну ейфорію” – просто епік. Не буду вдаватися в подробиці, але послідовність некоректна, а для канабіноїдів – це седативний ефект і т.д.).
Вам не 1 за твір треба ставити, а “-1” !
Пробачте.
Персонажі-наркомани могли б вирішити сюжет конструктивно (в рамках твору), але автор цим не скористався. Є рішення скористатися наркотиками для втечі від страждань. Можна уявити, що весь політ – це тріп. Можна змалювати як вони втрачають відчуття де реальність, а де галюцинації.
Можна завернути, що експансія-то, вона в глибини підсвідомості відбувається і тільки перебігає в формі космічного польоту.
У всякому разі твір не повинен ідеалізувати наркоманів. Авторе, ви зустрічалися з наркоманами, в яких “амфетамінові погляди”? Це страшно і відразливо, і такі явища як наркоманія належить “обробляти” в фантастиці, щоб зменшити їх жахливість, а не подавати наркоманів як героїв, що сміливо летять назустріч смерті. Читач сповна описав ваш твір як деструктивний. І погоджуюсь з Віщуном, персонажі геть не схожі на наркоманів своєю мовою. Вони вдають із себе наркоманів. Може в тому інтрига?
З тексту зрозуміло, що автор хотів до людей, що наркотики – це зло, але перестарався. Це справді, актуальна й хороша тема. Тільки потрібно було писати делікатно, бо вийшло навпаки – реклама наркотиків. Другий абзац дивний. Щодо нього, згоден з Читачем.
Ого, які тут всі експерти з наркоманів…
Я знаю, який ефект від канабісу – я періодично проводжу практичні дослідження по цій темі, бггг. Але ж не забувайте, що там були ще кислота і броламфетамін, і про ефекти від цих речовин мені теж не треба читати 😉
Вам здається, що наркомани так не спілкуються, бо ви зустрічали тільки тупих наркоманів. Наркомани ввічливо спілкуються, працюють на нормальних роботах, навчаються в університетах, пишуть книги. Тому я дуже часто зустрічаю людей з амфетаміновими поглядами, і далеко не всі вони відразливі. Тут як і з алкоголізмом: не всі алкоголіки – брудні смердючі мужики, що сплять під кіосками.
Щодо того, що вони полетіли від лайнера, де були наркотики – у них же була лабораторія на кораблі, всьо норм, наркотиків вистачало.
“Можна уявити, що весь політ – це тріп. Можна змалювати як вони втрачають відчуття де реальність, а де галюцинації.
Можна завернути, що експансія-то, вона в глибини підсвідомості відбувається і тільки перебігає в формі космічного польоту.” Можна, але це буде інше оповідання з зовсім іншою проблематикою. ” всякому разі твір не повинен ідеалізувати наркоманів” – чому не повинен? Це не щось нове – ми вже дуже давно захоплюємось героями-наркоманами. Доктор Хауз, Рік та Морті, Раст Коул, тощо. Я просто викрутив регулятори на максимум, щоб довести все до абсурду.
Але оповідання взагалі не про наркотики і не про суїцид, а про відмову від експансії (в усіх сенсах).
Може мені й тут дорікнуть, що займаюсь повчаннями, та я спробую.
Ми захоплюємось докором Хаусом не тому, що він наркоман, а тому що він має неординарне мислення. Ріком – не тому, що він буєєє, вабба-лабба-даб-даб! А тому що це людина, котра лишається собою в будь-яких умовах.
Ви “викрутили регулятори на максимум”, як самі стверджуєте. І ви сподівались, що цим будуть захоплюватись, чи як?
“Я знаю, який ефект від канабісу – я періодично проводжу практичні дослідження по цій темі, бггг. Але ж не забувайте, що там були ще кислота і броламфетамін, і про ефекти від цих речовин мені теж не треба читати ”
О, то автор бавиться зі смертю. Співчуваю вам, оскільки ці речовини призводять до психологічної деформації особистості.
Більше нічого писати не буду, оскільки під дією цих речовин пошкоджується центральна нервова система й усвідомлення логічних зв’язків.
Бажаю вам швидкого одужання та якомога оперативніше почати нормальне життя, оскільки ваш твір вказує на погані тенденції ваших роздумів. Для радісного життя не потрібна хімія. Знайдіть хоббі та гарну роботу. Потрібне лише бажанння.
Пробачайте.
“Ми захоплюємось докором Хаусом не тому, що він наркоман, а тому що він має неординарне мислення. Ріком – не тому, що він буєєє, вабба-лабба-даб-даб! А тому що це людина, котра лишається собою в будь-яких умовах” – ми захоплюємось і Хаусом, і Ріком в комплексі, а не якоюсь конкретною рисою. Якби для образу Хауса не треба було робити його наркоманом, сценаристи не робили б. І те саме з Ріком. Ну і мова ж не йшла про те, щоб любити їх за наркотики, а про те, як в культурі ідеалізують наркоманів. Отак ідеалізують, лігко і нєпрінуждьонно 😉
“І ви сподівались, що цим будуть захоплюватись, чи як?” – ні, звісно. Це не той тип твору, де треба захоплюватися наркоманією, вона просто дає хороший простір для метафори. От, повертаючись до наркоманії в культурі, найкращий приклад – “Страх і відраза в Лас-Вегасі”. Там головного героя ми любимо саме за наркоманію. А книга ж прекрасна!
“Більше нічого писати не буду, оскільки під дією цих речовин пошкоджується центральна нервова система й усвідомлення логічних зв’язків.” – от через міфологізовану стигматизацію цього явища замість повноцінної глибокої рефлексії ми й маємо те, що багато підлітків стають наркоманами. Алкоголь хоча б не табуюють у висвітленні. А тут як з сексом – чим більше табу, тим гірші наслідки.
Авторе, спробуйте мене зрозуміти. Я відкрию вам велику таємницю.
Алкоголіки, наркомани, інтернет-залежні – це нещасні люди, які потребують комплексної допомоги, тому в одних вони викликають відразу, в інших – ненависть, і лиш серед деяких – співчуття. Любити можуть тільки одиниці, і то, переважно, це може бути мати або дитина хворого.
Щодо фрази “любимо саме за наркоманію” – це великий самообман!
Люблять людей сильних, міцних духом, як діаманти в титановій оправі, й благородних за вчинками, таких, які омиють ближньому рани, зігріють і накормлять в холодний день нужденного і скажуть добре слово тому, хто плаче.
Бажаю всіх благ.
Пробачайте.
“Я знаю, який ефект від канабісу – я періодично проводжу практичні дослідження по цій темі, бггг.” – складається враження, що автор зумисне написав твір-провокацію, аби посмакувати в коментарях:
Та я розбираюся в наркоманах, не те що ви! Хто ви такі, щоб мене судити!
“Це не той тип твору, де треба захоплюватися наркоманією, вона просто дає хороший простір для метафори” – а от може тутешні коментарі це теж метафора, просто ви її не зрозуміли. Це метафора соціальної нерівності, зумовленої кліматичними змінами в країнах третього світу. Просто ми тут усі кліматологи та соціологи, а ви ні.
Закликаю всіх не переходити на особистості читачів та автора, а також та не апелювати до власного досвіду (не)вживання певних речовин. Ми обговорюємо лише художній твір.
“Авторе, спробуйте мене зрозуміти. Я відкрию вам велику таємницю.” та господи, я ж не закликаю вас нічого вживати, це просто оповідання. Але не треба мені розказувати, яка я глибоко нещасна людина. Я вірю, що вам видніше 😉
“складається враження, що автор зумисне написав твір-провокацію, аби посмакувати в коментарях” – це, безумовно, твір-провокація, але не для того, щоб посмакувати в коментарях. Навіть якби я не розбирався в наркоманах, художній твір не обов’язково має бути реалістичним. Той же Доктор Хаус вам в доказ – там чорт знає що з медициною, а пігулки, які він вживає, не можуть діяти так швидко. А все одно хороший серіял)
Просто трохи обурює стигматизація вживання наркотиків і оце “наркомани так не спілкуються”, бо різні люди вживають різні речовини, а тут ніби на всіх навісили стигматизований ярлик.
Шестеро охоронців Соловецького табору майбутнього летять на Марс і дорогою розстрілюють ворогів народу. Чому ні? Треба боротися з стигматизацією радянських катів. А он скільки людей їм симпатизує. А вдома вони звичайні люди, ніхто й не подумає, що вбивці.
Маніяк летить до Альфи Кентавра і в польоті вбиває кілька людей після жахливих мордувань. Це метафора відмови від експансії, як ви не зрозуміли! Перестаньте бачити маніяків крізь стереотипи. Ви не відрізините маніяка від звичайної людини. Ганнібал Лектер, Фреді Крюгер, Шкіряне обличчя, про них навіть фільми знімають. А деяким людям і справжні маніяки зразок. А ще маніяки це люди, які потребують допомоги, їх пожаліти треба.
Твір підносить маргіналів як вільних людей, які самі вирішують свою долю. Вибачте, він відразливий.
“Шестеро охоронців Соловецького табору майбутнього летять на Марс і дорогою розстрілюють ворогів народу.” – ахаха, я би навіть почитав таке, ліл. Але взагалі ви щойно порівняли людей, що вживають наркотики (і нікому, крім себе, не шкодять), з убивцями – аплодую коректності порівняння.
Ну і хвилинка нудної лекції: попри те, що у нас в народі слова “маніяк” і “серійний вбивця” сприймаються як синоніми, насправді слово “маніяк” позначає насамперед людину з манією, а далеко не всі манії стосуються вбивств. Я певен, у вас є знайомі, які часом перебувають у стані манії (через біполярку, наприклад), а ви навіть про це не підозрюєте. Тому так, маніяк – це часто людина, що потребує допомоги.
Нікому, крім себе, не шкодять. Це якби вони жили кожний на окремому острові і були холостими й сиротами.
Наркоманія – це стан надмірної залежності, як і всяка манія. Врешті нарко-манія теж манія. Вбивство є найпомітнішим зі злочинів, ось і “викручую регулятори”, як ви писали, для наочності.
Наркоман – це втрачений фахівець для держави чи приватного бізнесу. Це кошти, пущені на наркотики замісь чогось іншого. Вірогідно забрані в близьких, позичені або в крайньому випадку вкрадені. А ви пишете “нікому, крім себе, не шкодять”.
Чому втрачений фахівець? Ви ніколи не зустрічали наркоманів, які нормально працюють за фахом? Чи навіть дуже успішних? Які самі собі на все заробляють? Після деанонімізації можу познайомити з багатьма 😉
Але взагалі не хочу знову йти в дискусію щодо наркотиків чи ще чогось. Не сподобався твір, ну і ладно. Я не пропоную нікому нічого вживати, і щиро тішусь, що ви того не робите 🙂
Останнє попередження УСІМ: ми обговорюємо лише твір.
А я не побачив ніякої пропаганди у творі.
Героями твору обрано наркоманів, то й що? Це могла бути будь-яка група людей з прийняттям рішень, притаманним саме тій групі.
Автор намагався передати світ з точки зору героїв, тому є своя специфічна логіка, деколи абсурдність.
Я не можу оцінити, чи дійсно саме так думають наркомани (сподіваюсь, не лише я), тому не маю причин не вірити.
Моє сприйняття твору, як несерйозного, трохи трешового, проте ніяким чином не пропагандуючого чи відразливого.
Яке красиве самогубство!
Тут казали, що не вірять мові. Мені здається, що з нею все ок. Стільки прикладів відомих творчих людей, які писали/співали під впливом різних речовин — і нічого.
Але справді моментами не вистачало атмосфери, якоїсь візуальної співзвучності. А так написано гарно.
От знаєте, не можу сказати, що твір викликав у мене шалений екстаз, і обговорювати вживання речовин і адекватність такої метафори відмови від експансії аж ніяк не хочу.
Але! На відміну від багатьох текстів групи, тут хоч є історія, яку можна обговорити.
Інколи краще жувати, ніж говорити
модератор
Читець, якщо ви це читаєте, то ви у чорному списку
насправді наркомани, алкоголіки, злочинці – це люди поставлені життям у певні рамки з яких немає виходу і найкращі колонізатори саме зних. Лише вони можуть найкраще колонізувати, як це було наприклад, з Австралією та Нової Зеландією…
Локальна оцінка:
Мова 60% із 100%
Сюжет: 60% із 100%
Відповідність Темі:и60% із 100%
Попередній бал –6
Дякую. Я б так не узагальнював щодо колонізаторів, але часто це правда)