У космосі тиша ставала всепоглинаючою. А ще вона дратувала. Особливо якщо лежати та слухати стук серця. Проте інших занять у тісній комірчині Раймонд придумати не міг. Тому кроки двох людей що наближались до двері пролунали наче грім. – Отже я був правий, – промовив юнак не повертаючи голови. – Так пане, – тихо промовив молодший… Читати далі »
– Їж, – промовила Ана. – Ти заслаб. Кай наминав без припрошень: зів’яле салатне листя, селера, черствий хліб – смакота. Закінчивши, роззирнувся: непретензійні дерев’яні меблі – рівні лінії, прямі кути, – вогонь у каміні. Кай дякував богові, що нині літо, але добряче змерз за два тижні. Оглядини кімнати скінчилися швидко. – Що трапилося? – наважився… Читати далі »
“Вивчай математику, хімію і фізику ліпше, ніж слово боже”. (Чаклунський правильник. Правило перше) Ґнатюсь мав вісім років, коли батько вперше позашторював всі вікна, зачинив вхідні двері і повів до свого кабінету. Там, серед стелажів євангелій, біблій та посібників для хрестоправних служителів, він витягнув непримітну чорну книжку без жодних написів на палітурці. Посадивши малого на коліна,… Читати далі »
Я, пам’ятаю, читав десь-там, що розум у вас у всіх набутий, із книжок, а у нас розум вроджений. А.П. Чехов «На чужині» – Закарбуйте собі на носах, зграя темних неуків та туманів вісімнайцітих – наставник навмисне промовляв із вираженим галицьким балаком, який вважав неперевершено поетично кумедним і чарівно смішним. Майже як польська чи чеська мова.… Читати далі »
Смерть поставила косу біля дверей та відкинула капюшон. Дістала лептоп і звірила відомості. Так, все точно: клієнт – самотній дід, будинок біля лісу, некошене поле поруч… – Ну що, старий, збирайся! – вийшло трохи пафосно. Дід розплющив очі, поворушився на ліжку і повільно сів. Здалося, що поява Смерті на порозі його не здивувала. Зовсім люди… Читати далі »
Петро стояв над “плямою” і думав, що правду кажуть про їх дивний магнетизм. Так і хотілося влізти в неї, пірнути, наче в ополонку, з головою і забути про все на світі. Він підійняв ногу і обережно торкнувся підошвою черевика до блискучої чорної поверхні. Нічого. Нога пройшла крізь абсолютну темряву не зустрівши опору і вперлася об… Читати далі »
Найкоротший шлях потрапити в психлікарню – повернутися з Місяця. * Місяць привертав мою увагу з самого дитинства. Щось у ньому притягувало мене. А доказом моїх особливих почуттів було те, що я сновигав уві сні, завдяки його променям, котрі торкалися мого чола, пробиваючись крізь шпаринку у шторах. Час минав, а любов до світила лише зростала і… Читати далі »
Характерним звуком електрочайник повідомляє, що довів воду до кипіння. Софія відкладає книгу, встає з крісла. Пакетик зеленого чаю опускається в горнятко. Софія знає, що зелений чай краще заварювати при температурі близько вісімдесяти п’яти градусів, але їй ліньки чекати, тож вона заливає пакетик окропом. Вода заповнює горнятко, виштовхуючи назовні пару. Якщо пощастить, сьогодні Софія наважиться. З… Читати далі »
Ця бійня була у всіх новинах. Як я й гадав, Європол одразу звернувся до нас. — Вбивця точно працювала не сама, — шеф передав мені файл у ліфті. Конференція нейрохірургів, сорок шість трупів. Радше білкових пудингів — так їх перемололи наноїди. Роботів підсипали в пунш, усі жертви — чоловіки. Решта гендерів вважала це зібрання «пережитком… Читати далі »
Поїздка з класом – обов’язкова у передостанній рік школи – обіцяла бути нудною. Недовгий час допомагало потеревенити з приятелями із класу. Ще трохи я дивився музику, але ретранслятори сигналу швидко лишилися позаду, Мережа зникла, а завантажити бажане, як завжди, забув. Тож із розваг лишилося вигадувати всілякі ситуації. У них я неодмінно виявлявся героєм і всіх… Читати далі »
Представники міжнародного симпозіуму притихли в очікуванні. Агрохолдинг з розмахом представляв своє дітище, звістка про яке заполонила засоби масової інформації і стала головною інтригою наукової конференції. Семен не хвилювався. Зайнявши трибуну доповідача, з перших же хвилин відчув, що взяв ситуацію під контроль. – Буквально перед вильотом почув уривок ток-шоу. Питання відмови від поліетилену і перехід на… Читати далі »
Погойдуючись у зачепах екзоскелета, Нечай видибав зі шлюзу й примружився. Все довкола заливало сліпуче сяйво енергетичного баражу, що захищав базу від місцевого життя. Прокліпавшись, побачив мокрі од дощу прискалки, порослі біластим лишайником. На платформі поралися працівники стаціонару, погуркував двигунами всюдихід. Біля огорожі походжали десантники зі зброєю напоготів. Нечай зійшов пандусом униз, оглянувся. На межі світла… Читати далі »
Маленька дівчинка вдавала, що спить. — О! Тату! Розкажи мені казку! — підскочила вона. Чоловік посміхнувся. Малеча сіла на ліжку. — У далекому королівстві, — почав він, — правили мудрі чаклуни. І все у їхньому світі процвітало. Жили вони сотні-сотні років. І не боялися смерті. Чи майже не боялися. Найстарший чаклун, архімаг, наймогутніший із наймогутніших,… Читати далі »
Вона палала. Вона знову палала. Від її крику дзвеніло у вухах. Але я не міг прокинутися, бо вже ніколи не засинав. Спробував перевернутися на живіт. Але сон не йшов. Тоді я знову перевернувся на спину. Поглянув у темряву. Здавалося, що я бачу перед собою її обличчя. Я постукав рукою по віку домовини. Її тверда деревина… Читати далі »
Двері майстерні прочинилися. Зі світлом, що увійшло до темної робітні тесляра, прийшла і дуже довга тінь. Вона швидко скорочувалася разом з тим, як усередину заходив її власник. Це був малий Ікар. Йому було десять. Мовчки, не звертаючи уваги на погляд батька-майстра, він підійшов до столу, щоб побачити новий винахід. Там були крила. Крила, як у… Читати далі »
бунтувати заради слабких і знедолених доль як вимагати поваги до старших, чекати коли поб’ють доганятися водами-винами покоління без батька і батьківщини.. матріархальне дитинство – богом забута земля Ілона Розновська То була ніч, але Костянтин не бачив жодної зорі — все небо полонила дощова хмара. Злива ще не почалась, але молодий археолог вже відчував, як над… Читати далі »
16+ Разом із шерифом до кабінету залетів пісок. – … ненавиджу, – чоловік із силою закрив двері, обтрусив свої білі чоботи, випрямив шкіряну жилетку з двома плазмовими револьверами і кинув оком на двох в’язнів у лазерній клітці, які різнилися лиш кольором волосся. Порепаними пальцями шериф дістав соломинку із рота і запитав: – Ну що? Як… Читати далі »
«Пробачте мені, я не зміг…» останні слова нікому невідомого героя «один, два,три… один, два, три… Перевірка запису… Говорить Листоноша. Я роблю цей запис на той випадок, якщо не дотягну до зустрічі з патрулем і вони знайдуть лише моє тіло. Наша група прямувала з підстанції Сенівка-8, що на рубежах жовтої та червоної зон до головного форпосту… Читати далі »
Дівчина стояла на краю прірви. Вітер грав її довгим русявим волоссям. Холодний морський вітер притискав її до монолітної стіни, що тисячі років слугувала краєм відомого світу, далі був лише океан. Безкінечні морські хвилі наперебій марно намагалися розбити цю скелю впродовж століть. Але колись час візьме своє, як він завжди і робив. Невеликий майданчик здавна слугував… Читати далі »
Вона повільно приходить до тями. Спогади зринають звідкись із глибини свідомості ніби бульбашки газу й лопають перш ніж вдається зв’язати їх між собою. Вони подібні радше картинам чи відчуттям, ніж думкам та спогадам. Її звуть Настя. Вона йде металевою решітчастою палубою. Тримає маму за руку. Тіло важить більше, ніж зазвичай, та жалітися не можна. Їй… Читати далі »