Роман Таланюк не надто любив сни. Бо зранку знову приходилося розплющувати очі, бачити перед собою невелику холостяцьку квартирку – й шкодувати за побаченою уві сні різнокольоровою казкою. Або страждати від спогадів про нескінченний чорно-білий кошмар… Яскраві й духмяні, наче вогка акварель, насичені еротикою сни мов сипали вогнем. Сірі – пронизували холоднечею та болем. Але найстрашнішим… Читати далі »
Гігантський міжзоряний крейсер Тердебунів готувався до приземлення на невідому планету. На капітанському містку стояло двоє й дивилися на велетенському екрані, як внизу пролітають сині простори океанів та зелено-сизі плями материків. Чим більше знижувався зореліт, тим виразнішим ставали сліди присутності розумного життя: вже можна було розрізнити рівні лінії доріг та розмаїті обриси міст. – Круксе, схоже,… Читати далі »
Густу темряву розбавила поверхня планети. Наче кісточка цукру, яку кинули в міцну каву, вона вигулькнула перед оглядовим вікном позаземного корабля «Карна ∙ 1». Одинока постать пілота напружилася відчуваючи, як тяжіння магнітного поля розвертає металевого велета в бік кольорової поверхні. Рука обтягнута рукавичкою з бета-тканини міцно стиснула штурвал, утримуючи політ у дозволеному русі. Почалася посадка на… Читати далі »
Її політ тривав довго. Увесь всесвіт був сліпучо-білим. І Візеринка теж була білою. Сніжинка вірила, що в неї була своя Мета. І вже скоро вона до неї наблизиться. Враз її тіло наштовхнулось на щось невідоме. Тверде і міцне. Вітер трохи погрався сніжинкою, але та вистояла і чіпко вхопилась за нерівності відносно гладкої поверхні. Ще з… Читати далі »
Директор Ідеаріуму оглянув невеличку робочу групу ідеургів, що розсілась у нього в кабінеті, та мовив: − Сьогодні, від Нього Самого, – він підняв крило вгору, − надійшла вказівка вселити в голову одного земного вченого ідею для виведення людства на новий рівень. − О, − застогнав хтось із присутніх, − знову ці втрутні. Мало було Колумба,… Читати далі »
Марина підіймалась широкими сходами . На ній була рожева майка , рожеві босоніжки і світло голубі джинси із плямами . Волосся зібране ззаду мало світло русий колір . Піднявшись вона поглянула на довгий темний коридор , на бабцю що сиділа на лавці . Якусь мить повагавшись , спитала хто останній до терапевта. Бабця відповіла що… Читати далі »
Нам вже більше не блукати Серед ночі босоніж, Хоч любов не позичати Й сяє місяць, як раніш. Джордж Байрон Гул. Металевий гуркіт. Механічний перестук навколо. Промовляю: “Контактне світло” – загоряється й миготить багряний вогник на панелі. Шлюз, витвір інженерів за старими кресленнями. Я бачу сліди робіт, ізоляційну піну, грубі шви від зварювання. Вихід. Це вихід.… Читати далі »
Айк розважався. Бо розваги – це ж найважливіше у житті сучасної людини. І, як усі вже знали – ніщо не стане між розвагами і людьми! Зрештою – так каже Світова Конституція. І так і буде. Назавжди! От, знову прилетів перелік фільмів. “Обов’язкові для перегляду кожною культурною людиною!” – лагідно заохочувала МікроБука (МБ). Айк, сподіваючись,… Читати далі »
– Обережно! – після його викрику ваза з нарцисом полетіла додолу, та за півметра до підлоги затрималася у повітрі, розклавшись уламками. Ті витали навколо каркасу, притримуючи квітку. Обдарувавши жінку гнівним поглядом, вчений нагнувся і обхопив вазу. Уламки поверталися на місце, оминаючи сухі тонкі пальці. – Це єдиний зразок, – він оглянув нарцис. Жінка фиркнула: –… Читати далі »
Переклацнувши важелі, він взяв банку улюбленого пива, відкрив і з великим задоволенням впився пересохлими губами. За склом кокпіта була чарівна безодня космосу: як туманності яскравими кольорами виграють на фоні темноти, як зорі миготять світлом, переблимуючись ніби морзянкою і чекають відповіді мільйони років. А ще сонячна корона: ніхто не знає як назвати це явище для інших… Читати далі »
– Діку! Це ж дійсно дико!! – переконував Том, намагаючись відібрати у колеги молоток. – Пусти… Дай… Хочу… – люто сопів Дік, потім різко вирвався і гупнув молотком по тарілці. Та не відреагувала. Дік замахнувся ще раз. Тепер – з плеча… Аж раптом обоє науковців вражено сторопіли й втупились у щілину. На тарілці з’явилась хоч… Читати далі »
Зал аплодував навстоячки, на сцену сипалися квіти. Роберто Еспозіто розкланювався, зрідка висікав з скрипки соковитий звук. Смокінг розстібнувся, метелик з’їхав набік – скрипаль не звертав уваги. Востаннє посміхнувся, підібрав темний ірис, вдів у петлицю. Відшукав поглядом у залі дівчину, надіслав повітряний поцілунок і зник за портьєрами. За спиною гриміли овації. ~ – Не вмикай світло,… Читати далі »
9-е серпня 2019-ого. Україна, Полтавська область, околиця селища Новаки. Щасливо засміявшись, Павлик вибіг з хати і побіг вниз схилом, по коліна утопаючи у високій, мокрій після недавнього дощу, траві. Бабуся знову сваритиме через промоклі черевики, але у п’ять років не надто переймаєшся майбутнім, тож хлопчик біг собі далі, аж доки не перечепився й покотився, наче… Читати далі »
Корабель пішов на друге коло орбітою планети 213-Н. Цифри позначали номер дослідницької експедиції, а літера вказувала на те, що планети нова, не досліджена. За результатами наукового рейду її номер зміниться на 213-П – «перевірена». Серед космітів це «П» розшифровували інакше – «порожня», бо ніхто ніколи такими планетами більше не цікавився. Якщо ж планета виявиться придатною… Читати далі »
12+ Майже одночасно вони опинилися по обидва боки периферійного тунелю сектора Сім-біс Прикордонної станції. Станція мала свій код та індекс в Космолоції, та земляни прозвали її «Вавилон» через стовпотворіння гуманоїдів різних рас. Знедавна тут відмінили зонування, прибравши пости з турнікетами, та нашпигували Станцію вічками камер, що контролювали кожний дюйм внутрішнього простору. Хоча фігури були малопомітними… Читати далі »
– Вибачте, я мабуть, помилилась планетою! Я підвів очі від комп’ютера. Мабуть я вчора перепив з друзями пива – посеред кухні стояла ВОНА. Я закрив очі і відкрив їх знову – вона стояла. І пива я не п’ю. Взагалі. – Це FF 2442-45 в сузір’ї Оріона? – Ні. – А де я? – Це Земля.… Читати далі »
Світанки тепер тихі та лагідні. Але напередодні вересня приходить знайомий зі шкільних років неспокій. Кінець волі, друже, час тепер тобі вже не належить. Яка іронія: тепер мені належить увесь час, що залишився. Світ відгородився від мене гектарами запущених полів. У перший рік вони заросли цупким твердим бур’яном, на п’ятий в права вступила аборигенна флора. Заповідник… Читати далі »
16+ Знову дощ. Дріботіння крапель по асфальту нагадує короткі черги. Тра-та-та… Тра-та-та… Ба-бах… Особливо велика крапля вибухає сто двадцятим у мініатюрі на капоті кортежу, який ніколи не з’явиться там. – Шкода, що лише крапля, – мурмотить собі під носа Боєць і неквапом рушає за кортежем. Броньована почвара мчить вулицею – байдужа до усіх, бездушна –… Читати далі »
Олесі залишалося ступити ще один раз. Вона стояла за крок до входу в апарат, назву якому ще не придумала. Стільки років клопіткої праці, експериментів, провалів, і ось, нарешті, мрія здійснилася. Почалося все з буденної розмови. Вони з Максом, її колегою, а згодом і другою половинкою сиділи у ресторані. Святкували створення телепорту: – Ми зробили це.… Читати далі »
Я — суперкіт. Бо в мене дійсно дев’ять життів. Щоправда, наразі вісім. Але заради доброї справи й двох життів не жаль. Чому не дев’ять? Я ж кіт. Значить, сам собі на умі. Якщо жертвую життям, то не для чийогось порятунку, а просто надаю милість. Як із нинішнім рабом. Бідолаха помирав на пошкодженому астероїдом зорельоті від… Читати далі »